Право на здоров’я та право на кіно

В українському секторі інтернету в онлайн-режимі розпочався Міжнародний фестиваль документального кіна про права людини Docudays UA

Фестиваль відбувається щороку впродовж останнього тижня березня в Києві. Після завершення Docudays UA презентує найкращі фільми в регіонах України в межах Мандрівного фестивалю від жовтня до грудня включно.
    ОБСТАВИНИ
    Через обмежувальні заходи, пов’язані з карантином, організатор(к)и вдруге вирішили провести  Docudays UA онлайн.

Решта умов не змінилася. Конкурсна програма складається з трьох секцій:

•  Docu/Світ — міжнародний конкурс повно- та середньометражних картин;

•  Docu/Коротко — міжнародний конкурс короткометражних робіт, тривалість яких не перевищує 30 хвилин;

•  Docu/Україна — національний конкурс, тут змагаються документальні фільми різного хронометражу, створені в Україні або в копродукції з Україною.

Також фестиваль вручає спеціальний приз переможцю серед фільмів, номінованих на нагороду Rights Now! Нагорода дістається кіну, що досліджує та аналізує сучасний світ і робить значний внесок у дискусію про людську гідність, свободу та рівність.

Призи від усіх фестивальних журі включно з підлітковим, а також Премія імені Андрія Матросова, заснована організаторами Docudays, супроводжуються матеріальним заохоченням 1000 $. Додатково в кожній із номінацій журі може нагородити спеціальними дипломами не більше ніж два фільми.

За підсумками анкетного опитування глядачів визначається Приз глядацьких симпатій, так само з премією 1000 доларів. Організації та приватні особи можуть вручати спеціальні призи за рішенням виконавчої дирекції ГО «Докудейз».

Також фестиваль пропонує й позаконкурсні добірки: Docu/Хіти (призери міжнародних кінофестивалів), «Майстри» (роботи метрів неігрового кіна), Docu/Арт (стрічки про мистецтво, митців та мисткинь), Docu/Юність (добірка для дітей і підлітків) і ретроспективи знаних режисерів/ок.

КОНЦЕПЦІЯ

Щороку Фестиваль обирає головну тему. Тема  Docudays-2021 — право людини на здоров’я. Організатори пропонують «глибше зануритися у процеси нових для нас явищ і оцінити весь масштаб світових змін з початком пандемії».

PR-директорка Docudays UA Дар’я АВЕРЧЕНКО зазначила:

«Цього року нам хотілося обіграти День бабака: карантин не зник з нашого життя, а локдаун вдруге оголосили напередодні старту фестивалю. Тому ми знову запросили ведучих 17-го Docudays UA Ангеліну Карякіну та Максима Щербину. Цьогоріч замість імпровізованої «офісної» студії ми зустрінемося на сцені порожнього кінотеатру «Жовтень». Але зала кінотеатру не буде зовсім пустою: у ній можна буде зустріти персонажів з мультфільмів Анатолія СУРМИ (аніматор-самоук, чиї образи цього року використовуються в символіці фестивалю — ДД). Ми дуже хотіли запросити на церемонію і самого автора, але з огляду на нову хвилю пандемії вирішили, що покличемо Анатолія на офлайнові покази по закінченню карантину. На церемонії ж ви зможете побачити Анатолія у короткому документальному фільмі — це його перша поява на екрані.

Наша урочиста церемонія у «Жовтні» — це нагода підтримати кінотеатр у скрутні часи й нагадати всім: щойно пандемія коронавірусу закінчиться, ми повернемось у світ широких екранів і насолоджуватимемося фестивальними стрічками на повну».

Під час церемонії ведучі представлять фестивальну програму, а для глядачів наживо співатиме культовий гурт Go_А. До трансляції відкриття глядачі/ки з усіх куточків світу зможуть долучитися на сайті онлайн-кінотеатру Docuspace, a також на фейсбук-сторінці Docudays UA.

Розпочинає фестиваль картина «Колектив» румунського режисера Александра НАНАУ. Фільм оповідає детективну історію розкриття журналістами масштабних корупційних схем у системі охорони здоров’я Румунії. «Колектив» є  номінантом у двох категоріях на «Оскар», учасником 76 Венеційського фестивалю, американського фестивалю «Санденс», призером Цюрихського фестивалю та володарем нагороди «Дон Кіхот» на МКФ у Тромсе.

Загалом же за півтора тижні на Docuspace буде показано 95 картин з різних частин світу: від Канади до Ірану, від Фінляндії до Аргентини.

ЗМАГАННЯ: СВІТ

Міжнародний конкурс Docudays UA складають програми Docu/Світ та Docu/Коротко. Важливий момент: Docu/Світ включає нову роботу української режисерки Аліни Горлової «Цей дощ ніколи не скінчиться». Світова прем’єра картини відбулася на Амстердамському документальному фестивалі (IDFA), де вона перемогла в конкурсі First Appearance («Перша поява»), ставши, таким чином, найкращим повнометражним дебютом цього авторитетного кінофоруму.


