МЕНЮ

Катинь та ХаркIв: трагедія весни 1940 року

Борис СОКОЛОВ, професор, Москва
6 березня, 2020 - 13:41
Жоден з організаторів та виконавців розстрілів поляків, що проводилися на виконання рішення Політбюро, так і не був покараний

5 березня 1940 року Політбюро ЦК ВКП(б) ухвалило рішення розстріляти 25 700 поляків — офіцерів, поліцейських й інших «соціально чужих» елементів, що утримуються в таборах у Старобельську (Ворошиловградська облать), Козельську (Смоленська область) і в Осташкові (Калінінська область), а також у в’язницях Західної України й Західної Білорусії. Причина такого рішення полягала в тому, що у травні очікувався великий  німецький наступ у Франції, і Сталін, розраховуючи, що вермахт загрузне на лінії Мажіно, збирався влітку 1940 року вдарити у спину «другу» Гітлеру. Тоді Англія й Франція так само, як і польський уряд у вигнанні, стали б радянськими союзниками. Сталіну довелося б звільнити всіх полонених поляків і  відправити їх на формування нової польської армії, що підпорядковується уряду Владислава Сікорського. Проте майже всі польські офіцери не мали симпатій до СРСР і до комуністичної ідеології. Сталіну ж потрібна була комуністична й повністю залежна від нього Польща. Тому поляків поквапилися розстріляти у квітні й у першій половині травня, до можливого початку бойових дій між Червоною Армією і вермахтом. Щоправда, війна між ними 1940 року так і не почалася. Гітлер дуже швидко розправився з Францією, й Сталін вирішив, що краще відтермінувати напад на Німеччину на 1941 рік. Але розстріляних поляків усе одно було не воскресити.

Страчені навесні 1940 року польські офіцери й цивільні особи були поховані в Катинському лісі Смоленської області, де була так звана «дача НКВС»; у селищі Мідному Калінінської області й на околицях Харкова. У звіті про розстріл, відправленому Микиті Хрущову головою КДБ СРСР Олександром Шелепіним 3 березня 1959 року, фігурують 21 857 розстріляних поляків. Це на 3843 осіб менше, ніж було в записці Лаврентія Берії, на основі якої й було ухвалене «розстрільне» рішення Політбюро. У червні 1969 року троє школярів випадково виявили поховання розстріляних польських офіцерів у П’ятихатці, лісопарку на околиці Харкова. Як і у випадку з Катинню, харківські чекісти поширили серед населення версію, що розстріли здійснили німці. Хоча колишній шофер НКВС Микола Галіцин показав тоді ж на допиті в харківському КДБ, що «в квітні-травні 1940 року за його участі було виконано рішення про розстріл приблизно 13 тисяч польських офіцерів і генералів, які й поховані у ямах в лісі біля селища П’ятихатки», причому «в місці поховання поляків 1941 року під час евакуації УНКВС були зариті різні предмети особистого ужитку, конфісковані при арештах в 1937—1938 рр.».

Нині широко відомо, що в лісопарковій зоні Харкова були розстріляні польські військовополонені з табору в Старобельську в кількості 3820 осіб. Якщо ж вірити Галіцину, поляків  1940 року в Харкові розстріляли приблизно на 9000 більше, ніж їх було доставлено зі Старобельська. Звідки ж могли взятися інші? Розстрілювати поляків безпосередньо в Західній Білорусії й в Західній Україні, тобто у східних землях Польщі, окупованих і анексованих СРСР у вересні 1939 року, було незручно з багатьох причин. У березні 1940 року, коли почалася підготовка ліквідації польських полонених, ці території були під радянським контролем всього лише 5 місяців. Тут ще перебувало багаточисельне польське населення, зокрема й родичі тих, хто вже був арештований і мав бути розстріляний. Була небезпека, що просочуватиметься інформація про розстріли, зокрема й до тих польських родичів, які опинилися на окупованій Німеччиною території Польщі. Чекістські кадри, прислані до Західної України і Західної Білорусії з тих територій, що входили до складу СРСР ще до вересня 1939 року, не знали місцевих умов. На землях Східної Польщі в той момент не було відомих чекістам відповідних місць для проведення масових розстрілів і поховання трупів розстріляних.

Не можна виключити, що частина або навіть всі польські в’язні з території Західної Білорусії були насправді розстріляні в районі Харкова разом з в’язнями Старобельського табору й поляками із Західної України. Можливо, цим і пояснюється поява понад 9 тис. поляків окрім в’язнів Старобельського табору, розстріляних у районі П’ятихатки за свідченнями Н.А. Галіцина. Якщо ця гіпотеза правильна, то загальна кількість поляків, розстріляних у квітні — травні 1940 року, має становити не 21 857 осіб, як офіційно визнано, а близько 25 700. Необхідне подальше дослідження поховань розстріляних поляків у лісопарковій зоні Харкова. Там також можуть виявитися могили поляків, розстріляних в 1937—1938 роках при проведенні «польської» операції НКВС.

Про те саме, як розстрілювали поляків у Харкові, розповів 20 червня 1990 року на допиті слідчим Головної військової прокуратури Митрофан Сиром’ятников, колишній співробітник внутрішньої в’язниці УНКВС у Харківській області: «Приблизно в травні 1940 року до внутрішньої в’язниці НКВС почали прибувати великі групи польських військовослужбовців. Як правило, це були офіцери польської армії й жандарми. Як нам тоді пояснили, ці поляки потрапили в полон Червоної Армії під час звільнення 1939 року західних областей України й Білорусії. Звідки вони прибували до Харкова, мені про це невідомо. До Харкова їх доправляли залізницею в спеціальних вагонах. З УНКВС виїжджали машини, на яких поляків доставляли в будівлю УНКВС. Я на той час був старшим по корпусу внутрішньої в’язниці, й мені доводилося приймати поляків і розподіляти їх по камерах. Як правило, у в’язниці вони були недовгий час: день-два, а інколи й кілька годин, після чого їх відправляли в підвал НКВС і розстрілювали. Розстрілювали їх за вироками або іншими судовими рішеннями, мені про це невідомо. Мені доводилося кілька разів супроводжувати їх у підвал, і я бачив, що в підвальні приміщення їх заводили групами. У підвалі були прокурор, хто саме, я вже не пам’ятаю, і комендант Купрій... і кілька людей з комендатури. Хто саме розстрілював поляків, мені про це невідомо. Після розстрілів трупи поляків вантажили у вантажівки й відвозили до лісопарку... Розстріли поляків здійснювалися в міру їх надходження до УНКВС. Скільки їх було доправлено до УНКВС у Харківській області, я не знаю і приблизно сказати не можу. Трупи поляків складали у великі ями, яких було дві або три. Трупи пересипали порошком білого кольору. Для чого був потрібен цей порошок, я не знаю, у той час серед нас ходили різні розмови, нібито цей порошок сприяв розкладанню трупів. Треба сказати, що всі дії з розстрілу поляків та їхнього поховання контролювалися представниками НКВС із Москви».

Варто додати, що жоден з організаторів і виконавців розстрілів, що проводилися на виконання рішення Політбюро від 5 березня 1940 року, так і не був покараний.