МЕНЮ

«Наше головне завдання – уважно слухати»

Дмитро ДЕСЯТЕРИК, «День»
30 листопада, 2018 - 13:05
В київському кінотеатрі «Жовтень» відбулася презентація проекту Сергія Буковського «Відеоантологія новітньої України: персони, історії, візії»

Проект представили його автор і режисер Сергій БУКОВСЬКИЙ, його співавторка Вікторія БОНДАР, продюсер Геннадій КОФМАН і представники творчої команди.

Персони, про яких ідеться у назві проекту – це відомі українки й українці, в першу чергу – дисиденти й незалежні митці радянської епохи, що насмілилися кинути виклик людожерській системі, і, ставши таким чином учасницями й учасниками ключових процесів другої половини XX століття, безумовно вплинули на наше сьогодення, проте часто й незаслужено залишаються на периферії суспільної уваги.

Проект передбачає запис інтерв’ю з особистостями, яких необхідно відзняти якнайшвидше; створення текстових версій інтерв’ю; концептуалізацію та розробку інтернет-ресурсу, на якому будуть розміщені відзняті матеріали для вільного доступу із урахуванням потреб людей із вадами слуху або зору. Другий етап - вихід циклу документальних фільмів «Один день і все життя» на основі записаних інтерв’ю та видання розшифрованих і впорядкованих інтерв’ю.

Першими героями стали Іван ДЗЮБА, Юрій ЩЕРБАК, Семен ГЛУЗМАН, Дмитро ГОРБАЧОВ. Загалом же задум у авторів дійсно масштабний – на черзі так само Ліна КОСТЕНКО, Валентин СІЛЬВЕСТРОВ, Валерій ШЕВЧУК, Мирослав МАРИНОВИЧ, отець Борис ҐУДЗЯК, Володимир ГУБА, Володимир МЕЛЬНИЧЕНКО, Едуард ТІМЛІН, Віталій КОРОТИЧ, Роман ВІКТЮК, Євген СИВОКІНЬ, Євген СТАНКОВИЧ, Тетяна ЦИМБАЛ, Мирослав СКОРИК, Славко ЧЕРНІЛЕВСЬКИЙ, Мустафа ДЖЕМІЛЄВ, Роман БАЛАЯН, Лариса КАДОЧНИКОВА та інші.

Антологія створюється Громадською організацією "Центр сучасних інформаційних технологій та візуальних мистецтв" за підтримки Українського культурного фонду.

Під час презентації в “Жовтні” автор антології розкрили деякі подробиці проекту.

Генадій Кофман: Спочатку була ідея створення циклу повнометражних фільмів, присвячених окремим героям. Ми шукали фінансування, і тут оголосили конкурс патріотичного кіна в Мінкульті, тож ми подумали: чим це не патріотична тема? Написали заявку на два фільми. Першим героєм намітили Левка Лук’яненка, хотіли зняти, як він готується до 90-річчя, мали починати 24 серпня, були майже готові до зйомок, і раптом сталося те що сталося. Ось тоді я для себе зрозумів, на якій межі ми перебуваємо. І тоді вирішили розпочати ще більшу авантюру. Так, конкурс виграли, але це довго,  кожній персоні треба присвятити як мінімум півроку, а коли відкрили перший варіант списку, то до 70% це вже був мартиролог. На щастя, завдяки Українському культурному фонду з’явилися додаткові можливості зняти тих, кого ми можемо втратити.

Сергій Буковський: На другий, третій день після зйомок в Івана й Марти Дзюб вони почали нам телефонувати: «ой, ми недоговорили, куди ви подівались?» Ці люди начебто і є в нашому суспільстві, і наче їх немає. Я думаю, що тема тих таки шістдесятників ніяк, принаймні в документальному кіні, не зафіксована. Але ж це ціла епоха, неймовірні деталі відкриваються в цих розмовах.

Вікторія Бондар: Це носії думок і візій, яких ми не маємо права втратити. Їхні історії – про шлях, вибір і відповідальність. А вибір і відповідальність – ключові слова сьогодні.

Сергій Буковський: Це може прозвучати занадто емоційно й патетично, але я цих людей знаю персонально, дуже їх люблю і шаную. Наприклад, Дмитро Горбачов уперше за 5 років навчання в інституті імені Карпенка-Карого повів нас, студентів, у підвали й показав сховані там полотна українського авангарду. Це для мене стало абсолютним відкриттям. Ми, до речі, знов його повели туди, зняли це, і було таке враження, що він сам уперше там опинився. Ті шедеври були врятовані завдяки йому.

Генадій Кофман: Зрозуміло, що у фільм не увійде весь об’єм спогадів і міркувань. Тому з’явилося розуміння, що всі матеріали мають бути доступні глядачу в Мережі, на веб-платформі, щоб вони не лежали, як це трапляється, під ліжком у режисера. Наступного року паралельно з фільмом ми розроблятимемо сайт, на якому розмістимо інтерв’ю. Все це вийде на інтерактивній платформі, де можна буде отримати максимально повне уявлення про цю епоху через прямий діалог з героями. На ту мить, сподіваюся, ми також налагодимо взаємодію з провідними навчальними закладами, такими, як Український католицький університет і Києво-Могилянська Академія, оскільки ця інформація потрібна і в освіті, і фахівцям, і людям, що входять у професію.