«ХУДОЖНИК І ЗЛОДІЙ»

Проєкт «Цей дощ ніколи не скінчиться» раніше був відомий у професійній спільноті під назвою «Поміж війн». Режисерка  відстежує візуально вражаючу подорож 20-річного курда Андрія СУЛЕЙМАНА та його родини у нескінченному циклі війн. Андрій разом із батьком переїхав з розідраної нескінченним кровопролиттям Сирії, але стикається із черговим військовим конфліктом уже на сході України, де він є волонтером Червоного Хреста. Смерть батька стає ще одним випробуванням, тим паче що герой вирішує поховати його тіло в Сирії.

Аліна Горлова народилася в Запоріжжі в 1992. У 2008-2012 вчилася в Київському національному університеті театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого; паралельно, в 2010 пройшла семінар з кінорежисури, роботи з актором та драматургії з Кшиштофом ЗАНУССІ. Знімає документальне кіно, ігрові короткометражні фільми, соціальні і комерційні рекламні ролики, створює візуалізації для театральних постанов і арт-інсталяцій. Членкиня Української кіноакадемії (2017). Серед ігрових короткометражних робіт — «Вітер тексту» (2008), «Простий механізм щастя» (2009), «Обов’язки» (2010), «Пересадка серця» (екранізація однойменного оповідання Рея Бредбері, 2011), «Babushka» (2012). Як документалістка спільно з Іриною ЦІЛИК і Світланою ЛІЩИНСЬКОЮ брала участь у створенні альманаху «Невидимий батальйон» (2017). Стрічка «Явних проявів немає» про боротьбу ветеранки російсько-української війни з важким посттравматичним стресовим розладом після повернення додому здобула 4 нагороди на DocuDays UA, приз «За видатну східноєвропейську картину» міжнародного конкурсу фестивалю в Лейпцизі «DOK Leipzig» у 2018 та номінована на премію Української Кіноакадемії «Золота Дзиґа» за найкращий документальний фільм у 2019.

Сама Аліса так прокоментувала процес створення фільм кореспонденту «Дня»:

«Мені хотілося знайти героя з цікавою біографією. А шукала я його тому, що потрапила на Донбас, подивилася на терикони і уявила їх чорно-білими, подумала, що вони в монохромному зображенні виглядатимуть як пустеля в Сирії. І виявила до того ж, що арабську музику чудово накладається на донбаський краєвид. Тобто все почалося з бажання створити єдиний світ, що нагадував би і Донбас, і Сирію. Тож я цілеспрямовано шукала героя, для якого ці обидва простори, ці гарячі точки були б не чужі. Моя знайома фотограф Анастасія Власова розповіла мені про Андрія Сулеймана, про волонтерську спільноту «Червоного Хреста» на Донбасі. Так я поїхала з ним знайомитися.

У фільмі ми починаємо з того, що бачимо поки що невідому нам планету. Ми наближаємося до неї. Перший мешканець, якого ми зустрічаємо — Юрець — п’яний чоловік на березі біля лінії розділу, він купається, незважаючи на обстріли, на те, що йому може «прилетіти». Потім ми бачимо потік людей на Контрольному пункті в’їзду-виїзду біля Станиці Луганської. Я намагалася відтворити пошук героя, тож ми серед усіх цих людей бачимо Андрія й поступово камера починає за ним стежити. Але я вважаю, що історія не тільки про Андрія, а й про цей світ. Тобто історія в історії. Тому вона так і вибудувана — ми зустрічаємо героя не відразу, потім ми за нього чіпляємося, стежимо, і вже під кінець, коли він ховає свого батька, починаємо від нього віддалятися. Глави раніше мали назви на кшталт «Війна та мир», «Кров», але завжди залишався епізод «Нуль». І потім, коли вже йшов монтаж повним ходом, я зрозуміла, що ні, власні назви не підходять. Що дуже важливе значення має цей кругообіг. Що все циклічно і що все відбувалося, відбувається і буде відбуватися».

Окрім цього, до Docu/Світ увійшли:

•  «Колумбійська родина» (Таня Воль СЬОРЕНСЕН, Данія);

•  «Діти» (Ада УШПІЗ, Ізраїль);

•  «Любов і мотлох» (Джудіт ГЕЛФАНД, США);

•  «Одного разу у Венесуелі» (Анабель Родріґес РІОШ, Венесуела-Велика Британія-Бразилія-Австрія);

•  «Малий Самді» (Палома Сермон-Дай, Бельгія);

•  «Самотній танець» (Антті ЛЕМПІЯЙНЕН, Фінляндія);

•  «Маленький Том» (Андре-Лін БОПАРЛЕН, Канада);

•  «А ночі вже більше не буде» (Елеонор ВЕБЕР, Франція);

•  «Приборкання саду» (Саломе ДЖАШІ, Швейцарія-Німеччина-Грузія).

Конкурсна програма Docu/Коротко презентує 17 короткометражних стрічок. Усі фільми покажуть в Україні вперше, а для деяких на Docudays UA відбудеться світова прем’єра.

У конкурсі — дві українські роботи: «Територія пустих вікон» (Зоя ЛАКТІОНОВА) та «Стежками київських пляжів» (Роман ПРОКОПЧУК).

«Територія пустих вікон» (10 хвилин) — це сімейна хроніка. Друга світова й робота на заводі змусили родину мами режисерки переїхати до Маріуполя. Однак через 70 років починається нова війна — з Росією. Свою роль відіграє і вплив заводу на довкілля.

