МЕНЮ

Iнформаційна прірва

Валентин ТОРБА, «День»
27 грудня, 2019 - 12:36
«На Луганщині є все для того, щоб транслювати державну позицію і нічого навіть не треба заново будувати», — Володимир ЛАНДІК

На шостому році війни, коли Україна протистоїть російській агресії в тому числі в інформаційному полі, досі залишається відкритим питання підтримки державницьких та патріотичних ЗМІ. І це при тому, що Росія наступає на наші терени не лише танками, а й ефіром. Для того щоб отримати сигнал російського телебачення на сході України не потрібні спеціальні пристрої чи дозволи. В багатьох містах і селищах там російські телеканали є одними із основних. Що вже казати про окуповані території, де сигнал українських телеканалів «глушиться»? Теж торкається і радіо. В інтернеті блокування сайтів носять більш умовний характер, адже завжди можна поставити на комп’ютер чи гаджет відповідне програмне забезпечення для обходу такого блокування.

«Приведу приклад, що ніякої допомоги від держави телеканал «ІРТА», який зайняв принципову державницьку позицію, не отримав, — говорить «Дню» Володимир ЛАНДИК, народний депутат України V і VI скликань, — А ось палиці в колеса були. За власний рахунок ми покрили всю Луганську область для трансляції ефіру. Ми навіть вийшли на Росію. Підкреслюю — все це за власний рахунок. Більш того, нас ще й зробили боржниками. Ми вимушені сплачувати величезні суми. Зауважу, що журналісти луганської телекомпанії «ІРТА» підривались на мінах, вивозили поранених військових з бою. Вони ризикували, виконували свою професійну роботу і сповідували громадянську позицію. На Луганщині є все для того, щоб транслювати державну позицію і нічого навіть не треба заново будувати. Але ми бачимо дивний спротив таким намірам. І не будемо забувати про вплив на медіа сферу олігархів, які мають стосунки з Кремлем. Це типові групи впливу, які цього навіть не скривають. Подібна ситуація є вкрай небезпечною, адже ми маємо боронити себе не лише в окопах, але й на інформаційному фронті. Тим більше, що насправді у нас є всі необхідні важелі для цього».

Таким чином бачимо, що інформаційне середовище в Україні очевидно покинуте напризволяще. Ми потопаємо в морі поверхневих інформаційних приводів або маніпуляцій, в той час як доленосні питання для суспільства у на просто не ставляться. Найдивовижніше те, що саме в прифронтовій зоні (зоні підвищеної небезпеки!) тема інформаційної безпеки досі залишається невирішеною. Випадкова ця ситуація чи ні? Така дивна апатія до інформаційної безпеки країни пояснюється низкою факторів, які лежать на поверхні. Це і зав’язка олігархів, яким належать передові українські телеканали та інші ЗМІ, на Росію. Це і відсутність належного прошарку професіоналів, які б могли виробляти якісний, змістовний і проукраїнський контент. Зрештою, це і наявність інформаційної стратегії у нашого ворога — Росії — на тлі відсутності такої стратегії у нас.