Цензура проти вірусу

Свобода слова під час пандемії і загалом адекватне інформування громадськості — тема, яка потребує ґрунтовного дослідження та прискіпливого аналізу. Втім, вже зрозуміло — баланс між цензурою та правом на вільний обіг інформації поки що не знайдено. Світ в пошуках правильної відповіді, яку деякі уряди намагаються знайти «методом тику» — і не дуже вдало. В той же час Україна, здається, взагалі «не заморочується» виробленням ефективної інформаційної політики під час «коронавірусної кризи»...

КРОКИ ВПЕРЕД-НАЗАД ПО-СЕРБСЬКІ

На початку тижня сербський уряд наказав усім місцевим кризовим штабам та медичним установам Сербії надсилати будь-яку інформацію про ситуацію із коронавірусом до центрального кризового штабу на чолі з прем’єр-міністром Аною Брнабіч, який потім інформуватиме громадськість.

«Міські голови та голови муніципальних органів та співробітники органів надзвичайних ситуацій органів місцевого самоврядування зобов’язані направляти всю інформацію щодо стану та наслідків COVID-19... виключно [національному] кризовому штабу, який здійснить необхідні перевірки та вживатиме відповідних заходів для інформування громадськість своєчасно та точно», — йшлося у рішенні, прийнятому урядом. Уряд також попередив про «можливість застосування норм, що стосуються відповідальності та правових наслідків щодо поширення дезінформації в надзвичайному стані.»

В результаті місцеві кризові штаби у Сербії не могли більше інформувати місцеві громади безпосередньо про розвиток подій, а засоби масової інформації більше не могли отримувати інформацію від місцевих органів влади.

Але вже всередині тижня уряд Сербії відкликав рішення щодо обмежень надання інформації щодо епідемії коронавірусу місцевими органами влади, кризовими штабами та медичними закладами. Як зазначила прем’єр-міністр Ана Брнабіч в четвер вранці, рішення відмінено на прохання президента Александара Вучича.

Брнабіч пояснила, що метою інформаційних обмежень було надання лише повної, перевіреної та точної інформації громадянам. «Йдеться про попередження неперевіреної інформації, фальшивих новин, інформації місцевих співробітників, міського голови, бо знає кого, для того, щоб захистити медичних працівників та сім’ї, тому що в надзвичайному стані, коли ми маємо реальний воєнний стан, це важливо для мене як прем’єр-міністра уряд, тому що хтось біжить спочатку повідомити ЗМІ, щоб бути п’ять хвилин місцевою зіркою, — сказала прем’єр-міністр.

Вона наголосила, що подібна інформація вже призвела до плутанини в роботі людей, яким зараз доводиться займатися врятуванням життя. В той же час, Брнабіч зазначила, що нові правила інформування громадськості будуть відмінені, «тому що Сербія зробила все для того, щоб громадяни були своєчасно проінформовані», «зробила найбільше з усіх країн Європи, щоб громадяни отримували точну інформацію щодня».

Брнабіч вважає, що результатом рішення буде те, що вона буде витрачати більше часу, займаючись фальшивими новинами, але що вона буде краще спати на чотири години менше, ніж кидати тінь на все, що було зроблено, особливо якщо мова йде про свободу ЗМІ.

На цьому тлі «закручування інформаційних гайок» в Сербії почалися репресії проти журналістів які, за версією правоохоронців, «поширюють паніку» або, за версією медіаспільноти, «кажуть незручну для влади правду». У середу ввечері в Новому Саді було затримано репортера порталу Nova.rs Ану Лаліч. Напередодні видання опублікувало текст, в якому Лаліч стверджувала, що в регіональному клінічному центрі «Воєводина» виникли проблеми з» хронічною відсутністю основного обладнання та повністю хаотичними умовами праці під час пандемії». У відповідь КЦ «Воєводина» написали заяву до прокуратури та поліцію, звинувативши нашого журналістку в збуренні громадськості та нанесенні шкоди репутації цього закладу охорони здоров’я.

В поліції аргументували необхідність затримання Лаліч тим, що вона «може повторити злочин, публікуючи тексти, які викликають паніку і безлад». Поліція обшукала квартиру журналістки та забрали ноутбук та два мобільні телефони — службовий та приватний.

Втім, після рішення уряду Сербії щодо відміни обмежень у висвітленні ситуації з епідемією журналістку відпустили.

Ситуація із спробами запровадити цензуру в Сербії не є унікальною для цієї балканської країни. Весь демократичний, навіть напівдемократичний світ наразі шукає баланс між забезпеченням ефективної протидії пандемії та дотриманням прав людини, серед яких право на свободу слова є одним з засадничих.

«День» вже неодноразово висвітлював цю тему. Але вірус поширюється світом, і проблема пошуків балансу між безпекою людини та захистом її прав тільки поглиблюється.

