МЕНЮ

Тим самим шляхом, або Ще раз про кадри

Ігор ЛОСЄВ
27 червня, 2019 - 11:53

Спостерігаючи нинішні політичні «скачки» в керівництві, мимоволі згадуєш рядки невмирущого тексту, який у староєврейському оригіналові називається «Когелет», а в грецькому перекладі — «Еклезіаст»: «Що було, те і буде, що робилося, те і робитиметься, і немає нічого нового під сонцем. Інколи кажуть: дивися, ось це — нове, але й це було вже протягом століть, що були раніше нас». Скільки в першому півріччі 2019-го ми чули розповідей на проросійських телеканалах України про хибну кадрову політику Петра Порошенка (в основному справедливих розповідей!) і обіцянок, що кадрова політика «нових облич» буде зовсім іншою. І що ж ми бачимо? Те саме. Принцип «друг, брат, сват, сусід, діловий партнер» замість компетентності та відданості нашій країні.

Шефом зовнішньої розвідки призначили пана Бухарєва, що десь перетинався (як стверджують журналісти) з 95-м кварталом. Він служив у СБУ, але до розвідки жодного стосунку не має. Так,  хірург -це медик і дерматолог — це медик, але якщо з переломом ноги вас направлять не до хірурга, а до дерматолога, то буде погано. Скрізь є своя спеціалізація, а в розвідці вона особливо істотна. Втім, команда Зе на такі тонкощі уваги не звертає. Одночасно йдуть масові звільнення керівників обласних управлінь СБУ. Обезголовлюють нашу спецслужбу? Таке вже було за Януковича.

Ще нещодавно преса певної спрямованості звивалося в істериці з приводу російських паспортів родичів заступника голови зовнішньої розвідки пана Семочко, а тепер ті ж самі «незалежні» журналісти зразково-показово заткнулися з приводу російського громадянства дружини призначеного Зеленським першого заступника голови СБУ, там працює нині такий пан Баканов. Звичайно ж, він теж з чудової плеяди 95-го кварталу. Ну і в чому ж відмінність від кадрової політики Порошенка?

Ще про кадри, точніше про кадровий резерв. На каналі «ZIK» є цікаве ток-шоу «Говорить великий Львів». Не знаю, що його чекає в епоху Тараса Козака на каналі. Коли там запитали львів’янина та зірку команди Зе Святослава Юраша, коли ж будуть понижені комунальні тарифи, то нічого, окрім безпорадної демагогії, у відповідь не почули. З такими активістами нинішня влада далеко виїде.

Переможці в стані політичної ейфорії поступово втрачають глузд? Нещодавно зазирнув до каналу «1+1» у програму «Право на владу» і натрапив на ведучу Наталію Мосійчук, яка загрожувала представниці «Європейської солідарності» Софії Федині «дати по зубах», певна річ, у переносному розумінні, але звучить вельми негарно. Подібний вислів належний амбалові (вантажнику) з одеського Привозу, але не інтелігентній пані з телеканалу пана Коломойського. Втім, я дуже остерігаюся, що вони всій країні «дадуть по зубах». Закликав же свого часу московський політтехнолог Гліб Павловський «дати по морді київському Майдану». Варто зауважити, що ненависть Н. Мосійчук до С. Федини зрозуміла, телеведуча при виконанні, а Федина на «Прямому» дозволила собі дати жорсткі оцінки діяльності переможців. Звучало це так: нечітка позиція, безхребетна лінія Зеленського підривають міжнародний авторитет України, відштовхує від нас союзників. Непрогнозованість і непередбачуваність — головні риси політики нової влади. І що тут заперечиш? Залишається лише «по зубах давати».

На нашому ТБ і в суспільстві все більше роздувається фетиш «нових облич». Скоро доведеться внести поправку до відомої приказки, яка тепер повинна буде звучати так: «Нехай гірше, але нове». Нове як таке не є благом. Воно може бути набагато гірше старого.

