МЕНЮ

Це просто телебізнес, дитинко

Наталя ІЩЕНКО
7 лютого, 2020 - 12:19
Чому українське телебачення не може бути «гібридною військовою кампанією»

У ніч на 29 січня чотири медіагрупи StarLightMedia, «1+1 медіа», «Медіа Група Україна» та «Інтер медіа груп» закодували сигнал своїх 22 телеканалів на супутнику.

Список телеканалів, які було закодовано:

* СТБ, ICTV, «Новий канал», М1, М2, «Оце»;

* «1+1», «2+2», ТЕТ, «ПлюсПлюс», «Бігуді»;

* «Україна», НЛО TV, «Індиго TV»;

* «Інтер», НТН, К1, К2, «Мега», «Піксель», Zoom, «Enter-фільм».

Було написано багато критичних текстів щодо цього, головним чином через програш «у інформаційній війні» Росії, яка продовжує без обмежень постачати глядачам свій телепродукт. Але що відбувається насправді?

ЗАГРОЗА НАЦБЕЗПЕКИ

Сергій Костинський, член Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, в себе на Фейсбуці прокоментував кодування українських каналів так:

«...ми маємо сьогодні таку ситуацію:

• Популярні російські телеканали, що транслюють фільми, серіали, розважальні передачі та новини, залишилися у вільному доступі на супутниках, що охоплюють сигналом територію України. Тепер найбільші українські мовники не створюють їм конкуренцію

• Головними українськими мовниками на супутнику тепер стають, як правило, інформаційні телеканали, частина з яких транслює російський погляд на події в Україні.

• Сотні тисяч або навіть більше як мільйон українських телеглядачів, які не мають доступу до безоплатного цифрового телебачення, мереж провайдерів програмної послуги, IPTV/OTT, не мають змоги оплачувати доступ до закодованих супутникових телеканалів, але мають супутникові антени, будуть вимушені дивитися якісні російські телеканали та, в основному, інформаційні українські».

Це, на його думку, «призведе до посилення позицій російських та проросійських медіа і, відповідно, російського порядку денного в Україні».

Йдеться про

«Дотичність мешканців Криму та тимчасово окупованих районів Донецької і Луганської областей до українського інформаційного простору, українського дискурсу суттєво зменшується (ефірне мовлення з підконтрольних районів у напрямку непідконтрольних не здатне компенсувати кодування супутникового мовлення).

Відповідно до кодування сигналу найпотужніших українських телеканалів закріплює монополію російського телебачення на цих територіях».

Як вважає Костинський, «відсутність синхронізації дій між профільними державними органами та медіаіндустрією або безвідповідальне ставлення обох сторін до питання кодування супутникового сигналу найбільших мовників України створило ризики для національної безпеки в інформаційній сфері. Вперше з 2014 року».

«ТІНА, ІНТЕЛІГЕНТНА І ДУЖЕ СКРОМНА ВЧИТЕЛЬКА..»

Оцінка ситуації більш ніж загрозлива. Але чи насправді йдеться буквально про програш України в інформаційній війні?

Почнемо з аналізу того, що глядачі дивляться по телебаченню, зокрема на закодованих тепер каналах.

Лідери в глядацької авдиторії «18-54» — ТРК «Україна» та 1+1, із часткою між 10 та 12%. Третій — ICTV із покажчиками на рівні між 8 та 10%. На четвертому та п’ятому місці «Новий» та СТБ (між 6 та 8%). Далі — «Інтер» (4-6%). Усі інші канали є менш популярними. (Тут і далі — дані telekritika.ua за 27    січня — 2 лютого).

У праймтайм глядачі 18-54 років дивляться 1+1 (частка трохи більше як 12%). Другий — ТРК «Україна» (трохи більше як 10%). «Новий» та ICTV борються за третє та четверте місце з часткою, що коливається навколо 8%. Близько 6% у СТБ, трохи менше як 6% — у «Інтеру». (Дані з врахуванням тижня з 20 до 26 січня).

У рейтингу окремих програм перемагають передачі каналів-лідерів — «України» та «1+1».

Активно дивилися глядачі музичне шоу «Голос країни» на 1+1 та токшоу ТРК «Україна» «Говорить Україна».

У лідерах рейтингу — дві кінострічки: «Форсаж-7» та «Форсаж-8». Їх показали на 1+1.

Дуже популярним є кіно «про життя». №1 у рейтингу — чотирисерійний мінісеріал «Встигнути все виправити», знятий на замовлення ТРК «Україна». Прем’єра фільму відбулася на почату лютого.

Сюжет картини, згідно з описом на сайті каналу, такий: «Бізнесмен Єгор Кормільцев у день свого сорокаліття дізнається, що смертельно хворий, і що жити йому залишилося кілька місяців. Єгор відправляється в прощальну поїздку в рідне провінційне містечко, де в нього живуть мати, сестра і племінник, з якими він не бачився багато років. У рідному містечку йому належить зробити багато відкриттів не лише про людей, яких він давно знав, а й про себе. Нажити ворогів і знайти любов... Тільки чи може він бути щасливим, якщо його дні полічені?»

На десятій позиції — мелодрама «Я ніколи не плачу». Як пише Вікіпедія, це російськомовний мелодраматичний мінісеріал 2017 року, знятий в Україні. Серіал створено на замовлення телеканала «Україна». Сюжет стрічки: «Тіна, інтелігентна і дуже скромна вчителька, викладає уроки в школі. Її тихе життя закінчується з появою в будинку колишнього чоловіка, нахаби і хама. Той ще приволік коханку з їхнім малолітнім сином і поставив нещасну Тіну перед фактом: мовляв, вони тут будуть тепер жити. Героїня не змогла вигнати нахабу і змирилася. Незабаром чоловікова пасія втікає, залишивши їм малюка. Колишній чоловік досить дивно намагається налагодити колишні стосунки: принижує жінку, не гребує насильством. Єдиною підтримкою Тіни стає сусід, інвалід-візочник».

ХТО ПІДЕ НА ГІБРИДНУ ВІЙНУ?

Популярними в телеглядачів були і інформаційно-аналітичні програми — «ТСН. Тиждень» 1+1 та «Сьогодні. Підсумки» ТРК «Україна» та один з випусків вечірнього ТСН. Але чи справді ці передачі — разом із музичними програмами та розмовними шоу і серіалами «про життя простих людей» — є нашою головною і чи не єдиною зброєю в гібридної війні?

Звісно, це риторичне питання. Жодна з цих програм не «заточена» під ведення інформаційної битви з державою-агресором. Навіть випуски новин чи підсумкові передачі по неділях на комерційних або, прямо кажучи, на олігархічних каналах, ніколи не виконували і не виконуватимуть роль «мобілізованих бійців гібридного фронту». «Добровольчий» настрій 2014 року наразі зменшився — як і в цілому в країні — а співпраця з державою на інших, більш прагматичних підставах, у частині організації опору гібридному агресору, так, за великим рахунком, і не почалася.

Узагалі самі по собі приватні комерційні, «олігархічні» медіа за визначенням не можуть виконувати функцію держави, і тим паче в сфері національної безпеки. Перед ними стоять інші завдання, в них інші функції і інші правила виживання на ринку. І це є реальність. Хоч як нам хотілося вірити в щось інше.

Теоретично, з інформаційних відділів на каналах олігархів можна біло сформувати «інформаційну ПВК», «приватний підрозділ для ведення гібридної війни» — але в нашій державній скарбниці не вистачить грошей на такий проєкт.