МЕНЮ

Чий план?

Ігор ЛОСЄВ
22 листопада, 2019 - 12:08
Дії нинішньої влади деморалізують і залякують нашу армію

Телеканал «Еспресо-TV» показав інтерв’ю віце-спікера державної думи Російської Федерації Володимира Жириновського, який розповідав про плани Росії щодо України. У планах велика роль відводиться олігархові Ігорю Коломойському. Жириновський сказав, що РФ не пошкодує величезних грошей, зробить Коломойського «Рокфеллером, Ротшильдом і навіть президентом України», але за це він має віддати Росії південний схід України. Приблизно в цей же час стало відомо про інтерв’ю Коломойського американській газеті «Нью-Йорк таймс», де олігарх заявив, що готовий повністю розвернути Україну в бік Росії, яка нібито дає за це 100 мільярдів доларів (щоправда, не уточнив, Україні чи йому особисто). І як подібне називається? Відкрито обговорюється продаж України.

А пан Коломойський один зі стовпів нинішньої влади в країні.

Ті, хто голосував за Зеленського, з жахом виявляють, що насправді за Коломойського, який дедалі більше схожий на справжнього господаря держави.

Має рацію Віталій Портников, який сказав: «З моменту обрання Зеленського все йде за московським планом».

Але навіть якби не було ніякого московського плану, лише через «компетентність, відповідальність і розумність» нинішня влада України цілком у змозі самостійно опуститися на дно.

Я дуже рідко дивлюся канал «112» (аж надто він отруйний для мене), але нещодавно туди зазирнув і побачив Вадима Рабіновича, який виголошував гнівний спіч у давньоримському стилі «Цицерона проти Катілини». Об’єктом його полум’яної критики була Зе-команда. Рабінович називав їх темними, неосвіченими людьми.

Він прорік фразу: навіть за Ющенка, Януковича й Порошенка люди при владі розуміли й відчували, що таке держава. А «ці» не мають про державу й державність анінайменшої уяви. В.З. Рабінович чимало зробив для перемоги Зе-команди, але тепер усього за кілька місяців «прозрів».

Згадую слова відомого політичного аналітика Карла Волоха, сказані на «5-му каналі»: «На виборах 2019 року була проведена потужна пропагандистська операція російськими спецслужбами за участю низки олігархів України. У результаті Зе-команда перемогла». Раніше я сприймав заяву Волоха з деяким скепсисом, але нині після демаршу Жириновського—Коломойського сумнівів залишається дедалі менше.

На телеканалі «Прямий» обговорювали одкровення в США посла Тейлора, який розповів американським законодавцям, що у Зеленського у війні на Донбасі звинувачують Порошенка. Тобто винен не Путін, а, на думку «зелених», глава української держави, який чинив опір російській агресії. І після цього Зеленський ображається, коли його звинувачують у проведенні політики капітуляції?

А чого варте зондування громадської думки щодо введення верхівки «ДНР/ЛНР» до складу нинішньої української влади? Підстав для того, щоб назвати нинішні дії Зе-команди капітуляцією, стає дедалі більше.

На каналі ZIK процвітає Надя Савченко, яка потрапила у рідну для неї телестихію. Ось і цього разу вона разом з одіозним Анатолієм Шарієм, який брав участь у дійстві по Скайпу, закликала до рішучого наступу на політичну меншість і громадських активістів. Надя вправлялася у демагогії й народолюбстві, фонтануючи пустопорожніми словами. Учасники програми, зокрема, закликали кинути до в’язниці українського активіста з Одеси Стерненка. Він, між іншим, був об’єктом уже трьох замахів на його життя. Під час останнього нападник у результаті опору жертви загинув. Таке теж трапляється, про що кілери мають знати, а право на самооборону в Україні ще не скасували. «Слуга народу» Макс Бужанський із сльозою в голосі розповідав, що потенційний вбивця, який не зумів позбавити життя Стерненка (хоча й дуже старався), є батьком трьох дітей. Але хіба наявність якоїсь кількості дітей дає право здійснювати замах на вбивство? До речі, у мене запитання до тих, хто прагне судових розправ: чому на волі сама Савченко після вельми тяжких звинувачень на її адресу? Чому не переслідують бійця російських інформаційних військ Шарія, а навпаки, надають йому трибуну на каналі ZIK? Узагалі, публіка, що зібралася на цьому каналі, активно підштовхувала Президента до диктатури, до «биття» політичних опонентів. Дещо Зе-команда вже робить у цьому напрямку й вельми нагадує позицію більшовиків, які в підпіллі були полум’яними прибічниками свободи преси, а коли прийшли до влади, негайно позакривали всі газети, окрім більшовицьких. «Зелені» вже виступали з екзотичними пропозиціями у Верховній Раді про «нормалізацію» (як вони її розуміють) сфери інформації.

