МЕНЮ

Політична «утилізація жертв»

Ігор ЛОСЄВ
7 лютого, 2020 - 12:23
Існують лише дві можливості для України: або опір, або капітуляція

Траурні заходи, що відбувалися в столиці Ізраїлю Єрусалимі і були присвячені пам’яті жертв Голокосту та боротьбі з антисемітизмом, чомусь перетворилися на бенефіс російського президента Путіна. Слово для виступу було надане главі держави, яка встигла за 20 років провести кілька агресивних воєн.

Путіна в Ізраїлі зустрічали як лідера №1 сучасного світу.

Крім нього, виступити дозволили президентам Німеччини й Франції. А от президентові Польщі Анджею Дуді слова не дали. Хоча найбільша кількість євреїв загинула саме там (на 1939 рік найбільша єврейська громада Європи була в Польщі). Не дали слово й Президентові України Зеленському. Це все, щоб не дратувати Путіна? Президенти Польщі, Литви й Естонії вчинили гідно: вони не приїхали туди, де їх не поважають, не надаючи слова, але змушуючи вислуховувати сумнівні сентенції предводителя країни-агресора.

А от Зеленський поїхав. Дуже хотів зустрітися з Путіним, але той на нього не зглянувся. Зеленський так і бігатиме за Путіним по всіх міжнародних форумах, бажаючи сподобатися й справити добре враження? Не вийде у Володимира Олександровича  пройти між крапельками. Існують лише дві можливості для України: або опір (і тоді є шанс врятувати країну), або капітуляція (і тоді країну не врятує вже ніхто й ніколи). Ніякого третього шляху немає. Тут-ось нещодавно білоруський колега Зеленського Лукашенко поскаржився на жорстоку вдачу Росії, сказавши, що на переговорах з Москвою щодо газу білорусів «кинули», а щодо нафти пропонували ціну вищу за світову. Більше того, Лукашенко навіть сказав, що його намагалися купити, щоб він зрадив національні інтереси. А як Лукашенко догоджав Москві, а як прагнув бути їй вірним і відданим союзником! Але мрія, ідеал Путіна полягає в тому, щоб ніякої Білоруської й ніякої Української держави не було, а були Південно-Західний і Західний федеральні округи Росії.

Чи зрозуміє це, нарешті, Зеленський? Досвід Лукашенка свідчить, що ніяке плазування перед Путіним не змусить його відмовитися від планів ліквідації незалежної України та незалежної Білорусі.

Багато оглядачів стверджують, що форум в Єрусалимі відбувався під великим впливом голови багатьох міжнародних єврейських організацій, російського олігарха В’ячеслава Кантора, близького до президента Путіна. Тому коли якісь ізраїльські діячі раптом виступають з антиукраїнськими заявами, ми повинні розуміти, хто за цим може стояти.

Кантор сказав, що «Путін у Росії звів антисемітизм до мінімуму». Невже? Звичайно, хотілося б знати, що таке «мінімальний антисемітизм» в уявленні пана Кантора. Можна повірити, що «звів до мінімуму» по відношенню до особисто Кантора, до братів Ротенбергів, до Фукса та Фрідмана й інших людей з близького й далекого оточення. Але як почуваються нині в РФ пересічні російські громадяни єврейського походження? Про це розповів на сайті Гарі  Каспарова російський політичний дисидент, недавній емігрант в Ізраїлі Юрій Гіммельфарб, за словами якого за останні роки в РФ різко зріс агресивний побутовий антисемітизм. Емігрант вбачає в цьому закономірні наслідки ідеології та практики путінського режиму. До речі, про форум у Єрусалимі Гіммельфарб відгукнувся так, що цей захід викликав у нього лише відразу й злість. Він також висловив упевненість, що Путіну не можна вірити, з ним не можна домовлятися. А Путін виступав у своєму звичайному стилі, заявивши, що в світі є дві головні небезпеки: «антисемітизм і русофобія». Ну, що таке антисемітизм, давно відомо. А так звана русофобія -це московська політична маніпуляція останніх років. Що це таке? Це коли Росія нападає на інші країни, вбиває їхніх громадян, захоплює й привласнює їхні території, після чого Росію там починають цілком природно й закономірно ненавидіти. З 1939 року в Європі й світі існувала німеччинофобія. Але після 1945 року німці в Західній Німеччині не  стали скаржитися на німеччинофобію, а почали з властивою їм завзятістю й педантизмом проводити денацифікацію, будувати нормальну, демократичну державу. І вони її побудували. І немає сьогодні ніякої німеччинофобії. А є процвітаюча й шанована Німеччина. З русофобією теж покінчити дуже просто — Росії слід лише не нападати на інші країни, не вбивати їхніх людей, вивести свої війська з усіх окупованих РФ територій. І не буде ніякої русофобії. А ставити на одну дошку антисемітизм і так звану русофобію — це блюзнірство по відношенню до жертв Голокосту, яких перетворили на розмінну монету для реалізації політичних інтересів кремлівського диктатора.