Зоя Лактіонова народилась у Маріуполі. Переїхавши до Києва, навчалась і працювала в галузі цифрового маркетингу, брала участь у виставках як незалежна фотографиня. Прийшла у документалістику в 2017 в ролі однієї з героїнь фільму «Ма» Марії СТОЯНОВОЇ. Фільм здобув гран-прі конкурсу My Street Films Ukraine, організованого Міжнародним фестивалем кіна та урбаністики «86». Роком пізніше Зоя взяла участь у My Street Films Ukraine 2018 вже як режисерка й виграла конкурс зі своїм першим фільмом «Діорама».

37-хвилинний «Стежками київських пляжів» — це замальовки з переповнених столичних пляжів, де щороку гине багато людей. Протагоніст фільму — Дмитро, головний рятувальник пляжного патруля, який хоче змінити жахливу статистику.

Роман Прокопчук народився в Рівному 1992 року. У 2016 створив два документальні фільми: про старого місцевого гіпі «На прізвисько Гіпі» (2016) й «Моя остання зупинка» — про бездомну людину. Зараз Роман мешкає в Києві й працює відеомонтажером-фрілансером.

ЗМАГАННЯ: УКРАЇНА

До національного конкурсу Docu/Україна увійшли п’ять стрічок. Це «Май далеко — май добре» (Ганна Ярошевич), «Казка про Коника» (Уляна Осовська, Денис Страшний, Україна-Естонія), «Сіль з Бонневілю», (Семен Мозговий), «Земля Івана» (Андрій Лисецький) та «Рози. Фільм-кабаре» (Ірена Стеценко).

Ганна ЯРОШЕВИЧ працює режисеркою та менеджеркою у сфері комунікацій. Має ступінь бакалавра з журналістики та ступінь магістра з креативних медіа, який отримала в Сассекському університеті у 2014. Навчаючись у Великій Британії, знімала й монтувала відео для телебачення та незалежних кінопроєктів. У 2014 Ганна долучилась до творчого об’єднання «Вавилон’13». Зняла десять короткометражних документальних фільмів для їхнього YouTube-каналу, деякі з них були обрані для програм національних фестивалів та показів у кінотеатрах. «Май далеко — май добре» — її повнометражний дебют.

Головний герой тут — молодий німець Мішель, що мріяв жити простим життям далеко від цивілізації, в маленькому селі серед Карпатських гір і займатись розведенням і порятунком вимираючого виду водяних буйволів. Насолоджуючись життям у повній гармонії з природою та тваринами, Мішель неочікувано для себе закохався в дівчину зі свого рідного міста в Німеччині. Вєра має двох маленьких дітей від попереднього шлюбу. Тож на два роки Мішель повертається жити в Німеччину, щоб побудувати нову сім’ю. Врешті-решт Мішель постає перед вибором: кохання в Німеччині чи омріяне життя з буйволами віддалік великих міст.


«КРИВАВИЙ НІС, ПОРОЖНІ КИШЕНІ»

Уляна ОСОВСЬКА закінчила Київський національний економічний університет за спеціальністю «Міжнародна економіка». У 2014 разом з однодумцями заснувала громадську організацію «Докутолока». Дебютувала як режисерка у 2015 з короткометражкою «Довірена особа». Її повнометражний дебют «Майже 10.000 виборців» увійшов до конкурсу документальних фільмів Варшавського кінофестивалю (2017). Денис СТРАШНИЙ, зі свого боку, закінчив Київський міжнародний університет за фахом «оператор кіно і телебачення». У 2014 став співзасновником «Докутолоки». Відтоді співпрацює з Уляною Осовською як продюсер та співавтор. «Казка про Коника» — їхня третя спільна робота.

Головний герой «Казки...» Анатолій ЛЮТЮК, колишній антирадянський активіст, а нині — монах у миру і художник, мешкає у старовинній кам’яній вежі в центрі Таллінна. Він щодня молиться за природу та створює саморобні книги у власній майстерні. Багато років тому Анатолій дав обітницю знаходити щось добре в кожному дні. Початок війни на Сході України змушує його залишити мирну Естонію і з волонтерською місією вирушити у прифронтові містечка. Поєднуючи духовне життя з соціальним активізмом, з 2014 він постійно їздить на Донбас, щоб доставити гуманітарну допомогу, де його обітниця випробовується реальністю «сірої зони».

Семен МОЗГОВИЙ (нар. 1992) — український кінорежисер, сценарист, монтажер, продюсер і актор. У 2013 закінчив бакалаврат з кіна й телебачення в Харківській державній академії культури. Продовжив навчання на вищих курсах драматургії у Києві, грав у театрі «ДАХ» (2013-2018). Засновник і співвласник виробничої компанії M Films. Його ім’я стало відоме в 2018 після виходу фільму «Історія зимового саду».

В «Солі з Бонневілю» двоє українських хлопців, Назар та Макс, загорілись ідеєю зробити найшвидший у світі «Іж-49» — древній радянський мотоцикл. Вони проводять увесь час у маленькому гаражі на Святошині, готуючи машину, і потім вирушають у далеку подорож, долаючи масу труднощів. Їхня мета — Бонневіль у штаті Юта, США. Це величезне висохле солоне озеро є головним у світі майданчиком зі встановлення рекордів швидкості, туди з’їжджаються тисячі людей, щоб вирішити, хто буде новим чемпіоном. Але зрештою ця історія виходить за рамки суто спортивного сюжету, перетворюючись на оповідь про життєвий вибір.