Ці хлопці шукають компромат на Порошенка, а я думаю, що найбільший його злочин полягав у тому, що він не закрив злісні антиукраїнські телеканали, які вже 2019 року на виборах показали свою антидержавну силу й вплив.

Вельми показовим сьогодні є казус Лапіна. Ігор Лапін, екс-нардеп і колишній командир роти батальйону «Айдар», нещодавно був викликаний до управління СБУ і допитаний щодо «вбивств громадян Російської Федерації на Донбасі» (!!!). Ця кримінальна справа, мабуть, прийшла з Росії, а СБУ Баканова—Зеленського кинулося виконувати доручення Москви. А чому, власне, Україна має цікавитися долею закономірно загиблих на нашій землі озброєних російських агресорів і окупантів? Дії нинішньої влади України реально деморалізують і залякують нашу армію. І це однозначно на користь Кремля. Хіба такі дії не є ударом у спину й зрадою?

А тут іще представник РНБО від «95-го кварталу» пан Сивохо заявив, що мріє ліквідувати всі контрольно-перепускні пункти між «ОРДЛО» й рештою України. Так, уся озброєна антиукраїнська нечисть, тисячі бандитів полізуть на вільну територію України аж до Львова й Ужгорода. І коли вони почнуть вбивати, грабувати й гвалтувати наших людей, пан Сивохо за це відповідатиме? На жаль, пан Сивохо — це обличчя нинішньої влади, що символізує рівень її інтелекту й громадянської відповідальності. А тим часом, як повідомив ветеран батальйону «Айдар» Євгеній Дикий, з населеного пункту на лінії розведення військ Золоте було вивезено добровольцями 50 людей, які бояться за своє життя.

Матвій Ганапольський на «Прямому» з гумором розповідав про жалісні нотки в розповідях шефа Офіса Президента Богдана й журналіста Гордона про те, як смертельно втомився В.О. Зеленський на службі українському народові. Його тезко Путін у таких випадках порівнює себе з «рабом на галерах». Але щось я не чув, щоб невстановлені особи хапали на Хрещатику громадянина Зеленського й усупереч його протестам тягли до ЦВК реєструватися кандидатом у президенти. В Україні президентство — справа добровільна, нікого силоміць зробити президентом не можна. Володимир Олександрович сам звалив на свої плечі це важкий тягар. Так, ця робота дуже важка й небезпечна. У США деяких президентів убили, деякі померли під час виконання службових обов’язків. А хто сказав, що бути президентом, та ще й під час війни, легка справа? Але невже солдатам на фронті набагато легше, ніж главі держави? Ну, а якщо зовсім сил не залишилося, можна подати у відставку. Інколи мені здається, що Володимир Олександрович щиро жалкує про благословенні часи «95-го кварталу», що минули, згадуючи його, як втрачений рай. Був такий російський дворянин, теж тезко нашого Президента, Ульянов Володимир Ілліч. Довгі роки жив в еміграції. Добре жив. Отримував гроші від експлуатації свого маєтку в Росії. Вистачало на пристойне життя з Надією Костянтинівною в Європі: знімали комфортабельні квартири, відвідували курорти, влаштовували велосипедні прогулянки в горах Швейцарії. Лише інколи Ілліч брав участь в ідеологічних чварах в емігрантських кафе. А потім у Росії сталася буржуазна революція, яку Ілліч проспав (дізнався про неї лише зі швейцарських газет). Повернулися до Росії, здійснили жовтневий переворот, і на пана Ульянова впала величезна влада й величезна відповідальність. І треба було каторжно працювати з ранку до вечора, й це людині, яка десятиліттями жила в досить спокійних умовах, не звикла до систематичної напруженої праці. Наслідки не забарилися. Напад за нападом, тяжка хвороба й смерть у 54 роки. Якби не було цієї посади головного начальника Росії, ще б років 10—15, а може, й 20 прожив би.

Але чому раптом на Банковій і біля Банкової заспівали про «втому» Президента? Чи не готують нас до повторення на українському ґрунті знаменитої фрази Бориса Єльцина 1999 року: «Я втомився. Я йду...»? І чи не задумали тут, як висловлювався той же Єльцин, «рокіровочку»? Чи не готує «папа Карло» нам нового «Буратіно»?