Віталій Портников у Політклубі на «Еспресо-TV» сказав, що Путін у найкращих нацистських традиціях зайнявся торгівлею євреями. Як відомо, в третьому Рейху окремих євреїв випускали за кордон, давали можливість врятуватися, пограбувавши їх повністю, виманивши у них гроші, коштовності, картини тощо. Шведському дипломатові в Будапешті Раулю Валленбергу удалося врятувати тисячі приречених угорських євреїв в обмін на вантажні автомобілі для вермахту. А тепер у Москві беруть у російський полон ізраїльтянку, яка летіла через російську столицю до Ізраїлю транзитом з Індії, шиють їй справу (а вона навіть не перетнула митний кордон РФ!) і дають 7 з половиною років в’язниці. І одразу Ізраїль віддає Росії Олександрівське подвір’я в Єрусалимі, ділянку землі, що коштує десятки, якщо не сотні мільйонів доларів. І це всього за одну єврейську дівчину! А якщо захопити в російський полон двадцять, п’ятдесят, сто євреїв? Скільки тоді Ізраїль за них віддасть? Годі й казати, прибутковий бізнес у пана Путіна. Ми бачимо, як він торгує українцями (полоненими, політв’язнями, заручниками), а тепер зайнявся торгівлею євреями. І такого діяча в Єрусалимі звели в ранг головного визволителя й добродійника єврейського народу? У це можна було б повірити, якщо не знати, що впродовж десятиліть СРСР, а нині Росія підтримували й підтримують усі антиізраїльські сили на Близькому Сході.

Якщо не знати, що саме Москва створювала, фінансувала, озброювала й навчала всі ці «ФАТХ», «ХАМАС», «Хезболла» (разом з Іраном).

Якщо не знати, що саме Москва є головним геополітичним союзником Ірану, який постійно й публічно заявляє про своє прагнення стерти Ізраїль з лиця землі. Усе це в Ізраїлі добре знають. Тоді чому? Мені здається, що Ізраїль з його чудовою армією міг би триматися більш гідно, не підлабузнюючись і не принижуючись перед Путіним.

Ну гаразд, повернімося в рідні пенати, до України. На жаль, у нас на повну виявляються наслідки «миротворчих танців» Зе-команди довкола ОРДЛО. За повідомленнями ЗМІ, в Деснянському районі Києва бойовик «ДНР», командир розвідки незаконного збройного формування «ОПЛОТ» влаштував стрілянину, офіцер поліції дістав поранення. Ще не було виборів під кулеметами російських військ в ОРДЛО, ще не оголосили, йдучи назустріч побажанням Путіна, загальну амністію, ще не примирив усіх з усіма призначений Зеленським «Махатмою Ганді» Сергій Сивохо, а озброєна нечисть з «ДНР/ЛНР» уже розповзається всією Україною, загрожуючи нам внутрішньою війною без лінії фронту в наших містах і селах. Тут у нас є публіка, яка втомилася від війни в телевізорі, вона має шанс отримати справжню війну на своїх вулицях і площах.

А Росія, за визнанням телеканала «1+1», створила розстрільні списки українських офіцерів, яких системно вбивають на мирній території України російські спецслужби. У Харкові схопили російського кілера, який намагався вбити Григорія Сиваченка, українського розвідника, який воював у батальйоні «Айдар». Чим більше у нас йтимуть на поступки зухвалим вимогам Кремля, тим зухваліше російські спецслужби діятимуть в Україні. Ворог має знати, що кожна його дія проти України обов’язково повернеться до нього бумерангом. Це й лише це може ворога зупинити. А ніяк не розповіді Зеленського про те, як він любить Росію й прагне миру. А поки розкладаючий пацифізм нинішньої влади згубно деморалізує українське населення. Дві волонтерки, що їхали в автобусі сполученням «Луцьк — Київ» вимагали від водія припинити показувати по телевізору російський серіал явно пропагандистського характеру. Водій відмовився виконати вимогу, жоден (!) пасажир волонтерів не підтримав, і дівчат викинули на узбіччя. І це не Донбас, не Крим. Це Волинь...