МЕНЮ

«Донбас: переPROчитання образу»

Олеся ШУТКЕВИЧ, «День», Вінниця, фото авторки
27 вересня, 2019 - 10:32
Які рефлексії викликала виставка у Донецькому національному університеті імені Василя Стуса

Двадцять банерів, які розмістили в холі головного корпусу вишу, містять маловідомі матеріали з фондів Центрального державного архіву громадських об’єднань України, галузевого державного архіву СБУ, а також документи з Державного архіву Донецької області. Усі вони зібрані Українським інститутом національної пам’яті. Факти з історії заселення краю переконливо доводять, що Донбас як цивілізаційно-культурне перехрестя завжди був привабливим для людей, передусім українців. Навіть трагічні сторінки «радянської ментальної зачистки» у 1920—1930-ті роки, сіяння страху, зрощування гіпертрофованого регіонального патріотизму радянської «особливої людини Донбасу» не знищили генетичну любов до своєї землі й до України загалом. Власне саме ця любов поставила «донецьких» українців перед вибором 2014 року і змусила тисячі людей залишити свої затишні домівки і розпочати життя з початку. Вони — виїхали і за ці п’ять років здебільшого асимілювалися з місцевими громадами, але образ Донбасу як «особливого» антиукраїнського регіону, нав’язаний російською пропагандистською машиною, досі не вдалося деконструювати в медійному просторі.

«Матеріали цієї виставки засвідчують, що Донбас завжди був проукраїнською територією. Донбас завжди заселяли українці, які докладали безліч зусиль та ресурсів для розвитку краю. Але негативний образ краю зберігається досі, — визнає ректор ДонНУ імені Василя Стуса Роман ГРИНЮК. — Для мене як юриста важливо, що всі презентовані матеріали базуються на фактах і документах. І символічно, що ця виставка відкривається саме в Донецькому національному університеті імені Василя Стуса. В університеті, який в 2014 році обрав свободу. Український Донбас — це завжди Україна! Донбас      — це ті хлопці й дівчата, які сьогодні захищають українську землю. Це та молодь, яка загинула за Батьківщину. Донбас — це Юрій Матущак, Дмитро Чернявський... Не романтик, але хочу вірити в те, що він буде українським».

«КИЇВ ВІРИВ, ЩО УКРАЇНСЬКИЙ КОРДОН САМ ПО СОБІ ЗАХИСТИТЬ УКРАЇНЦІВ...»

Ще під час презентації виставки в Києві нині вже колишній голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович наголосив: «Спочатку імперії крадуть минуле, потім загарбують територію. Так Росія зробила і з Кримом, який зображали «исконно русским», і з Донбасом, із минулого якого стирали українські сліди». Вже потім з’явилися «зелені чоловічки», чи терористи з георгіївськими стрічками, які нібито відновлюють історичну справедливість. Тому, на його думку, визволення і Криму, і Донбасу неможливе без повернення правди про їхнє минуле, їхню інтеграцію в загальноукраїнський історичний наратив. Зі свого боку, переглядаючи виставку, перша проректор Донецького національного університету імені Василя Стуса, доктор політичних наук Тетяна НАГОРНЯК додала, що повернення історичної правди актуальне не лише для Криму чи Донбасу, а й для всієї України. Навіть якщо зважити на результати парламентських та президентських виборів, то проросійську позицію продемонстрував і Ужгород, і Маріуполь. Тому здолати «русский мир» в Україні можна тільки спільними справами.

«Донбас до війни та в умовах реалізованого активного виборчого права його мешканцями був тією електоральною картою, яка вирішувала долю виборів через високу щільність населення, концентрацію ресурсів та обіг капіталу. Через це і свою прикордонність Донбас постійно був цікавим як центральній владі, так і Російській Федерації, — відзначає Тетяна Нагорняк. — Незалежність прийшла як подарунок долі, а не як вистраждана цінність. У житті Донбасу мало що змінилося. Область і так розмовляла українською, скорочення російськомовних навчальних закладів не викликало обурення, вільні економічні зони з Росією тільки укрупнювалися. В той час як «русский мир» активізував свій вплив, відкриваючи центри культури, кидаючи молодіжні проєкти та стипендіальні програми, державна регіональна політика в поліетнічному Донбасі (його населяло 130 етногруп) була відсутня. Київ вірив, що український кордон сам по собі захистить українців від зовнішньої агресії. Ще одна причина — населення похилого віку (більше 30%). Вони пов’язували з СРСР (а фактично з РФ) своє краще життя: молодість, сили, успіхи...

Знаєте, я напевно постійно буду відчувати провину за те, що ми — інтелектуальна частина Донбасу — не відчули російської загрози на тому етапі, коли її можна було зупинити. Ґрунт був тоді й існує зараз! Але разом із тим є й була державницька позиція Донбасу: стусознавство, конгреси україністів світу, відродження історичних національних пам’яток, національний балет, Євро-2012, проукраїнські мітинги 2014—2015 років — все це мій український Донбас, яким я пишаюсь і бережу в серці... Мама, рідний дім, який будували вісім років, ліхтарі вночі, що вели додому, поливні машини, які щоранку мили асфальт, розбуджуючи місто, друзі на моїй жовтій кухні, куди «прилетіло».., студенти, які разом з автоматниками прийшли арештовувати, Гімн України на мітингах, смисл слів «якщо що, я не збирався покидати Донецьк», крик натовпу «вон із Донбасу» і «Донбас    — це Україна!»... Зараз людина для мене — це сукупність вчинків. Здолати «русское» в Україні можна тільки спільними справами і вихованням дітей, бо то найбільш мотивуюча річ у світі».

