Погані новини для жінок

Ненсі Пелосі — найвисокопосадовіша жінка-політик у історії Сполучених Штатів. Тереза Мей стала другою жінкою прем’єр-міністром Великої Британії. Амаль Клуні — всесвітньо відомий адвокат з прав людини. Серена Вільямс, мабуть, найвизначніша спортсменка всіх часів.

Усі вони досягають успіху за умов, де успішні жінки є радше винятком, ніж правилом. Водночас деякі засоби масової інформації репрезентують їх таким чином, що їхні досягнення і здібності тьмяніють на тлі їхньої зовнішності, віку чи асоціації з іншими людьми, особливо з чоловіками в їхньому житті.

Розгляньмо Пелосі, спікера палати представників США. Того дня, коли її обрали на новий термін, «Нью-Йорк Таймс» опублікувала твіт, що супроводжував її фотографію: «Ненсі Пелосі, вдягнена в яскраво-рожеву сукню, зійшла на мармуровий поміст у центрі залу засідань, аби прийняти дерев’яний молоточок». Пізніше твіт видалили, а «Таймс»  назвала його «погано сформульованим». Проте це красномовно свідчить про сексизм, неявний чи явний, який усе ще існує в серці медіаіндустрії.

Тереза Мей була однією з провідних жінок-політиків Європи впродовж більшої частини минулого десятиліття. Проте британські ЗМІ вже тривалий час захоплюються її любов’ю до моди, присвячуючи цілі шпальти і фотографії її вибору одягу та пристрасті до взуття, замість того, щоб сфокусуватися на її політичних рішеннях. Підсвідомим ефектом від надсилання інформації є применшення ролі Мей як жінки в світі, де домінують чоловіки.

Клуні чудово відомо, як це, коли про тебе судять в асоціації з кимось. У серпні 2015 року, «Асошіейтед Прес» опублікувала твіт, в якому йшлося: «Амаль Клуні, дружина актора, що представляє журналіста «Аль-Джазіра», звинуваченого в Єгипті в зв’язках з екстремістами». Твіт спричинив широку критику, і пізніше АП назвала її адвокатом з прав людини. Але цей епізод наголосив на нав’язливій ідеї «клікбейту» в засобах масової інформації і необхідності, аби більша кількість видань замислилася, перш ніж публікувати фото чи слова, які закріплюють застарілі гендерні стереотипи.

Вільямс виграла 23 рекордні титули Великого шолому в одиночному розряді, але деякі засоби масової інформації увічнили сексизм і расизм, з якими вона зіткнулася в старомодному світі тенісу, де домінують чоловіки. Буря в ЗМІ здійнялася у вересні минулого року після того, як Вільямс програла фінал US Open і звинуватила чиновників з тенісу в тому, що вони ставляться до неї жорсткіше, ніж до чоловіків. Раніше суддя покарав її за те, що вона дістала з трибуни сигнали від тренера, зламала свою ракетку і назвала його «злодієм».

Деякі подальші статті в ЗМІ звели Вільямс до пародійного образу розгніваної темношкірої жінки, а карикатура на спалах її гніву в газеті Herald Sun у Мельбурні, Австралія, спричинила люту реакцію критиків, які визнали її расистською і образливою. Газета захистила карикатуру як сатиру і заявила, що її критики були політкоректними.

Біллі Джин Кінг, яка допомогла першопрохідцям жіночого тенісу, пізніше подякувала Вільямс через Twitter «за виклик цим подвійним стандартам», у рамках яких жінок часто зображаються як «істеричних», тоді як чоловіки, які ведуть себе так само, як «щирих». Продовжуючи використовувати такі терміни, засоби масової інформації підсилюють ідею про те, що жінки й дівчатка не повинні прагнути до лідерських позицій і мають, як і раніше, долати багато бар’єрів, аби реалізувати свій потенціал у світі чоловіків.

Утім, гнітючий образ жінок у засобах масової інформації не викликає подиву з огляду на гендерний дисбаланс у цій галузі. Згідно з Проектом Глобального моніторингу ЗМІ, який кожні п’ять років публікує звіт про гендерну проблематику в новинах, репрезентованість жінок у засобах масової інформації за останні два десятиліття мало змінилася. Жінки, як і раніше, рідко посідають керівні посади в редакціях, а жінки-журналісти, зазвичай висвітлюють менш серйозні теми, ніж їхні колеги-чоловіки. Окрім того, жінки не так часто стають суб’єктами новин, а щодо експертної думки, практично в усіх галузях кількість жінок-експертів значно нижча, ніж їхніх колег-чоловіків.

Але не все так безнадійно. За останні кілька років деякі впливові ЗМІ визнали свої недоліки і спробували усунути системні дисбаланси. Bloomberg і The Wall Street Journal, з-поміж інших, мають твердий намір збільшити кількість жінок на керівних посадах, а також поліпшити умови роботи для жінок-співробітників  і писати про жінок більше статей.

У інших місцях, Women’s Media Center керує SheSource, онлайн-базою даних жінок-експертів для журналістів. NewsMavens, що базується в Польщі, щотижня збирає зведення новин, відібраних жінками, аби врівноважити чоловічу точку зору, що переважає в ЗМІ, тоді як на телеканалі France 24 щотижневе шоу The 51%, практично повнісню присвячене жінкам і тому, як вони змінюють світ.

На жаль, на кожне видання, що працює над зміною гендерного наративу, є й інші, які залишаються страшенно сексистськими. Нам ще належить пройти довгий шлях, перш ніж засоби масової інформації почнуть репрезентувати жінок збалансованим чином і нарешті покладуть край нав’язливим стереотипам.

Засоби масової інформації зобов’язані зображувати суспільство не лише таким, яким воно є, а й таким, яким воно має бути. Це означає, що потрібно більше писати про жінок — особливо в тих галузях, де домінують чоловіки — і змальовувати їх в тому самому світлі, що й чоловіків, яких вони представляють. Інакше ці успішні жінки не сприйматимуться як приклад для наслідування. Врешті-решт, ми не можемо бути тим, чого не бачимо.

Проект Синдикат для «Дня»

Хана СТОРМ, директор Міжнародного інституту безпеки новин, незабаром обійме посаду головного виконавчого директора Мережі етичної журналістики (Ethical Journalism Network).