МЕНЮ

Програмування українців

Наталя ІЩЕНКО
7 березня, 2019 - 12:40
Чому нація деградує і як боротися з цим

Нещодавно Соціологічна група «Рейтинг» оприлюднила масштабне дослідження громадської думки, в якому, зокрема, міститься розділ «Настрої та оцінка загроз українцями».

З’ясувалося, що, на думку громадян України, на першому місці серед усіх загрозливих та негативних процесів, які відбуваються в країні, — масовий виїзд українців за кордон: 55% респондентів вважають це явище найбільш загрозливим для країни, — та економічний занепад (52%).

Але є в переліку найнебезпечніших загроз і дещо несподівані. Так, чверть українців (це, насправді, дуже багато) бачить як суттєву небезпеку «деградацію населення».

Які з цих загроз найбільш актуальні сьогодні для України? Довільна кількість відповідей, %

Опитування проведено силами трьох компаній: центр «Соціальний моніторинг», «Український інститут соціальних досліджень ім. О. Яременка», компанія «Інфо Сапієнс» та Соціологічна група «Рейтинг». Аудиторія: населення України від 18 років і старші. Вибірка репрезентативна за віком, статтю, регіонами і типом поселення. Вибіркова сукупність: 10 000 респондентів. Особисте формалізоване інтерв’ю (face to face). Помилка репрезентативності дослідження: не більше 1,0%. Терміни проведення: 19 — 30 січня 2019 р.

Людям, зрозуміло, не давали чіткого визначення слова «деградація», і кожен, само по собі, вкладає в це поняття щось своє.

Старий радянський Словник української мови дає таке трактування зазначеного терміна:

•  1. Спрощення будови і функцій організмів внаслідок зміни умов існування.

•  2. Поступове погіршання, втрата якихось якостей, властивостей; занепад, виродження.

•  3. Українська «Вікіпедія» описує деградація як поступове погіршення якості, втрату цінних властивостей.

Доволі вичерпне визначення цього поняття дав 18 липня 2013 року (!) політолог Віктор КАСПРУК. У статті «Велика українська деградація». Як врятувати Україну?» в авторський колонці для сайта «Радіо Свобода» він зазначає, що «ще 1994 року Леонід Кучма і його оточення заклали ту нищівну для України систему, яка «заточена» лише під відверте її розграбування. І тому всі, навіть найкращі програми виходу із кризи ніколи не спрацюють, якщо ця система не буде нарешті демонтована».

На думку Каспрука, позитивні зміни в Україні можливі лише тоді, коли «народ перестане боятися влади і жити за концтабірними принципами виживання: ти умреш сьогодні, а я завтра». Для цього, вважає експерт, Україні необхідний «антикризовий національний еґреґор» — спільний психологічний настрій народу, «який буде здатен перетворити силу колективного розуму на трансформацію позитивних суспільних змін».

Автор статті не пояснює, як і чому має змінитися колективна психологія громадян України для того, щоб деградація країни та її населення припинилася, натомість нарешті розпочався стійкий розвиток та глибинні, а не локальні або тимчасові, зміни на краще. Втім, методи ініціювання подібних змін є.

Ненауковий термін «еґреґор» можна описати як сукупність настроїв людей. А суспільні настрої — це вже вимірювані та конкретні показники, на які можна впливати і які можна корегувати й формувати. Будь-який професійний соціальний інженер або політтехнолог знає, як це зробити — для цього потрібно лише змінити порядок денний в інформаційному просторі, що оточує людину.

Найперше — йдеться про телевізійний продукт, позаяк телебачення для українців все ще залишається найпопулярнішим джерелом отримання інформації про зовнішній світ.

Тим часом у новинах на ТБ ми бачимо: «Вбили, зарізали, пограбували, жахливе ДТП, але є й хороші новини — в зоопарку народилася пандочка». Тепер до цього набору додалися ще замовні сюжети, «джинса», від кандидатів у президенти, а попереду ще й від партій.

Було б так само цікаво побачити світове дослідження, але побіжний перегляд телепрограм стандартних європейських телеканалів подібного трешу не виявив.

Втім, як то кажуть, не новинами єдиними.