Андрій ЛИСЕЦЬКИЙ народився 1982 року в Києві. Є нащадком кінематографічної династії. Закінчив Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого. Його операторська фільмографія налічує понад 30 робіт, відзначених численними нагородами. «Земля Івана» — його перша режисерська робота.

Фільм оповідає про одного з останніх народних художників України Івана ПРИХОДЬКА. Він самоук, живе в селі. З-під його пензликів чи різця виходить сповнене краси та радості наївне мистецтво. Одного дня картини Івана потрапляють на експозицію в Мистецькому арсеналі — головному виставковому центрі країни. Для Івана починається випробування славою.

Ірена СТЕЦЕНКО закінчила Київський національний університет театру, кіна й телебачення ім. Карпенка-Карого у 2000 та майстерню кіна Сергія БУКОВСЬКОГО у 2017. Працювала звукорежисеркою, виконуючи найширше коло завдань — від організації телевізійного мовлення до виробництва музичних документальних фільмів і саундпродюсування музичних проектів. «Рози. Фільм-кабаре» — її дебют.

Сама режисерка визначає його жанр як документальний трагікомічний мюзикл, що недивно, адже тут ідеться про наше славетне інтелектуальне фрік-кабаре Dakh Daughters Band. Ірена придивляється до кожної з артисток, а оповідь починає з Майдану. Під час революції  мистецтво стає для Dakh Daughters способом осмислення подій та допомагає жити з надією серед суворої реальності.

ПОЗА КОНКУРСОМ

Поза конкурсом стрічки представлені в традиційних програмах Docu/Хіти, Docu/Арт і Docu/Юність та спеціальних добірках. Серед них: центральна фестивальна програма «Повне одужання?», програма «Борис Петер. Тиха пауза», програма вернакулярного кіно «Трубадури кіно: Шотландія і Україна» та ретроспектива «Кшиштоф Кесльовский: документальний життєпис».

Крім цього, буде презентовано програму робіт від метрів документалістики «Майстри» та «Мультфільм» від народного художника Анатолія Сурми.

Картини головної фестивальної програми «Повне одужання?» оповідають про кризи та історії їх подолання. У  «76 днях» (Хао ВУ, Вейші ЧЕНЬ і Анонім) зібрані історії, які засвідчують смерть і переродження китайського міста на 76-денному локдауні; «Щось прекрасне позаду» (Катріне ФІЛП) оповідає про роботу соціальних служб, які допомагають дітям впоратися з горем після смерті їхніх батьків; а «Громадянин Біо» (Тріш ДОЛМАН) — це занурення у світ біохакінгу й радикальної медицини.

Docu/Хіти — це  фільми, що прогриміли на великих міжнародних фестивалях. У номінованому на два «Оскари» «Кроті» (Майте АЛБЕРДІ) 83-річний дідусь стає агентом під прикриттям у будинку престарілих. «Мисливці за трюфелями» (Грегорі КЕРШОУ та Майкл ДВЕК) — про гурманів, що обожнюють ці надзвичайно коштовні гриби, пройшли відбір у конкурси Кан і фестивалю «Санденс». У «Кривавий ніс, порожні кишені» (Білл Росс IV і Тернер РОСС) завсідники бару перехиляють останню чарку перед тим, як улюблений заклад зачиняється назавжди. Дотепна і водночас сумна картина брала участь у «Санденсі», Берлінале та IDFA.

Картини Docu/Арт досліджують роль мистецтва в житті сучасної людини та суспільства в цілому. Це «Останній лучник» (Дасіль Манріке де Лара МІЯРЕС), «Криміналістична манія» та «Переглядаючи чужий біль» (обидва — Хлоя ҐАЛІБЕР-ЛЕНЕ) і «Дім режисера» (Марк АЙЗЕКС).

Назва «Майстри» говорить сама за себе. Юбер ЗАУПЕР в «Епіцентрі» (Гран-прі журі кінофестивалю «Санденс» у категорії «Світове документальне кіно», 2020) пропонує подорож до (анти)утопічної Куби, яка стала епіцентром цивілізаційного протистояння. Докудрама «Живі» всесвітньо відомого художника й режисера Ай ВЕЙВЕЯ (спеціальна згадка у секції Best Testimony on Politics на фестивалі в Їглаві), показує життя сімей студентів, яких викрали і вбили в Мексиці.

Одна з цьогорічних ретроспектив, курована Аґнешкою ГОЛЛАНД, присвячена класику польського кіно Кшиштофу КЕСЛЬОВСКОМУ. Аґнешка особисто знала режисера, і відібрала роботи, які представлять Кесльовського перед глядачами як вправного спостерігача за реальністю. У програмі «Кшиштоф Кесльовський: документальний життєпис» буде досліджена та частина його біографії, яка досі залишалася в тіні.

Це — далеко не повний список подій фестивалю.

Призи будуть вручені 4 березня, в неділю.

Наша газета інформуватиме читачів про перебіг подій Docudays-2021.

