МЕНЮ

«Слід захищати і цінувати ту свободу, яку ми маємо»

Ольга ХАРЧЕНКО, «День»
14 травня, 2020 - 18:22
14 травня Микола Семена відзначив ювілей

У березні цього року після вимушеної кількарічної перерви на шпальти «Дня» повернувся наш колега Микола Семена. Нагадаємо, на долю Миколи Михайловича випало не просто перебування в умовах анексованого Росією Криму, а й абсолютно незаконне переслідування окупантами — спочатку затримки із бесідами, потім — раптовий ранковий обшук та арешт, далі — кривосуддя і вирок: умовне ув’язнення із забороною будь-якої публічної діяльності, внесення до списку терористів у РФ... На щастя, це все вже позаду, і Микола Семена, журналіст-»багатоверстатник», експерт із абсолютно всіх сфер життя Кримського півострова, автор публіцистичної книги «Кримський репортаж», що фактично є зібранням доказів окупації, талановитий фотограф, своє 70-річчя зустрів у Києві, де він продовжує професійну діяльність. Скориставшись святковою нагодою, ми поставили колезі кілька запитань:

Проблеми Криму і материкової України — чи змінилося і як ваше бачення їх після переїзду до Києва? На чому, на ваш погляд, варто зосередитися передусім?

— Через вирок суду я практично 4 роки був змушений прожити невиїзним у закритому сюрреалістично зросійщеному середовищі в Криму. І тільки тут в Україні починаєш наочно бачити, наскільки Крим — це штучно відірване від світу і закрите місце, в якому нема елементарних свобод для людини. Тому нам слід берегти, захищати і цінувати ту свободу, яку ми маємо, і це перший крок до вирішення всіх проблем.

Хоч кажуть, що нема ладу гіршого, ніж демократія, однак з погляду діалектики ніхто ж ще і не запропонував ладу кращого. Тому на фоні Криму саме наша свобода все вільно оцінювати і про все вільно говорити є таким досягненням, як повітря, як вода, яке помічаєш тільки тоді, коли його в тебе відберуть. Тому головне        — не поступитися своїми правами вільно самим вирішувати свої проблеми, не сподіваючись на доброго барина.

Тому проблеми в окупованого Криму і в України зараз зовсім різні. Для Криму і Донбасу головне — визволення, і це є головним завданням для держави сьогодні. Все для фронту. Все для перемоги. Ворог не боїться наших ракет, снарядів і бомб, бо їх у нього більше, але він боїться нашої правоти, нашої правди, бо в нього цього нема зовсім, бо це дає мужність нашим захисникам, бо це надихає всіх громадян на підтримку наших захисників.

На передньому фронті боротьби за Крим і Донбас сьогодні українські дипломатичні служби, наші політики, наші правники, які йдуть у наступ на політико-дипломатичному фронті, де Україна має перемогти раніше, ніж ворог піде у наступ. 

Під час коронавірусного карантину проблема незаконно утримуваних Росією громадян в інфопросторі, можливо, мимоволі, відійшла на другий план. Про що важливо нагадати громадськості?

— Уже той факт, що найбільше штрафів людям за начебто порушення самоізоляції припадає саме на Крим, говорить про постійний контроль окупаційної влади над суспільством у Криму. Це діаметрально протилежна ситуація. Якщо в Україні можна все, що не заборонене, то в Криму не можна нічого, крім того, що дозволяє влада. І ми не маємо права залишати сотні тисяч кримчан у тому штучному тоталітарному середовищі. Тому перемога у війні і визволення жителів Донбасу і кримчан — це має бути першочерговою спільною для всього народу України проблемою.

Це не так недосяжно, як здається, колись ніхто не сподівався, що Радянський Союз розпадеться, але це сталося. Ми ж повинні докладати всіх зусиль, щоб наближати розпад імперської Росії. Колись Володимир Познер зазначив, що захоплення Криму це був перший крок Росії до відторгнення від Москви всіх територій, які взяті ними силою. Бо якщо можна приєднати щось не своє, то з таким же успіхом можна відторгнути все, що награбоване, бо воно утримується тільки силою, а сила не вічна. А це значить, що нас має надихати надія і віра в свою правоту, яка завжди переможе.   

— У теперішніх умовах важко щось планувати заздалегідь, але все-таки, що вам хотілося б втілити у майбутньому?

— Мені б хотілося жити в Україні, яка була б прикладом для інших країн в розвитку громадянського суспільства, чільного місця в ньому серйозної аналітичної журналістики, яка була б членом Європейської спільноти і членом НАТО, а відтак, щоб наші політики були авторитетними світовими лідерами як в галузі економіки, так і в галузі права та гуманітарної сфери.