МЕНЮ

Чергові московські дурощі

Ігор ЛОСЄВ
6 березня, 2020 - 13:02
Якщо ми кожен свій крок вимірюватимемо не його користю чи шкодою для України, а ставленням до нього російської пропаганди, то ми перетворимося на її заручників

Нещодавно відставлений колишній архітектор «російської весни-14» і «Новоросії» Владислав Сурков вирішив висловитися про Україну. Я не радів би його відставці, оскільки при  владі залишається сурковський однодумець Путін, та і на місце Суркова вже призначений жорсткий прагматик Дмитро Козак, який буде більш небезпечним для нас, ніж романтик і фантазер Сурков.

Одкровення Суркова з українського питання не несуть у собі нічого нового. Кожен, хто знайомий з писаниною російських імперських націоналістів початку ХХ сторіччя, всі ці тези вже знає. Сурков стверджує, що немає української держави, немає української нації, а є «українство», яке він трактує як психічне відхилення групи осіб. Цей діяч заявляє: «Борщ є, Бандера є, бандура є, а нації немає». Аргументи? А жодних. Дуже хочеться кремлівцям, аби  так було. Подібне сповна можна сказати про саму Росію: личаки є, горілка є, балалайка (колишня казахська домбра) є, а нації немає. Точніше, вона є під загрозою палиці, а палиця — це імперія,  інакше десятки мільйонів росіян (дуже різних, різного походження, з різними інтересами) в одній державі разом не утримати. Як тільки палиця хоч би тимчасово зникає (починає формуватися щось подібне до демократії), серед безлічі людей, формально об’єднаних поняттям «русские», починаються потужні відцентрові процеси. Та й справді, навіщо жителям Далекого Сходу далека Москва, якщо вони навіть фізично знаходяться ближче до Пекіна, Сеула, Токіо, Сан-Франциско. Та й величезні природні ресурси свого краю вони могли б використовувати ефективніше  в своїх інтересах, а не на оплату безконечних військових авантюр Кремля. Адже віддають вони Москві дуже багато, а отримують надто мало. Така ж ситуація у жителів Сибіру, Уралу й інших регіонів.

Я не вірю в російську демократію з причин технологічного характеру. Дай росіянам демократію, і вони, не будучи єдиною нацією, почнуть розповзатися в різні боки. Утримати їх може лише деспотія путінського типу. Там, де існує єдина нація, необхідності в такій деспотії немає. Росіяни багатьох регіонів чудово розуміють, що вони є внутрішньою колонією Кремля. Коли відомий Навальний, той самий, що казав, що «Крим — не бутерброд» і тому його не можна повертати Україні, закликав росіян вийти на демонстрації під гаслом «Досить годувати Кавказ!», у сибірських містах люди вийшли під гаслом «Досить годувати Москву!» І Навальний якось ураз затихнув. Знає кішка, чиє м’ясо з’їла. Сурков навіть зажадав «насильницького примусу України до братських стосунків із Росією». Типово російське збочення. Мовою Кримінального кодексу насильницький примус до любові називається «зґвалтуванням». Якби Україна була такою, якою її в хворих фантазіях бачить Сурков, то 2014 року просто розпалася б (на це в Москві й покладали головні надії та й ще сподіваються). Але вона не розпалася. До речі, насправді Владислав Сурков не Владислав і не Сурков. Він чеченець Асланбек Дудаєв. Але оскільки в Росії робити кар’єру з чеченським ім’ям і прізвищем дуже складно, його записали Владиславом Сурковим. Хочу  процитувати міркування про українців іншого чеченця — Джохара Дудаєва. У радянські часи полковник (потім генерал) Дудаєв декілька років був командиром авіаційного полку в Полтавській області. І ось якими  він побачив українців: «Найбільша  помилка — це нехтувати українцями. Визнати українців слабкими — образити українців. Ніколи не зневажайте українців. Українці ніколи не бувають такими слабкими, як вам здається. Не дай, Всемогутній аллах, вигнати українців і відібрати щось в українців. Українці завжди повертаються. Українці повернуться і повернуть своє». Що ж, цей розумний і спостережливий чеченець помітив у нас дещо дуже істотне...

