МЕНЮ

Наближається момент істини?

Ігор ЛОСЄВ
13 лютого, 2020 - 18:55
Або чому Україна справляє на Кремль враження легкої здобичі

Кілька днів наші телеканали жваво обговорювали суспільне збудження, що виникло у зв’язку з фразою «слуги народу» депутата ВР Брагара, котрий порадив селянці з Кіровоградської (чи вже Кропивницької?) області продати свого собаку, щоб отримати гроші для комунальних платежів. Журналісти знайшли цю пані, яка щиро дивувалася, що замість обіцяних молочних річок у киселевих берегах жити їй стало гірше, ніж раніше, й ніякого полегшення вона не відчула. Її запитали: «А голосували ви за Зеленського?» Вона відповіла: «Так», а потім дещо винувато додала: «Ми ж хотіли змін»...

Те саме сказали і її сусідки. Чому вони не подумали, що зміни бувають не лише на краще, а й на гірше? І навіть на гірше вже нікуди, зважаючи на становище, що склалося за останній рік в економіці та державному управлінні. А тут іще й дуже тривожний закон про земельний ринок, у результаті чинності якого є ризик обезземелення українського селянства, коли вони можуть залишитися й без землі й без грошей. Хоч як це дивно, прибічниками цього закону виявилися Микола Вересень на опозиційному  «Прямому» та Мирослава  Барчук на «Еспресо». А всіх, хто проти, вони записали до ретроградів, реакціонерів та оскаженілих «комуністів». Хотілося б почути від телеведучих переконливішу аргументацію. Адже ми вже маємо більш ніж сумний досвід приватизації імені Кучми. До речі, у мене десь валяється «ваучер», який мав мені дати мою частину загальнонародної власності. Не дав нічого... Зате фантастично  збагатив купку людей, які взяли Україну в олігархічний полон, з якого ми всі досі  не можемо вирватися на свободу. Деякі діячі ставлять спекулятивні запитання: а що, не треба було проводити приватизацію? Треба. Але не так, як це зробили у нас. У сусідніх Польщі, Угорщині, Чехії приватизацію провели зовсім інакше. Там немає олігархів, а рівень життя набагато вищий, ніж в Україні.

Боюся, що у нас земельний ринок організовують так, як організували приватизацію. Якщо не гірше... Адже ми з нашою «ваучеризацією» набагато відстали від Польщі, Чехії, Балтії й стали найбіднішою державою Європи. Що на нас чекає після «турборозпродажу» землі? Бездарній і некомпетентній владі не можна довіряти настільки важливі реформи.

Чи не тому 70% українців проти саме цього «зеленого» ринку землі? Нутром відчувають.  Колись давно один економіст сказав: «Народ поганий знавець причин, але він чудовий знавець наслідків».

Навіщо вигадувати олігархічний «велосипед» у земельному питанні? Подивіться, як провели земельну реформу в Польщі, Чехії, Угорщині, Хорватії, й перенесіть цей досвід на український грунт з урахуванням наших особливостей. Такі-от справи. А поки  відбуваються жорстокі суперечки й з’ясування позицій, публіка, що дірвалася до влади, здійснює узаконений грабіж державного бюджету через космічні зарплати чиновників. Коли їхніх вух досягає суспільне обурення, міністри Зеленського-Гончарука дають пояснення приблизно в тому ж стилі, як це робила дружина більшовицького командувача Балтійського флоту Раскольникова та начальник флотського культпросвіту Лариса Рейснер, виправдовуючи їхнє розкішне життя на тлі голодного Кронштадта й Петрограда: «Ми будуємо нову державу. Ми потрібні людям. Наша діяльність творча, а тому було б лицемірством відмовляти собі в тому, що завжди дістається людям, які стоять при владі. На нас лежить велика відповідальність, а тому отримувати ми маємо більше й харчуватися краще». Тут-от нещодавно «зелена» керівниця міністерства освіти та науки поскаржилася, як їй важко вижити на жалюгідні копійки міністерської зарплати (36 тисяч гривень). І це лише завдяки тому, що в неї немає сім’ї, а якби у керівної пані з’явилося дитя, вона б на такі гроші не могла його виховувати.