Право на здоров’я та право на кіно

Право на здоров’я та право на кіно

В українському секторі інтернету в онлайн-режимі розпочався Міжнародний фестиваль документального кіна про права людини Docudays UA

Фестиваль відбувається щороку впродовж останнього тижня березня в Києві. Після завершення Docudays UA презентує найкращі фільми в регіонах України в межах Мандрівного фестивалю від жовтня до грудня включно.
    ОБСТАВИНИ
    Через обмежувальні заходи, пов’язані з карантином, організатор(к)и вдруге вирішили провести  Docudays UA онлайн.

Решта умов не змінилася. Конкурсна програма складається з трьох секцій:

•  Docu/Світ — міжнародний конкурс повно- та середньометражних картин;

•  Docu/Коротко — міжнародний конкурс короткометражних робіт, тривалість яких не перевищує 30 хвилин;

•  Docu/Україна — національний конкурс, тут змагаються документальні фільми різного хронометражу, створені в Україні або в копродукції з Україною.

Також фестиваль вручає спеціальний приз переможцю серед фільмів, номінованих на нагороду Rights Now! Нагорода дістається кіну, що досліджує та аналізує сучасний світ і робить значний внесок у дискусію про людську гідність, свободу та рівність.

Призи від усіх фестивальних журі включно з підлітковим, а також Премія імені Андрія Матросова, заснована організаторами Docudays, супроводжуються матеріальним заохоченням 1000 $. Додатково в кожній із номінацій журі може нагородити спеціальними дипломами не більше ніж два фільми.

За підсумками анкетного опитування глядачів визначається Приз глядацьких симпатій, так само з премією 1000 доларів. Організації та приватні особи можуть вручати спеціальні призи за рішенням виконавчої дирекції ГО «Докудейз».

Також фестиваль пропонує й позаконкурсні добірки: Docu/Хіти (призери міжнародних кінофестивалів), «Майстри» (роботи метрів неігрового кіна), Docu/Арт (стрічки про мистецтво, митців та мисткинь), Docu/Юність (добірка для дітей і підлітків) і ретроспективи знаних режисерів/ок.

КОНЦЕПЦІЯ

Щороку Фестиваль обирає головну тему. Тема  Docudays-2021 — право людини на здоров’я. Організатори пропонують «глибше зануритися у процеси нових для нас явищ і оцінити весь масштаб світових змін з початком пандемії».

PR-директорка Docudays UA Дар’я АВЕРЧЕНКО зазначила:

«Цього року нам хотілося обіграти День бабака: карантин не зник з нашого життя, а локдаун вдруге оголосили напередодні старту фестивалю. Тому ми знову запросили ведучих 17-го Docudays UA Ангеліну Карякіну та Максима Щербину. Цьогоріч замість імпровізованої «офісної» студії ми зустрінемося на сцені порожнього кінотеатру «Жовтень». Але зала кінотеатру не буде зовсім пустою: у ній можна буде зустріти персонажів з мультфільмів Анатолія СУРМИ (аніматор-самоук, чиї образи цього року використовуються в символіці фестивалю — ДД). Ми дуже хотіли запросити на церемонію і самого автора, але з огляду на нову хвилю пандемії вирішили, що покличемо Анатолія на офлайнові покази по закінченню карантину. На церемонії ж ви зможете побачити Анатолія у короткому документальному фільмі — це його перша поява на екрані.

Наша урочиста церемонія у «Жовтні» — це нагода підтримати кінотеатр у скрутні часи й нагадати всім: щойно пандемія коронавірусу закінчиться, ми повернемось у світ широких екранів і насолоджуватимемося фестивальними стрічками на повну».

Під час церемонії ведучі представлять фестивальну програму, а для глядачів наживо співатиме культовий гурт Go_А. До трансляції відкриття глядачі/ки з усіх куточків світу зможуть долучитися на сайті онлайн-кінотеатру Docuspace, a також на фейсбук-сторінці Docudays UA.

Розпочинає фестиваль картина «Колектив» румунського режисера Александра НАНАУ. Фільм оповідає детективну історію розкриття журналістами масштабних корупційних схем у системі охорони здоров’я Румунії. «Колектив» є  номінантом у двох категоріях на «Оскар», учасником 76 Венеційського фестивалю, американського фестивалю «Санденс», призером Цюрихського фестивалю та володарем нагороди «Дон Кіхот» на МКФ у Тромсе.

Загалом же за півтора тижні на Docuspace буде показано 95 картин з різних частин світу: від Канади до Ірану, від Фінляндії до Аргентини.

ЗМАГАННЯ: СВІТ

Міжнародний конкурс Docudays UA складають програми Docu/Світ та Docu/Коротко. Важливий момент: Docu/Світ включає нову роботу української режисерки Аліни Горлової «Цей дощ ніколи не скінчиться». Світова прем’єра картини відбулася на Амстердамському документальному фестивалі (IDFA), де вона перемогла в конкурсі First Appearance («Перша поява»), ставши, таким чином, найкращим повнометражним дебютом цього авторитетного кінофоруму.


