МЕНЮ

Подвійний капкан для Суспільного

Лариса ВОЛОШИНА
13 березня, 2020 - 12:39
Навіщо українська влада знищує медіа, що борються з окупантом?

Хоч би що думав собі Президент, ознакою демократії є не тільки відсутність в країні шибениць, а й наявність в ній суспільного телебачення, яке служить громадянам, а не державі. Після 2014 року на базі державного телеканала УТ-1 було створено Суспільне — мовник, який об’єднував низку центральних та регіональних телеканалів, а також кілька радіостанцій. А також керувався правлінням та незалежною наглядовою радою, яка складалася з недотичних до влади людей і обиралася в демократичний спосіб суспільством. Головною відмінністю, яка мала відрізняти новоствореного мовника від державного телеканала, було фінансування. Щодо цього було багато суперечок. Партійці та місцеві владці неодноразово дорікали Суспільному за те, що влада в його ефірах не має преференцій. Мовляв, отримуєте гроші від держави — так і обслуговуйте державу. Суспільне постійно недофінансовували. Це суттєво уповільнювало його розвиток і роботу. Але закон був прописаний таким чином, що вплинути на політику мовника держава не могла. Як і не могла повністю відмовити йому в фінансуванні. Воно здійснювалося за рахунок платників податків і не залежало від бажання або небажання чиновників.

За задумом, Суспільне мало стати українським аналогом Бі-Бі-Сі. І ось тепер мовник опинився під загрозою повної зупинки роботи через низку штучно створених проблем. Перша — затримка виплати заробітної плати через зміну головного розпорядника бюджетних коштів для телерадіокомпанії. Раніше коштами Суспільного розпоряджався Державний комітет телебачення і радіомовлення України. З нового року цю функцію взяло на себе Міністерство культури, молоді та спорту України. Але попри те що всі необхідні документи телемовником були подані ще в січні, питання забуксувало на рівні відповідних міністерств.

І тільки-но, здавалося, були отримані всі необхідні погодження, відбулася зміна складу Кабінету Міністрів України. До того ж об’єднане міністерство знову вирішили розділити: окремо на культуру, а окремо на міністерство спорту. Тож усю процедуру доводиться проходити повторно. «Залишати працівників найбільшого незалежного медіа країни без жодної оплати праці через затягування документальних процедур — неприпустимо в демократичній правовій державі», — зазначили в правлінні.

Навіть якщо питання із заборгованістю зарплати працівникам вдасться вирішити, залишається друга проблема, яку також неможливо вирішити без втручання влади. З лютого всі рахунки компанії заблоковані державною виконавчою службою Міністерства юстиції України. Це відбувається у межах виконавчого провадження щодо стягнення із Суспільного боргу в сумі 10,6 млн євро та 73 тис. грн судового збору на користь акціонерного товариства «Євроньюз». Найцікавіше те, що борг утворився 2010 року — ще до створення Суспільного. «Суспільний мовник отримав цей борг у спадок як правонаступник усіх прав та обов’язків колишньої державної Національної телекомпанії України, яка припинила свою діяльність», — пояснюють в телекомпанії. Цілком зрозуміло, що борги державного УТ-1 перед «Євроньюз» могла б узяти на себе держава. Або виділити для цього цільову суму з бюджету. Але суд та чиновники вирішили інакше. Рахунки заблоковано. Це ставить під загрозу трансляцію в Україні Олімпіади-2020 та унеможливлює належне представлення та участь українського учасника в Євробаченні-2020. Таким чином, з одного боку, виявилася заблокованою робота та розвиток двох національних телеканалів (UA: ПЕРШИЙ та UA: КУЛЬТУРА), трьох національних радіоканалів (UA: Українське радіо, UA: Радіо «Промінь», UA: Радіо «Культура»). Ніхто наразі не може сказати, коли незалежний мовник зможе в повному обсязі здійснювати оплату трансляцій, фінансувати відрядження журналістів, платити підрядникам і сплачувати комунальні платежі.

Зрештою, нічого нового не сталося. Тактика м’якого придушення незалежного телебачення була успішно відпрацьована на прикладі кримськотатарського телеканала ATR. Гроші нібито є, але їх немає. Влада висуває вимоги, які неможливо виконати. Як-от, провести відкритий конкурс між виробниками контенту. Що для телеканала, який отримує відео з окупованого півострова, де його, ризикуючи свободою та життям, знімають та переправляють на материк відчайдухи, — геть неприпустимо. Як укладати договори з тими, хто проживає в зоні, де діють закони про екстремізм, тероризм і іноземних агентів? Записати імена цих людей у договір — означає вказати на них ФСБ. «Нема конкурсу — нема фінансування. А як ви хотіли? Все ж по закону», — кажуть чиновники. Формалізована причина відмови у фінансуванні стає прикриттям для владців, які фактично знищують мовника. У випадку Суспільного створений своєрідний подвійний капкан. Пертурбації в міністерстві стали причиною невиплати зарплати понад чотирьом тисячам працівників. Ніхто навіть не повідомляє, коли проблему буде вирішено. Але навіть якщо персонал залишиться на своїх робочих місцях, продовження мовлення унеможливлюють заблоковані через судовий позов рахунки. Ані грошей, ані нових проектів. Відповідаючи на запитання, який резерв міцності має Суспільне, голова правління НСТУ Зураб Аласанія відповів: «Зараз глядачі бачать ефір. Таким чином протримається тиждень-два». А потім? Тут згадується доля іншого державного телеканала — UATV. Іномовника, що віщав п’ятьма мовами і мав би стати контртезою російському Russia Today. Він був реорганізований у телеканал для окупованих територій. І теж під приводом відсутності грошей, які нова влада запропонувала використати на щось «більш корисне», ніж протидія російській пропаганді у світі. На мовлення для окупованих територій, до прикладу. Тепер там, де ще кілька місяців тому повідомляли світу українські новини, сьогодні цілодобово крутять старі випуски «Кварталу 95» та Дизель Шоу. Не просто крутять, а й виливають весь цей гумористичний секонд-хенд, в якому висміюється Україна, на голови тих українців, що залишилися в окупації.

Вимушене мовчання трьох телеканалів, які залежали від державного фінансування та створювалися для того, щоб протистояти російській та проросійській пропаганді на зовнішній арені, на окупованому Кримському півострові та на внутрішньо українському інформаційному полі, — це вже не збіг обставин. Це тенденція. Особливо в умовах, коли фінансування олігархічних телеканалів збільшується, а проросійська та антиукраїнська риторика в їхніх ефірах посилюється. Ця ситуаціє є свідомо створеною. Вона свідчить, що негласною інформаційною політикою влади є відкриття національного телепростору для іноземних та олігархічних впливів. Гроші тут — тільки засіб закрити рота. Тому що мова йде не просто про недофінансування чи затримку зарплат, а й про обмеження мовлення. У випадку з Суспільним Україна може втратити важелі інформування в регіонах, що збільшить вплив місцевих царків та посилить інформаційну ізоляцію аудиторії від центру. Ми рухаємося до інформаційної автономізації регіонів на тлі збільшення російського наративу на загальноукраїнському рівні й відмови від інформування жителів окупованого Криму. Схоже на підготовку плацдарму. Навіщо влада відкриває українські інформаційні двері навстіж? Питання риторичне. Час уже запитати, хто несе відповідальність за наявну ситуацію і як мінімалізувати майбутні втрати, які вже проглядаються за такою інформаційною хаотизацією?