«УКРАЇНЦІ ДУЖЕ МАЛО ЗНАЮТЬ ОДНЕ ПРО ОДНОГО»

Практично всі відвідувачі виставки звернули увагу на її назву — «Донбас: переPROчитання образу», зауваживши, що наразі існує необхідність не тільки перепрочитання чи зняття з нього негативних і неправдивих міфологічних нашарувань, а й донесення позитивності такого меседжу. Не час для думок, ідей, проєктів і образів CONTRA щодо Донбасу, час саме PRO. І виставка, власне, є чи не однією зі спроб деконструювати негативний медійний образ, який фактично став одним з інструментів зовнішнього впливу та контролю над Україною.

Як зауважив кандидат політичних наук, завідувач кафедри журналістики ДонНУ імені Василя Стуса Сергій БОНДАРЕНКО, Донбас досі сприймається негативно з кількох причин. Передусім це пов’язано з війною, бо коли пролилася перша кров з обох боків, ми перейшли точку неповернення і стали прямими ворогами. На його думку, саме на це розраховувала Росія. Їй вкрай потрібна була громадянська війна, але цього не сталося. Багато людей як в Україні, так і на окупованих територіях спрацювали на те, щоб довести, що саме РФ стала ініціатором цієї війни. Інше питання — наскільки зараз чинна влада захоче і зможе це доводити.

«Та найбільша наша біда в тому, що українці дуже мало знають одне про одного. Це незнання породжує непорозуміння. Для кожного регіону розуміння минулого і майбутнього відрізняються. Зараз украй потрібно працювати над об’єднанням українців навколо спільної ідеї та бачення майбутнього України, — наголошує Сергій Бондаренко. — Ця спільність може сформуватися після узгодження інтересів усіх регіонів. На наших протиріччях дуже активно грають як зовнішні, так і внутрішні гравці. Поки наша політична нація не стане монолітом, існує великий ризик втрати цілісності й незалежності України. Причому внутрішні фактори несуть більше загроз, ніж зовнішні.

Наразі потрібно працювати за двома напрямами. Перший — робота всередині України. Другий — робота з мешканцями самого Донбасу. В першому варіанті ми повинні мати чітке розуміння одне одного, сутності та змісту держави. За таких умов сформується стійка державна система, яка забезпечить монолітність суспільства та зменшить зовнішні впливи. Тільки коли ми вирішимо внутрішні протиріччя, зможемо працювати з окупованими територіями. Фізичне повернення територій — це не факт повернення людей. Вже зараз потрібно бути готовими до роботи з ними в інформаційно-психологічному плані. Ми маємо чітко продемонструвати спроможність України бути сильною та перспективною державою. На жаль, для більшості мешканців окупованих територій Російська Федерація більш зрозуміла, ніж Україна. Спочатку треба зміцнити Україну, потім виходити з чіткими пропозиціями повернення Донбасу і Криму додому».

«НА ОКУПОВАНИХ ТЕРИТОРІЯХ ПІДРОСТАЄ ЦІЛЕ ПОКОЛІННЯ З ІНШОЮ СИСТЕМОЮ ЦІННОСТЕЙ»

Перепрочитати Донбас означає пізнати, переосмислити, зруйнувати стереотипи, нав’язані радянською владою, і створити новий образ, фактологічно та ціннісно сильніший за стереотипи. Він має виростати з національних цінностей — Української держави, її цілісності, мови, поезії, героїв минулого та сьогодення. Новий образ українського Донбасу має базуватися не на меседжі «край шахтарів і металургів», а позиціонуватися як край науки, культури, мистецтва, літератури, в якому живуть українські люди, переконує кандидат історичних наук, викладачка історичного факультету ДонНУ імені Василя Стуса Юлія ПАЧОС. Саме через історії вибору та долі сильних людей має бути посилений образ самого Донбасу  — справжнього, українського.

«Та зараз ми помічаємо протилежне — образ Донбасу формується головним чином не українськими державними та громадянськими інститутами і медіа, а під впливом інформаційних просторів сусідніх держав, зокрема Російської Федерації. Це створює спотворений образ Донбасу як сепаратистського регіону, ментально російського, з ідентифікацією себе як частини «русского мира». І вже призвело до того, що Україна втратила територіальну цілісність, — розповідає Юлія Пачос.  — Загроза національній безпеці зростатиме, якщо український інформаційний простір буде залишатися порожнім за своїм змістовим наповненням, не здатним поширити потрібні образи на своїй території та за її межами, зі слабкими образами Української держави, цілісної, єдиної, але єдиної в різноманітті своїх регіонів. На жаль, зараз час грає проти нас, бо за ці п’ять років на окупованих територіях підростає ціле покоління з іншою системою цінностей, діаметрально протилежною українській. Ціннісна прірва між Україною і окупованою територією буде поглиблюватися доти, доки триватиме війна. Якнайшвидша перемога у війні та повернення Української держави на ці території — це єдиний спосіб виграти час та зберегти ресурси для справжнього повернення цих територій до України».

Виставка «Донбас: переPROчитання образу» вже побувала у кількох областях України. У Вінниці в стінах Донецького національного університету імені Василя Стуса експозиція діятиме упродовж місяця, тобто до двадцятих чисел жовтня.