«ХУДОЖНИК І ЗЛОДІЙ»

Проєкт «Цей дощ ніколи не скінчиться» раніше був відомий у професійній спільноті під назвою «Поміж війн». Режисерка  відстежує візуально вражаючу подорож 20-річного курда Андрія СУЛЕЙМАНА та його родини у нескінченному циклі війн. Андрій разом із батьком переїхав з розідраної нескінченним кровопролиттям Сирії, але стикається із черговим військовим конфліктом уже на сході України, де він є волонтером Червоного Хреста. Смерть батька стає ще одним випробуванням, тим паче що герой вирішує поховати його тіло в Сирії.

Аліна Горлова народилася в Запоріжжі в 1992. У 2008-2012 вчилася в Київському національному університеті театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого; паралельно, в 2010 пройшла семінар з кінорежисури, роботи з актором та драматургії з Кшиштофом ЗАНУССІ. Знімає документальне кіно, ігрові короткометражні фільми, соціальні і комерційні рекламні ролики, створює візуалізації для театральних постанов і арт-інсталяцій. Членкиня Української кіноакадемії (2017). Серед ігрових короткометражних робіт — «Вітер тексту» (2008), «Простий механізм щастя» (2009), «Обов’язки» (2010), «Пересадка серця» (екранізація однойменного оповідання Рея Бредбері, 2011), «Babushka» (2012). Як документалістка спільно з Іриною ЦІЛИК і Світланою ЛІЩИНСЬКОЮ брала участь у створенні альманаху «Невидимий батальйон» (2017). Стрічка «Явних проявів немає» про боротьбу ветеранки російсько-української війни з важким посттравматичним стресовим розладом після повернення додому здобула 4 нагороди на DocuDays UA, приз «За видатну східноєвропейську картину» міжнародного конкурсу фестивалю в Лейпцизі «DOK Leipzig» у 2018 та номінована на премію Української Кіноакадемії «Золота Дзиґа» за найкращий документальний фільм у 2019.

Сама Аліса так прокоментувала процес створення фільм кореспонденту «Дня»:

«Мені хотілося знайти героя з цікавою біографією. А шукала я його тому, що потрапила на Донбас, подивилася на терикони і уявила їх чорно-білими, подумала, що вони в монохромному зображенні виглядатимуть як пустеля в Сирії. І виявила до того ж, що арабську музику чудово накладається на донбаський краєвид. Тобто все почалося з бажання створити єдиний світ, що нагадував би і Донбас, і Сирію. Тож я цілеспрямовано шукала героя, для якого ці обидва простори, ці гарячі точки були б не чужі. Моя знайома фотограф Анастасія Власова розповіла мені про Андрія Сулеймана, про волонтерську спільноту «Червоного Хреста» на Донбасі. Так я поїхала з ним знайомитися.

У фільмі ми починаємо з того, що бачимо поки що невідому нам планету. Ми наближаємося до неї. Перший мешканець, якого ми зустрічаємо — Юрець — п’яний чоловік на березі біля лінії розділу, він купається, незважаючи на обстріли, на те, що йому може «прилетіти». Потім ми бачимо потік людей на Контрольному пункті в’їзду-виїзду біля Станиці Луганської. Я намагалася відтворити пошук героя, тож ми серед усіх цих людей бачимо Андрія й поступово камера починає за ним стежити. Але я вважаю, що історія не тільки про Андрія, а й про цей світ. Тобто історія в історії. Тому вона так і вибудувана — ми зустрічаємо героя не відразу, потім ми за нього чіпляємося, стежимо, і вже під кінець, коли він ховає свого батька, починаємо від нього віддалятися. Глави раніше мали назви на кшталт «Війна та мир», «Кров», але завжди залишався епізод «Нуль». І потім, коли вже йшов монтаж повним ходом, я зрозуміла, що ні, власні назви не підходять. Що дуже важливе значення має цей кругообіг. Що все циклічно і що все відбувалося, відбувається і буде відбуватися».

Окрім цього, до Docu/Світ увійшли:

•  «Колумбійська родина» (Таня Воль СЬОРЕНСЕН, Данія);

•  «Діти» (Ада УШПІЗ, Ізраїль);

•  «Любов і мотлох» (Джудіт ГЕЛФАНД, США);

•  «Одного разу у Венесуелі» (Анабель Родріґес РІОШ, Венесуела-Велика Британія-Бразилія-Австрія);

•  «Малий Самді» (Палома Сермон-Дай, Бельгія);

•  «Самотній танець» (Антті ЛЕМПІЯЙНЕН, Фінляндія);

•  «Маленький Том» (Андре-Лін БОПАРЛЕН, Канада);

•  «А ночі вже більше не буде» (Елеонор ВЕБЕР, Франція);

•  «Приборкання саду» (Саломе ДЖАШІ, Швейцарія-Німеччина-Грузія).

Конкурсна програма Docu/Коротко презентує 17 короткометражних стрічок. Усі фільми покажуть в Україні вперше, а для деяких на Docudays UA відбудеться світова прем’єра.

У конкурсі — дві українські роботи: «Територія пустих вікон» (Зоя ЛАКТІОНОВА) та «Стежками київських пляжів» (Роман ПРОКОПЧУК).

«Територія пустих вікон» (10 хвилин) — це сімейна хроніка. Друга світова й робота на заводі змусили родину мами режисерки переїхати до Маріуполя. Однак через 70 років починається нова війна — з Росією. Свою роль відіграє і вплив заводу на довкілля.