Цікаво, як таке слухати мільйонам українок, які виховують своїх дітей і на 5, і на 6, і на 7 тисяч.

Нещодавно прозвучала знакова заява генерального прокурора Рябошапки про те, що слідству у справі про вбивство Павла Шеремета не вистачає доказів провини добровольців, що сидять під вартою, й волонтерів. Тоді чому ці люди перебувають за гратами? Чому вони не чекають суду у себе вдома? Якщо, звичайно, слідству буде що пред’явити суду. Становище обвинувачених украй тяжке, тому що на карту поставлена особиста політична доля пана Авакова, особиста політична доля пана Рябошапки, та й самому панові Зеленському в разі провалу слідства не вибратися з цієї історії без великих репутаційних втрат.

На 5-м каналі показали студію Мирослави Гонгадзе у Вашингтоні, де вона розмовляла з Олегом Сенцовим. Олег спілкувався з Мирославою гарною українською мовою, хоча й з деяким напруженням, що властиво людям, які нещодавно перейшли на українську. Сенцов сказав, що перехід на українську — це його особистий посильний внесок у формування української політичної нації... Колишній політв’язень проти капітуляції України перед Росією, а багато кроків Зеленського йому не зрозумілі. Олег переконаний, що Путін не передасть Україні контроль над кордоном і не дозволить їй інтегрувати Донбас. Кримчанин вважає, що Україна повинна вистояти, не можна здаватися.

На «Еспресо-TV» у студії Антона Борковського російський політичний аналітик і вигнанець, який проживає в США, Андрій Піонтковський заявив, що сьогодні в Америці внаслідок протистояння між демократами й республіканцями склалася унікально сприятлива для України кон’юнктура, вона може легко отримати статус союзника США за межами НАТО. Але тут усе залежить від України, від її громадянського суспільства, від його здатності тиснути на Зеленського, долаючи його москвоцентризм. Піонтковський стверджує, що достатньо лише офіційного прохання Зеленського. Але чи захоче Президент України псувати настрій господареві Кремля?

Та й США дуже прагматичні, вони не допомагають тим, хто сам собі не допомагає. Є досить яскравий приклад: після 22 червня 1941 року Москву відвідав спеціальний представник президента Рузвельта містер Гарі Гопкінс. Він зустрівся зі Сталіним, іншими радянськими керівниками. Йому було критично важливо знати, чинитиме СРСР опір у війні з Гітлером чи фактично капітулює, як це зробила Франція й низка європейських країн. І лише після того, як у США переконалися, що Радянський Союз стоятиме до кінця, Америка почала надавати йому необмежену військову, фінансову, технічну й економічну допомогу. Цікаво, які висновки зробив би містер Гопкінс сьогодні, відвідавши вулицю Банкову в Києві, зустрівшись із Зеленським, Єрмаком й іншими? Можна здогадатися, які... Адже не випадково державний секретар США М.Помпео заявив, що Україна і Росія мають між собою вирішити свій конфлікт. Чомусь Англія й Франція у вересні 1939 року не заявляли, що Польща повинна сама вирішити свій конфлікт з Німеччиною, а 3 вересня оголосили війну нацистам.

Ось чому Матвій Ганапольський поставив пряме запитання у своїй студії на «Прямому»: якщо завтра станеться пряма агресія Росії проти України, ми будемо готові? Питання повисло в повітрі. Перед цим Ганапольський дав на екрані студії фрагмент інтерв’ю російського професора Валерія Солов’я на «Эхо Москвы», де Соловей сказав, що 2020 року доля України буде вирішена Росією військовим шляхом. Наша країна з її нинішньою владою справляє на Кремль враження легкої здобичі. Дуже легкої... Московські вожді навряд чи зможуть стриматися від спокуси.