Найпопулярніші телесеріали на наших екранах присвячені суто особистому життю людини — або безвідносно до часу та простору, або, навпаки, з чіткою прив’язкою до сусідньої держави.

«Ніщо не трапляється двічі» — перша серія, 11 лютого ц. р. на телеканалі СТБ. Початок 1990-х. До військового містечка на кордоні з Грузією прибуває молода пара — Катя і Діма Богданови. На Каті весільна сукня — вони щойно розписалися. На наречену відразу ж звертає увагу замполіт Огнєв, самотній вовк.

Начальник застави — майор Ілля Ілліч Калінін. Він порядна людина, але заплутався у відносинах із жінками: спритна Раїса народила йому дочку Аллочку і чекає, коли він покличе її заміж. Але майор закоханий в Ірину, директорку дитячого будинку.

А в цей час героїня серіалу «Ніщо не трапляється двічі» Аглая Калініна, старша дочка майора, вчиться в Московському університеті. Вона закохана в одногрупника Юру, сина дипломата. Аглая дізнається, що вагітна...

Такий сюжет фільму, який, за даними дослідження аудиторії індустріального телевізійного комітету, входить у трійку найпопулярніших телепрограм за лютий цього року (вік 18—54, міста 50+) разом із «Голосом країни» на «1+1» та «побутовим» серіалом «Ненадісланий лист» на телеканалі «Україна».

Можна було б довго обурюватися, але доводиться просто констатувати цей факт як даність.

Серед лідерів передач — «Слідство ведуть екстрасенси» (СТБ), 17-те місце, вона випереджає і «Лігу сміху» (22), і «Вечірній квартал» (29) каналу «1+1».

Жодного випуску «збалансованих новин» або «освітньо-пізнавальних передач» Суспільного телебачення в цьому переліку із 50-ти ТОП-програм немає.

Спеціалістам з управління громадською думкою зрозуміло, до чого призводить цей «набір телеглядача».

Депресивні, алармістські новини, «мильні опери» з вкрапленнями пропаганди «русского мира», передачі, що мають розважати аудиторію або навіювати їй віру в містику, ніяк не розвивають людину. На тлі відсутності якісного, цікавого, рейтингового продукту, спрямованого на інтелектуальний і культурний розвиток: аналітичних програм, історичних фільмів, науково-пізнавальних передач, — все це й призводить до деградації аудиторії телебачення, а, в підсумку, й усього населення країни.

Напевно, хтось досі живе з переконанням, що розвиток суспільства залежить від виховання ще дитини в родині та її освіти в школі. Але ж ні — уже давно визначальну роль у розвитку людини — і в інтелектуальному, і в соціальному сенсі — грають засоби масової комунікації. І саме зі змістом інформполя в Україні й трапилися «трабли», тобто проблеми, помилки, неприємності.

«В Україні вся духовна екологія дуже скалічена інформаційно задимленим полем», — сказала рік тому в інтерв’ю «Укрінформу» письменниця та публіцист Оксана ЗАБУЖКО. Цей факт сьогодні навіть не потребує доказів — все очевидно. Але питання в іншому: чи робиться це спеціально, чи є банальним невіглаством? Чи це є «заповнення димом» телепростору свідомою технологією програмування суспільства (привіт, теорія змови!), чи все це явище зумовлене відсутністю розуміння наслідків своєї діяльності у медіавласників та медіаменеджерів та відсутністю розуміння наслідків своєї бездіяльності у державних діячів і чиновників відомств, які опікуються медіапростором?

Відсутність відповідей на ці запитання ба навіть самих цих запитань у публічному дискурсі уже призвела до того, що в експертів-інтелектуалів викликають щирий подив рейтинги кандидатів у президенти. «Як можна підтримувати відвертих популістів? Чому люди готові голосувати за абсолютно некомпетентних новачків?» — розпачливо запитують вони. Хоча, насправді, нас мало б здивувати, якби телеглядачі робили інший вибір.

Тому замість подиву та обурення настроями виборців нашій здивованій та обуреній еліті можна лише порадити — уважно подивитися по телевізору всі підряд програми, які йдуть у прайм-тайм. А потім запитати себе: що я особисто зробив, а якщо не зробив, то зроблю, щоб оце — те, що ви бачите, — виправити?