Як і загалом проблема адекватного висвітлення пандемії.

НЕМАЄ СЛОВА — НЕМАЄ ВІРУСУ.... НАЧЕБТО

На сьогодні вже є кілька яскравих кейсів, щодо того, яким НЕ МОЖЕ бути інформування людей під час такого глобального виклику, як пандемія.

Першим таким прикладом є замовчування.

У середньоазіатському Туркменістані віднедавна заборонено згадувати про коронавірус. «ЗМІ, що контролюються державою, більше не повинні використовувати це слово», — констатують «Репортери без кордонів». Громадянам, які публічно говорять про коронавірус, загрожує арешт.

Втім, коли влада неавторитарних країн намагається «в приказному порядку» взяти під контроль інформаційні потоки навколо вірусу — як спробувала зробити Сербія — це така саме спроба замовчування. Хоча на меті може дійсно стояти надання людям лише перевіреної і повністю достовірної інформації, по факту розрив в часі між подією та наданням громадськості інформації про неї створює період мовчання. Цей інформаційний вакуум — якщо не буде хоча б мінімальних відомостей про те, що і де відбулося — в нинішню епоху соціальних мереж та месенджерів моментально починає заповнюватися шматками реальної інформації, перекрученими повідомленнями, але головним чином чутками, чутками і ще раз чутками.

Якщо офіційні джерела мовчать, це ніяк не означає, що всі навколо теж тримають рот на замку. Звичайно ж ні. Навіть в Туркменістані будуть обов’язково поширюватися чутки стосовно «самізнаєтеякої» хвороби, назву якої не можна називати. Що вже казати про більш демократичні країни, серед яких і Україна.

УКРАЇНСЬКІ АНТИПРИКЛАДИ

Інформування українців з приводу епідемії коронавірусу потім буде потребувати детального та глибокого аналізу. Наразі поки що із сумом констатувати, що українська влада зробила певну кількість невірних кроків в цьому напрямку.

Зокрема, це дезінформація населення. (Це в нас буде кейс «як не треба діяти» №2).

Не можуть офіційні особи будь-якого рівня в розпал епідемії давати оцінки ситуації і, тим більше, вказівки і навіть просто поради чи коментарі, які не збігаються, чи прямо протирічать офіційним даним Всесвітньої організації охорони здоров’я чи даним провідних науково-дослідницьких центрів.

Це, зокрема, стосується офіційно озвучених тез про прибуваючих з Уханю в Нові Санжари «здорових людей», в той час коли всі дослідження вже довели наявність довгого інкубаційного періоду, коли людина нібито сама ще не хворіє, але вже може заражати інших.

До цього ж дезінформаційного кейсу відносяться і вкинуті офіційними особами в інформаційний простір «теорій змови» про те, що «епідемія коронавірусу сталася внаслідок витоку в закритій лабораторії в Ухані».

На додачу можна ще згадати заяви про «кращі ліки від коронавірусу — цибуля, сало і часник» або про те, що «люди, які отримали щеплення на кір, майже не хворіють».

Дезінформація ніколи не була дієвим методом для конструктивного впливу на власних громадян. А в часи гігантських потрясінь тим більше. Погано, що в Україні цієї істини не знають навіть високопосадовці. Втім, можна бути впевненими — колись ми дізнаємось, що в інших країнах таких прикладів теж було немало.

Третій кейс, який би хотілося згадати серед антиприкладів: це дезорієнтація

Один з видів такого типу дій: коли залякування поєднується із «заколисуванням». Сіяння паніки і само по собі не є ефективним комунікаційним інструментом, але коли воно поєднується із мантрою «у нас все добре», в головах у людей моментально має відбутися «мікс» протилежних сенсів, і в результаті навіть абсолютно спокійна та дуже розсудлива людина втратить ґрунт під ногами.

Коли «ми готові до епідемії» та «всі пенсіонери помруть» кажуть представники одного і того ж відомства яке ніби має турбуватися про життя всіх громадян України незалежно від їхнього віку впевненості це не додає нікому, в тому числі і молоді.

Також дезорієнтує людей запровадження жорстких заходів для «простих людей» із публічною та зухвалою демонстрацією власного ігнорування тих самих правил. Не можна закликати людей дотримуватися соціальній дистанції та водночас оприлюднювати колективні фоточки із нарад, де чиновники сидять в тісному колі без масок, чи знімків із рукостисканнями високопосадовців, тому що таким чином влада демонструє нігілізм не просто до рекомендацій ВООЗ, а навіть до самих себе, до своїх рішень, подаючи відповідний приклад громадянам.

Отже, замовчування, дезінформація та дезорієнтація — це три основних комунікаційних табу для влади під час епідемії.

Про те, як саме треба діяти, поговоримо наступного разу.