МЕНЮ

Бути чи не бути

Ігор ЛОСЄВ
19 липня, 2019 - 14:09
Наша влада і політичний клас поводяться так, наче ніякої війни взагалі немає

Майбутні парламентські  вибори в людей відповідальних і поміркованих викликають велике занепокоєння. Політологи давно передбачали, що новий парламент буде значно гірший, ніж нинішній. І, звичайно, там на нас чекає велика фракція Володимира Путіна. Загалом, у нормальній воюючій країні таке неможливе в принципі. Але до нормальності нам ще далеко.

За слабкого і некомпетентного президента, якого рве на частини його вельми різнорідне оточення, ще й парламентський переворот може виявитися для України фатальним.

Днями в ефірі «Прямого» з’явився весь скуйовджений, схвильований і занепокоєний політтехнолог «БПП», а нині «Європейській солідарності» пан Уколов і попередив, що люди, які голосували за Зеленського, можуть отримати Медведчука спочатку як  віце-спікера чи спікера Верховної Ради, а потім за певних обставин і як виконувача обов’язків президента (як це сталося з Турчиновим після втечі Януковича). Авжеж, пан Медведчук відомий як великий майстер багатоходових політико-правових комбінацій.

Мільйони українських виборців можуть стати жертвою гри в псевдоюридичні «наперстки». Якщо таке станеться, то, як переконаний пан Уколов, активна патріотична меншість вийде на вулиці і скине узурпаторів. Але ситуацією хаосу неодмінно скористається Путін. Ось до чого нас ведуть.

А політолог Голобуцький зазначив, що Путін не відмовився від планів окупації всієї України. Ще раз повторюю — проводити вибори під час війни є національним самогубством. Люди, змучені воєнними тяготами, втратами, обмеженнями під тиском втоми, страху, нервово-емоційного перенапруження можуть (в ім’я миру «за будь-яку ціну») проголосувати проти своєї країни на користь ворога.

А наша влада і політичний клас України поводяться так, ніби ніякої війни взагалі немає. Ця сліпота і наївність, дурість і безвідповідальність можуть занапастити країну.

На «Свободі слова» ICTV виступав Святослав Вакарчук, який усю відповідальність за реванш проросійських сил поклав на адміністрацію Петра Порошенка. Так, свого часу імпотентна політика Віктора Ющенка забезпечила реванш Януковича, а політика договорняків Порошенка скінчилася наступом Медведчука (Путина) і кампанії. Сергій Висоцький, нардеп, від «Народного фронту» назвав Медведчука «аватаром» Путіна.

Андрій Парубій на каналі «Еспресо-TV» виправдовував Порошенка, мовляв, це Захід не давав експрезидентові навести лад у інформаційній сфері, де сформувалося потужне антиукраїнське телепропагандистське угруповання воєнного часу, війська психологічної війни проти України. Але ж це не Захід обирав Порошенка президентом України, а український народ, і лише перед ним керівники України несуть відповідальність. А в нас то Захід не дає захищати Крим, то Захід не дає розганяти кремлівську пропагандистську групу «зелених чоловічків». А де ж наша держава, що реалізує українські національні інтереси? Отже, аби Захід не скривився, ми повинні віддати нашу країну на поталу кремлівській агітаційній банді? Захід не святий. Геть не святий. Парламентська асамблея вже показала якнайнаочніше свою «велику відданість» демократії, впустивши до своїх лав Росію, яка на всі ідеали Заходу цинічно плює й обіцяє (публічно!) надалі плювати ще інтенсивніше.

Європа виявилася морально маленькою і лякливою, безпринципною і користолюбною, підкупною, егоїстичною, що метається між Москвою і Вашингтоном. Нам треба захищати своє, і нехай Захід нас полає (як він лає Росію). Це краще, ніж якщо ми все віддамо, а Захід нас похвалить.

На жаль, дух плазування сидить у наших вождях. І плазування перед Заходом нічим не краще, ніж плазування перед Кремлем.

Священний трепет перед Заходом, властивий деяким нашим демократам і законникам, зв’язує Україну по руках і ногах, коли слід реалізовувати украй потрібні для країни речі. На тому ж таки «Прямому» правознавець Магера фактично підтримав шефа Офісу Зеленського Андрія Богдана з його ідеєю «особливого російськомовного статусу» Донбасу.

Магера сказав, що на Донбасі «багато носіїв російської мови» і якщо там не створити ексклюзивну «російськомовну зону», то «світова спільнота» все одно нас змусить це зробити. Повернення до закону Ківалова — Колесніченка в чистому вигляді. Проте досвід того ж таки Європейського Союзу спростовує «західний страх» правознавця Магери. «Ліберальні» західні політики і структури досить довго душили Литву, Латвію і Естонію, вимагаючи від них особливих привілеїв для російської мови. Але не задушили. Ці маленькі країни не відступили ні на крок, ба більше, вони наступали. І Захід змирився, переконавшись у марності свого тиску. Виявилось, що він чинить тиск лише на тих, хто гнеться і плазує, на боягузів і капітулянтів. А в Україні таких, на превеликий жаль, дуже багато. Нам треба розуміти просту істину: мовна фрагментація України неминуче призведе до її політичної фрагментації. А російська мова для Росії ніколи не була просто мовою, але завжди зброєю, спрямованою проти ідентичності її сусідів, засобом знищення їх мов і культур. Там, де Росія ставить питання про російську мову, вона керується зовсім не культурно-гуманітарними міркуваннями. У нас багатьох обурила спільна провокація РФ і каналу NEWS ONE. Мається на увазі телеміст між країною-агресором і жертвою агресії. Аргументи NEWS ONE та їхніх кремлівських партнерів розраховані на клінічних ідіотів. Але питання: чому московські телеідеологи в Україні так знахабніли? А тому, що Зеленський. за Порошенка, за всього його гнилого лібералізму, вони не насмілювалися. А за Зеленського, Богдана, Разумкова — можна. Вони ще й не те робитимуть. Під час війни ворожа пропаганда не допускається. Свобода слова, свобода антидержавної агітації — абсолютно різні явища.

На Українському радіо Богдан Буткевич і Наталія Соколенко розповіли про останні кадрові призначення Президента.

На Луганську обласну адміністрацію він призначив Віталія Комарницького, який проголошував: «Білорусія, Росія, Україна — приречені на возз’єднання». Комарницький від імені Президента Зеленського діятиме на Луганщині у дусі цієї фрази? Але навіщо, одна «ЛНР» вже є, для чого створювати другу?

А на Одеську ОДА Зеленський призначив діяча, який, як кажуть в Одесі, близький до скандально відомого затятого українофоба Ігоря Маркова, який нині у Москві. Зеленський в останню мить зупинив своє рішення. І одразу ж Зеленський виступає із закликом до тотальної люстрації всіх тих, хто був при владі з 2014 до 2019 року. А можливо, йому краще пролюструвати своїх призначенців? Чомусь усе зло пан Зеленський бачить лише в постмайданной владі, не маючи жодних претензій до людей Януковича. Навпаки, вони масово повертаються в Україну, а дехто звідси нікуди й не виїжджав. «Зелена» люстрація — це удар по Майдану, по тих, хто скинув Януковича, хто пройшов війну і (незважаючи на багато справедливих претензій до них) всупереч усьому утримав Україну від розпаду і капітуляції. Янукович, прийшовши до влади, скасував парад ВСУ в Києві, скасував День Свободи.

Тепер це робить Зеленський. Чи не забагато збігів?

Або, як висловлювався герой радянських анекдотів, мешканець Півночі чукча: «Тенденція, однак!».