А тепер повернімося від московських дурощів до наших справ. Як це дивно, Президент Зеленський підписав Закон, що оголосив 26 лютого Днем опору Криму російській окупації.

У студії «Еспресо-TV» зустрілося троє екснардепів — Олег Мусій, Олександр Мирний і Олег Петренко. Розмовляли про те, що відбувалося в Криму в лютому та березні 2014 року. Пригадали про трагічну ситуацію тодішнього міністра оборони Ігоря Тенюха, якому Турчинов, Яценюк і Аваков зв’язували руки. План адмірала Тенюха щодо контрудару на півострові був повністю заблокований урядом. Це зараз пан Яценюк виступає з суперпатріотичними промовами, а тоді вони все спускали на гальмах. Турчинов сам визнавав, що йому телефонував спікер Держдуми РФ Наришкін (нині шеф служби зовнішньої розвідки РФ) і погрожував висадити повітряний десант у центрі Києва, а самого Турчинова судити, якщо він хоч що-небудь зробить у Криму. І що дивно, Турчинов насправді нічого не зробив у Криму.

Я думаю, ми ще дізнаємося правду про те, що сталося тоді в Криму, ту правду, яку від нас приховують. Коли немає бажання захищати свою землю, можна знайти величезну кількість аргументів на користь недіяння. Але історію вони не переконають... На той час влада в Києві виявилася нікчемною та безсилою, але якщо наш народ думає, що зберегти свою країну він зможе без жертв, то народ укотре робить колосальну трагічну помилку. І проблема, звичайно, не лише в пересічних громадянах.

У рядку новин на одному з телеканалів прочитав інформацію, що вразила мене: в Офісі Президента України американським журналістам заявили, що «Путін не в змозі посварити Росію з Україною». Це пан Єрмак розпочав роботу? Іде війна, яку Росія почала проти України, гинуть тисячі українців, а ці діячі заявляють, що їх не посварять з Росією. Так, саме їх посварити з Росією, із зрозумілих причин, неможливо. «Зелені», яких «неможливо посварити», вже дійшли до того, що переглядають закон про мову, обіцяючи нам нову хвилю русифікації, знищуючи всі досягнення попереднього періоду в цій галузі. Даремно вони це роблять, якщо, звичайно, не ставлять перед собою завдання остаточно дестабілізувати країну. Разом із тим зачищається все українське патріотичне поле. Екснардепка Вікторія Войцицька назвала цю політику «новою пацифікацією». До речі, біля Офісу Президента раз у раз з’являються протестувальники, одна з учасниць протесту тримала плакат: «Зе Світ убиває Україну!» На ток-шоу «Говорить великий Львів» розмовляли про приїзд до міста Лева пані Королевської, яку львів’яни зустріли обструкцією. Сам приїзд Королевської нардеп Микола Княжицький назвав «провокацією».

Але екснардепка Ірина Фаріон з ним не погодилася, вважаючи, що це не провокація, а «системна робота ОПЗЖ на користь російської окупації України». На її думку, окупація країни послідовно здійснюється завдяки безхребетності значної частини населення України. А й справді, як сказали в студії, в Нових Санжарах на Полтавщині 94% проголосували на президентських виборах за Зеленського, а як тільки дійшло до коронавірусу, практично ніхто владі не повірив і не підтримав її. Немає чітких і послідовних переконань, принципів, етичних позицій. Фаріон справедливо назвала це моральною катастрофою. Власне, така катастрофа і визначила характер виборів 2019 року.

Деякі з присутніх на ток-шоу дуже переймалися, що сцени обструкції Королевської використають російські ЗМІ. Якщо ми кожен свій крок вимірюватимемо не його користю чи шкодою для України, а ставленням до нього російської пропаганди, то ми перетворимося на її заручників. Вони про нас однак ніколи нічого хорошого не скажуть, незалежно від нашої поведінки. Хіба лише тоді, коли ми почнемо знищувати свою країну, російські ЗМІ негайно стануть нас розхвалювати.