Сергій Буковський: Звісно, ми фільмуємо не тільки інтерв’ю, але й повсякденне життя, довкілля наших героїв, спостерігаємо за ними.

Вікторія Бондар: Не треба думати, що це буде цілковитий “серйоз”. Це їхнє життя,  і там багато гумору.

Сергій Буковський: З Юрієм Щербаком ми говорили 4 години, й це одне з  наших найкращих інтерв’ю з нині знятих. Наприклад, він розповів, як прийшов до Дзюби. Приходить – а той у джинсах. На той час – страшенний дефіцит. Каже: “Я мало не зомлів. Думав, джинси тільки в мене! А де ж ти їх узяв?” Або - я спитав Глузмана, яке кіно їм показували в таборі. Він відповів: «Ви не повірите. «Андрія Рубльова» Тарковського. Ніде не було, а зекам показували”. Теж хороша деталь. Кіно буде про деталі, про час, про життя. За листопад знято вже 15 годин матеріалу. Так, це швидко. Але нам треба поспішати.

Вікторія Бондар: Матеріалу навіть більше. Наприклад, коли знімали Глузмана, то отримали від нього 4 години запису незалежної психіатричної експертизи генерала ГРИГОРЕНКА, здійсненої в Америці на прохання Петра Григоровича. Ми навіть зв’язалися з одним із психіатрів, які це робили, й уже є попередня домовленість, аби він погодився поділитися з нами спогадами про ту подію, але для того треба окремі кошти.

Ми ще обов’язково – адже ви знаєте, що в сімейних архівах це губиться – відскануємо фотографії, оцифруємо плівки, які вони нам дадуть. Так, Ліна Костенко наговорювала на диктофон все, що бачила в Чорнобилі, коли туди їздила. Сподіваюся, ми знайдемо і збережемо ці записи.

Сергій Буковський: Це все небачений матеріал, неймовірно цікавий.

Генадій Кофман: Хочу наголосити: я б не пішов на цей проект, якби в ньому не брав участь Буковський. Так, по декому з цих персонажів можна знайти масу матеріалів. Але тут дуже важлива інтонація, той невидимий діалог, який може створити тільки Сергій.

Сергій Буковський: Наше головне завдання – не стільки розговорити, скільки не завадити. Уважно слухати. Набратися терпіння, бо люди виговорюються. Є такий момент у розмові, коли людина хоче говорити, говорити й говорити, згадувати.

Генадій Кофман: Знятий матеріал частково увійде в проект «Один день і все життя», який зараз у запуску. Вже 2 режисерських сценарії написані. А в 2019 році почнемо створювати веб-портал. Ми усвідомлюємо цінність матеріалу, що опинився в наших руках, і тому відійшли від ідеї статичного архіву.

Сергій Буковський: Фільмуємо на дуже хорошій техніці, в хорошій роздільній здатності. Як для ігрового кіна. Я поки не знаю, чи буде це цикл або одна повнометражна 3-4-годинна стрічка кінотеатрального формату. Ще думаю над остаточною формою. Однозначно - це не тележурналістика.  

Генадій Кофман: Сьогодні основний канал доставки інформації – це Мережа. Тому “Один день і все життя» робиться в класичній формі, але так, аби він легко сприймався в Інтернеті.

Сергій Буковський: Хочу спробувати щось інше. Мені вже, чесно кажучи, набридло кіно. Тому думаю про інформаційні форми, доступніші для глядача, аби не робити документалістику настільки елітарною і водночас маргінальною. Бо наша доля – фестивалі. А хочеться, щоб доступ мала максимальна авдиторія. Звісно, думаємо про телебачення теж. Не виключаю, що, можливо, зробимо дифузію жанрів – ігрового й неігрового. Тому що жанр докудрами в Україні абсолютно неосвоєний. Може, поєднаємо різні стилі, хоча це для мене терра інкогніта.

Вікторія Бондар: Плануємо поговорити з нашим другом Марком Едвардсом – нині він відповідальний редактор документальних програм на телеканалі «Арте» - й запропонувати йому якийсь варіант з цього.

Сергій Буковський: Ми ставимо нашим героям дуже відверті запитання. Хтось дуже швидко на це погоджується, комусь складніше. Але всі достатньо відверті. З ними радісно й приємно спілкуватись. Це справжнє режисерське задоволення, а саме ця відвертість - головна мета проекту.

Довідка “Дня”: Сергій Буковський - український режисер-документаліст, лауреат Національної премії ім. Тараса Шевченка (2004). Автор десятків кіноробіт, серед яких фільм-лауреат “Золотої дзиги” - “Головна роль”, "Назви своє ім'я" (продюсер С. Спілберг), "Живі", "Україна. Точка відліку". Його роботи відзначені нагородами престижних міжнародних кінофестивалів.