Зоя Лактіонова народилась у Маріуполі. Переїхавши до Києва, навчалась і працювала в галузі цифрового маркетингу, брала участь у виставках як незалежна фотографиня. Прийшла у документалістику в 2017 в ролі однієї з героїнь фільму «Ма» Марії СТОЯНОВОЇ. Фільм здобув гран-прі конкурсу My Street Films Ukraine, організованого Міжнародним фестивалем кіна та урбаністики «86». Роком пізніше Зоя взяла участь у My Street Films Ukraine 2018 вже як режисерка й виграла конкурс зі своїм першим фільмом «Діорама».

37-хвилинний «Стежками київських пляжів» — це замальовки з переповнених столичних пляжів, де щороку гине багато людей. Протагоніст фільму — Дмитро, головний рятувальник пляжного патруля, який хоче змінити жахливу статистику.

Роман Прокопчук народився в Рівному 1992 року. У 2016 створив два документальні фільми: про старого місцевого гіпі «На прізвисько Гіпі» (2016) й «Моя остання зупинка» — про бездомну людину. Зараз Роман мешкає в Києві й працює відеомонтажером-фрілансером.

ЗМАГАННЯ: УКРАЇНА

До національного конкурсу Docu/Україна увійшли п’ять стрічок. Це «Май далеко — май добре» (Ганна Ярошевич), «Казка про Коника» (Уляна Осовська, Денис Страшний, Україна-Естонія), «Сіль з Бонневілю», (Семен Мозговий), «Земля Івана» (Андрій Лисецький) та «Рози. Фільм-кабаре» (Ірена Стеценко).

Ганна ЯРОШЕВИЧ працює режисеркою та менеджеркою у сфері комунікацій. Має ступінь бакалавра з журналістики та ступінь магістра з креативних медіа, який отримала в Сассекському університеті у 2014. Навчаючись у Великій Британії, знімала й монтувала відео для телебачення та незалежних кінопроєктів. У 2014 Ганна долучилась до творчого об’єднання «Вавилон’13». Зняла десять короткометражних документальних фільмів для їхнього YouTube-каналу, деякі з них були обрані для програм національних фестивалів та показів у кінотеатрах. «Май далеко — май добре» — її повнометражний дебют.

Головний герой тут — молодий німець Мішель, що мріяв жити простим життям далеко від цивілізації, в маленькому селі серед Карпатських гір і займатись розведенням і порятунком вимираючого виду водяних буйволів. Насолоджуючись життям у повній гармонії з природою та тваринами, Мішель неочікувано для себе закохався в дівчину зі свого рідного міста в Німеччині. Вєра має двох маленьких дітей від попереднього шлюбу. Тож на два роки Мішель повертається жити в Німеччину, щоб побудувати нову сім’ю. Врешті-решт Мішель постає перед вибором: кохання в Німеччині чи омріяне життя з буйволами віддалік великих міст.


«КРИВАВИЙ НІС, ПОРОЖНІ КИШЕНІ»

Уляна ОСОВСЬКА закінчила Київський національний економічний університет за спеціальністю «Міжнародна економіка». У 2014 разом з однодумцями заснувала громадську організацію «Докутолока». Дебютувала як режисерка у 2015 з короткометражкою «Довірена особа». Її повнометражний дебют «Майже 10.000 виборців» увійшов до конкурсу документальних фільмів Варшавського кінофестивалю (2017). Денис СТРАШНИЙ, зі свого боку, закінчив Київський міжнародний університет за фахом «оператор кіно і телебачення». У 2014 став співзасновником «Докутолоки». Відтоді співпрацює з Уляною Осовською як продюсер та співавтор. «Казка про Коника» — їхня третя спільна робота.

Головний герой «Казки...» Анатолій ЛЮТЮК, колишній антирадянський активіст, а нині — монах у миру і художник, мешкає у старовинній кам’яній вежі в центрі Таллінна. Він щодня молиться за природу та створює саморобні книги у власній майстерні. Багато років тому Анатолій дав обітницю знаходити щось добре в кожному дні. Початок війни на Сході України змушує його залишити мирну Естонію і з волонтерською місією вирушити у прифронтові містечка. Поєднуючи духовне життя з соціальним активізмом, з 2014 він постійно їздить на Донбас, щоб доставити гуманітарну допомогу, де його обітниця випробовується реальністю «сірої зони».

Семен МОЗГОВИЙ (нар. 1992) — український кінорежисер, сценарист, монтажер, продюсер і актор. У 2013 закінчив бакалаврат з кіна й телебачення в Харківській державній академії культури. Продовжив навчання на вищих курсах драматургії у Києві, грав у театрі «ДАХ» (2013-2018). Засновник і співвласник виробничої компанії M Films. Його ім’я стало відоме в 2018 після виходу фільму «Історія зимового саду».

В «Солі з Бонневілю» двоє українських хлопців, Назар та Макс, загорілись ідеєю зробити найшвидший у світі «Іж-49» — древній радянський мотоцикл. Вони проводять увесь час у маленькому гаражі на Святошині, готуючи машину, і потім вирушають у далеку подорож, долаючи масу труднощів. Їхня мета — Бонневіль у штаті Юта, США. Це величезне висохле солоне озеро є головним у світі майданчиком зі встановлення рекордів швидкості, туди з’їжджаються тисячі людей, щоб вирішити, хто буде новим чемпіоном. Але зрештою ця історія виходить за рамки суто спортивного сюжету, перетворюючись на оповідь про життєвий вибір.

