Лиходійки розумні, а «хороші герої» — наївні тупаки

Діана КЛОЧКО, «День» 

I все-таки ми їх дивимося. Скільки було вилито отруйного сарказму! Наскільки принизливі характеристики давалися глядачам, які «споживають» подібне!

А серіали, ці довгограючі платівки буднів, продовжують уже не так переможно, однак досить упевнено втримувати верхні рядки рейтингів популярності. Біда не в тому, що дивляться. Запитання: «А який серіал дивитеся ви?» чомусь примушує соромитися, неначе випитуємо щось вельми інтимне...

Олег Сидор-Гiбелинда, завідуючий відділом візуального мистецтва часопису «Art line»:

— Уранці серіали не дивлюся, вважаю за краще час «ясної голови» присвятити читанню хороших книг. Увечері — дай Боже подивитися класичні фільми. Залишаються вихідні: іноді дивлюся «Шпигунські пристрасті» або «Зелені гектари» — абсурд, стьоб, тупість ситуацій і персонажів. Із задоволенням подивився б знову «Сагу про Форсайтів», бачену ще в дитинстві, коли вона була вікном до «дорослого світу».

Марина Бардик, працівник музею театрального мистецтва:

— Мої батьки-пенсіонери дивляться самостійний аналітичний детектив: перемикаючи канали, звіряють подачу фактів у передачах новин, а потім, переказуючи мені, розкручують пружини політінтриг. Більш-менш регулярно дивлюся «Коломбо» й «Еркюля Пуаро»: подобається спокійний, грунтовний побут і докладне пояснення мотивів злочину. Це класика психології. Російські серіали пригнічують: чудові актори намагаються прикрити убозтво сюжету й голу «правду життя», від якої й так нікуди подітися.

Кирило Бєлаш, дев’ятикласник математичного ліцею:

— Я люблю серіали, в яких кожна серія стає закінченою новелою. «Вавілон-5», «Вихор світів» або «Багс — електронні жучки»: є закінченість, динаміка й технологічно цікавий світ. Моя десятирічна сестра Зоя дивиться практично всі мультсеріали — від «Вінні Пуха» до «Патруля «Галактика», а мені подобаються фантастичні ефекти. З «дорослих» — родинно дивимося «Альфа» й «Коломбо»: їхній гумор зрозумілий, а висновки завжди несподівані.

Лада Волянюк, домогосподарка:

— Уранці, коли старший син іде до школи, а молодший грається після сніданку, дивлюся «Доктор Квін» і «Район Мелроуз». Сімейні проблеми молодих пар і готовність їх вирішувати за будь-яку ціну — це мені цікаве. Іноді вмикаю «Фатальну спадщину», але цей фільм часто здається примітивним. Лиходійки завжди розумні, а «хороші герої» — такі наївні тупаки.

Світлана Мільковицька, викладач композиції художньої школи:

— Для мене кіно — передусім візуальна інформація або акторська гра. Тому серіали майже не дивлюся: сюжети стандартні, операторська робота нульова. Інтер’єри й костюми цікавіші в історичних фільмах, але у нас вони — велика рідкість. Мабуть, єдиний виняток — «Коломбо»: цей косоокий лейтенант поліції в пом’ятому плащикові знає про життя все й, незважаючи на чарівність злочинців, чітко вказує їм на моральні закони.

Дмитро Якименко, гравер банкнотної фабрики:

— У нашому цехові чоловіки переважно обговорюють політику й спорт — це їхні серіали. Жінки — анекдоти «Полунички» й чергові переживання «тропіканок». У кого життя системне, той і дивиться «систему», тільки з іншим знаком. А мене приваблюють передусім особистості, котрі не вміщуються в «серійне виробництво».

Отже, глядач вибирає серіали «нової хвилі», в яких все ще шукає забуття ганебної «прози життя», а попутно й вирішує інтелектуальні загадки. Детектив, трохи фантастики плюс психологічні колізії — такий рецепт успіху в телеглядачів. Симптоматичним здається й пошук нового героя, в якому щасливо поєднуються гумор і людські слабкості. Ймовірно, бажання втекти до «паралельної реальності» вимагає створення інших просторів, відтісняючи на узбіччя інтересу глядачів мелодрами й бойовики.