Абстракція «нового» не стверджує сутність, і в цю абстракцію можна запхнути все, що завгодно. Нам не кажуть, яке це «нове»: підле чи шляхетне, чесне чи злодійкувате, патріотичне чи зрадницьке.

Нам уселяють, що будь-яке нове за визначенням є кращим будь-якого старого. Але це геть-чисто не так. Автор статті є прихильником старої, але грізної «зброї». Великий Бонапарт невипадково робив ставку на стару гвардію, що пройшла десятки битв. Полководець беріг стару гвардію як свій головний і вирішальний резерв. А в звитяжних римських легіонах був культ ветеранів. Бойовий розрахунок римської армії складався з трьох ліній: у першій наймолодші, до 24-х років, воїни («нові обличчя»!), в другій воїни 24—30 років, а у третій — старі й досвідчені (тріарії, ветерани). Лінії вступали в бій залежно від обставин, від характеру битви. Нам відома римська приказка «справа дійшла до тріаріїв!», що означало: становище дуже серйозне, критичне. Немає нічого безглуздішого, ніж визначати соціальну цінність людей за їхнім біологічним віком. Тут набагато важливішим є вік суспільний: знання, досвід, навики, інституційна пам’ять. Мене задовольнить і 80-річний ветеран, якщо він відповідає трьом вимогам: патріотизм, професіоналізм, порядність. А щодо магії «нових і молодих» — ми в Києві вже бачили «молоду команду Черновецького». Виявилося, що старим досвідченим казнокрадам і корупціонерам до «молодої команди» Льоні-космосу дуже далеко. У столиці й досі пір не підрахували всіх збитків від її бурхливої діяльності.

На телеканалах жваво обговорювали події в Харкові. Там міський голова Геннадій Кернес усупереч закону України про декомунізацію перейменував вулицю імені дисидента Петра Григоренка на вулицю сталінського маршала Георгія Жукова.

Кернес у законі про декомунізацію знайшов маленьку лазівку, там є деякий виняток, що стосується тих радянських діячів, які сприяли звільненню України від німецько-фашистських загарбників. Тут автори закону залишили лаз, який Кернес і йому подібні швидко перетворили на великий пролам. Юридична неакуратність творців декомунізації ще матиме сумні наслідки. А то хіба генералісимус Сталін не сприяв звільненню УРСР від німецьких нацистів? Значить, можна і йому ставити в Україні пам’ятники.

А Молотов, Калінін, Хрущов? А як сприяв маршал Радянського Союзу Лаврентій Павлович Берія! Половинчастість, деяка згоджуватність, бажання «не загострювати» «не піднімати градус дискусії» зіграли злий жарт з нашими декомунізаторами та завдали великої шкоди Україні. Те, що Кернес зробив в Харкові — це лише початок. Продовження буде.

На «Громадському TV» Тетяна Даниленко, яка раніше була ведучою каналу ZIK, розповідала, що після покупки її телеканала Тарасом Козаком, близьким до Медведчука, багато її колег почали звільнятися. Даниленко обурювалася, що під час війни проросійський олігарх, імовірно, на російські гроші купує український телеканал, а СБУ, ГПУ, Президент, Кабмін, Верховна Рада вважають це нормальним. Так, сформувалося потужне інформаційне телеугруповання — «Інтер», «112», «News ONE» «Наш», «Рабінович-TV», ZIK, яке викликає великі побоювання. Мільйони українців дивляться ці телеканали, черпають з них інформацію і перебувають під їхнім впливом. І тут потрібно знову пригадати про важкий політичний спадок Порошенка, який разом із тим зробив немало корисного. Але не можна забувати і про негатив. Порошенко дозволив Путіну перемогти всередині України шляхом інформаційної окупації нашої країни. І це один із головних його гріхів. А інший його гріх: він дозволив п’ятій колоні Кремля маскуватися під політичну опозицію в Україні. Цих двох гріхів під час війни сповна вистачає, щоб потопити нашу державу. Боже, врятуй Україну!