Андрій ЛИСЕЦЬКИЙ народився 1982 року в Києві. Є нащадком кінематографічної династії. Закінчив Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого. Його операторська фільмографія налічує понад 30 робіт, відзначених численними нагородами. «Земля Івана» — його перша режисерська робота.

Фільм оповідає про одного з останніх народних художників України Івана ПРИХОДЬКА. Він самоук, живе в селі. З-під його пензликів чи різця виходить сповнене краси та радості наївне мистецтво. Одного дня картини Івана потрапляють на експозицію в Мистецькому арсеналі — головному виставковому центрі країни. Для Івана починається випробування славою.

Ірена СТЕЦЕНКО закінчила Київський національний університет театру, кіна й телебачення ім. Карпенка-Карого у 2000 та майстерню кіна Сергія БУКОВСЬКОГО у 2017. Працювала звукорежисеркою, виконуючи найширше коло завдань — від організації телевізійного мовлення до виробництва музичних документальних фільмів і саундпродюсування музичних проектів. «Рози. Фільм-кабаре» — її дебют.

Сама режисерка визначає його жанр як документальний трагікомічний мюзикл, що недивно, адже тут ідеться про наше славетне інтелектуальне фрік-кабаре Dakh Daughters Band. Ірена придивляється до кожної з артисток, а оповідь починає з Майдану. Під час революції  мистецтво стає для Dakh Daughters способом осмислення подій та допомагає жити з надією серед суворої реальності.

ПОЗА КОНКУРСОМ

Поза конкурсом стрічки представлені в традиційних програмах Docu/Хіти, Docu/Арт і Docu/Юність та спеціальних добірках. Серед них: центральна фестивальна програма «Повне одужання?», програма «Борис Петер. Тиха пауза», програма вернакулярного кіно «Трубадури кіно: Шотландія і Україна» та ретроспектива «Кшиштоф Кесльовский: документальний життєпис».

Крім цього, буде презентовано програму робіт від метрів документалістики «Майстри» та «Мультфільм» від народного художника Анатолія Сурми.

Картини головної фестивальної програми «Повне одужання?» оповідають про кризи та історії їх подолання. У  «76 днях» (Хао ВУ, Вейші ЧЕНЬ і Анонім) зібрані історії, які засвідчують смерть і переродження китайського міста на 76-денному локдауні; «Щось прекрасне позаду» (Катріне ФІЛП) оповідає про роботу соціальних служб, які допомагають дітям впоратися з горем після смерті їхніх батьків; а «Громадянин Біо» (Тріш ДОЛМАН) — це занурення у світ біохакінгу й радикальної медицини.

Docu/Хіти — це  фільми, що прогриміли на великих міжнародних фестивалях. У номінованому на два «Оскари» «Кроті» (Майте АЛБЕРДІ) 83-річний дідусь стає агентом під прикриттям у будинку престарілих. «Мисливці за трюфелями» (Грегорі КЕРШОУ та Майкл ДВЕК) — про гурманів, що обожнюють ці надзвичайно коштовні гриби, пройшли відбір у конкурси Кан і фестивалю «Санденс». У «Кривавий ніс, порожні кишені» (Білл Росс IV і Тернер РОСС) завсідники бару перехиляють останню чарку перед тим, як улюблений заклад зачиняється назавжди. Дотепна і водночас сумна картина брала участь у «Санденсі», Берлінале та IDFA.

Картини Docu/Арт досліджують роль мистецтва в житті сучасної людини та суспільства в цілому. Це «Останній лучник» (Дасіль Манріке де Лара МІЯРЕС), «Криміналістична манія» та «Переглядаючи чужий біль» (обидва — Хлоя ҐАЛІБЕР-ЛЕНЕ) і «Дім режисера» (Марк АЙЗЕКС).

Назва «Майстри» говорить сама за себе. Юбер ЗАУПЕР в «Епіцентрі» (Гран-прі журі кінофестивалю «Санденс» у категорії «Світове документальне кіно», 2020) пропонує подорож до (анти)утопічної Куби, яка стала епіцентром цивілізаційного протистояння. Докудрама «Живі» всесвітньо відомого художника й режисера Ай ВЕЙВЕЯ (спеціальна згадка у секції Best Testimony on Politics на фестивалі в Їглаві), показує життя сімей студентів, яких викрали і вбили в Мексиці.

Одна з цьогорічних ретроспектив, курована Аґнешкою ГОЛЛАНД, присвячена класику польського кіно Кшиштофу КЕСЛЬОВСКОМУ. Аґнешка особисто знала режисера, і відібрала роботи, які представлять Кесльовського перед глядачами як вправного спостерігача за реальністю. У програмі «Кшиштоф Кесльовський: документальний життєпис» буде досліджена та частина його біографії, яка досі залишалася в тіні.

Це — далеко не повний список подій фестивалю.

Призи будуть вручені 4 березня, в неділю.

Наша газета інформуватиме читачів про перебіг подій Docudays-2021.