МЕНЮ

Антимайданні комунікації

Наталя ІЩЕНКО
3 жовтня, 2019 - 17:16
Як пояснити суспільству «формулу Штайнмаєра»?

Підписання «Мінською» контактною групою «формули Штайнмаєра» щодо надання ОРДЛО особливого статусу через місцеві вибори, окрім всього іншого, виявило серйозні проблеми українського інформпростору. З’ясувалося, що, незважаючи на шостий рік російської гібридної агресії, Україна, в першу чергу, йдеться про владу та ЗМІ, є абсолютно не готовими, не пристосованими до адекватної реакції на виклики в інформаційній сфері та до успішного та швидкого подолання комунікаційних криз.

ХТО СТВОРИВ ВАКУУМ?

Інформаційна буря навколо «формули Штайнмаєра» підтвердила раніше вже відомий факт, що оперативні достовірні новини щодо тем, пов’язаних із врегулюванням ситуації на Донбасі — це відверто слабке місце вітчизняних медіа. В результаті надважливі для України підписані українською стороною документи з’являються в російських засобах масової інформації набагато раніше, ніж в українських, авторитетні вітчизняні медіа інформують про подробиці досягнутих резонансних домовленостей, цитуючи повідомлення зарубіжних, зокрема білоруських, ЗМІ.

Причини такої ситуації можна зрозуміти — українська сторона на переговорах щодо Донбасу — на відміну від російської — традиційно не переймається комунікаційним супроводженням зустрічей. Не організована ця діяльність і з боку безпосередньо української влади. Тому після зустрічей в Мінську чи в «Норманському форматі» з нашого боку ані дійсно оперативних (!) офіційних повідомлень, ані «зливів», які активно використовують росіяни», в медіапросторі не з’являється.

Але винні в створення інформаційного вакууму не лише українські високопосадовці чи переговорники.

Не секрет, що в наших ЗМІ просто немає ресурсів на детальне висвітлення перебігу переговорів. Зрозуміло, що на прес-конференції спецпредставника ОБСЄ в Тристоронній контактній групі Мартіна Сайдіка в Мінську утворився дефіцит власних кореспондентів українських ЗМІ через відсутність у вітчизняних агенцій та каналів грошей на відрядження чи, тим паче, на утримання свого корпункту.

ФАКТОР «ШПИГУНСЬКОЇ СПРАВИ»

Але ще більш важливою перепоною є безпекова. Річ у тім, що свого часу — а саме 25 жовтня 2017 року — в Мінську затримали і звинуватили в шпигунстві власкора «UA: Українське Радіо» в Білорусі громадянина України Павла Шаройка. За даними Комітету державної безпеки Білорусі, журналіст створив «агентурну мережу з громадян Білорусі, які за грошову винагороду виконували його завдання зі збору відомостей розвідувального характеру у військово-політичній сфері». Верховний суд Білорусі засудив Шаройка до 8 років позбавлення волі. Зараз він перебуває в бобруйській виправній колонії № 2.

На цьому тлі робота будь-якого кореспондента будь-якого українського ЗМІ на білоруській території стає ризикованою справою, і зрозуміло, що це не сприяє збільшенню присутності журналістів з України в Мінську навіть під час надважливих для України подій.

МІТІНГ БІЛЯ ОП. 2 ЖОВТНЯ 2019 Р. / ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

 

Утім, проблем із висвітленням взагалі б не було, як би влада та «мінські» чи «нормандські» переговорні команди поставили собі за мету забезпечити якісне та технологічно вірне комунікаційне супроводження процесу переговорів.

Нічим не можна виправдати той факт, що про умови наступної зустрічі «нормандської четвірки» українці мали дізнаватися з інтерв’ю російським медіа одного з наближених до Кремля політичного експерта, документ, який було підписано в Мінську, тобто, те саме узгодження «формули Штайнмайєра», українці вперше побачили в російській газеті «КоммерсантЪ», а про порядок розведення військ дізналися з повідомлення білоруського агентства «БелТА» (яке цитувало Сайдіка).

ЗВІДКИ ВЗЯЛАСЯ «ЗРАДА»?

Брифінг Президента Владимира Зеленського, присвячений підсумкам переговорів у Тристоронній контактній групі в Мінську, був правильною ідеєю. Але її реалізація виявилася дуже неоднозначною.

По-перше, чомусь журналістам не надали вичерпну інформацію про підписані українською стороною документи. Наприклад, не стали на брифінгу роздавати ксерокопію папірця із підписом Кучми, який не є секретним, не зробили відповідний слайд для презентації, не «вивісили» документ у соціальних мережах та інтернеті, не зачитали його найсуттєвіші норми безпосередньо під час спілкування з пресою.

По-друге, Зеленський явно був не готовий к предметному спілкуванню саме щодо ключових положень «формули Штайнмаєра» та інших складних питань, наприклад, щодо розведення військ. Впадало в очі, що глава держави збирався побудувати свій виступ на просуванні гуманітарної і нібито виграшної тези про важливість продовження повернення українських полонених, але ця тема явно «не зайшла» журналістам — наші вперто запитували про деталі досягнутих в Мінську домовленостей, а зарубіжних цікавив скандал навколо «тиску Трампа на Зеленського».

Невідомо, чому такого розвитку дискусії не передбачила медійна команда Президента, чи передбачила, але чомусь підготовка все одно була недостатньою — у результаті все одно Зеленський виглядав непереконливо.

У підсумку, замість того, щоб зняти всі питання, згладити гострі кути, заспокоїти та вселити оптимізм, виступ глави держави залишив відчуття наявності «кота в мішку», «зради», а деяких навіть просто налякав.

ПОТРІБНІ ЖУРНАЛІСТИ

Слід зауважити, що багато в чому нинішня не дуже ефективна співпраця Президента та журналістів є наслідком свідомої медійної політики Зеленського та його оточення. Підхід президентської команди з самого моменту його вступу на посаду був абсолютно ясним та зрозумілим — традиційні засоби масової інформації не є важливим засобом комунікації Президента з електоратом. (Це, очевидно, і є причиною дивної поведінки прессекретаря глави держави, яка іноді вдається до фізичного перешкоджання роботі репортерів — «у Зеленського» просто вважають журналістів дуже неважливими і незначними, тому «панькатися» з ними не вважають за потрібне.)

Нагадаю цитату, яку я вже наводила в статті «ЗЕ! Комунікації і нова доба української журналістики», опубліковану в «Дні» №166-167 від 13 вересня поточного року.

«Ми вважаємо, що підняли на новий рівень пряму комунікацію з суспільством. ...Люди хочуть чути Президента, а не, як раніше, 3-4 телеканали сидять за красивим столом. Люди хочуть слухати комплексні відповіді дуже простою мовою», — розповідав Кирило Тимошенко, заступник глави Офіса Президента, в інтерв’ю LIGA.net. «Ми не говоримо, що ЗМІ взагалі не потрібні. ЗМІ мають брати президентські відео, пости і заяви або не брати. Але джерелом цього є не інтерв’ю чи прес-конференції зі ЗМІ, а сам президент», — зазначив заступник глави ОПУ.

Утім, задля пояснення «формули Шнайнмайєра» та розведення військ команда Зеленського відмовилася від цього метода прямого спілкування з народом без медіа як посередників. Ба більше — хай як це дивно, але, Офіс Президента, з невідомої причини відмовившись від попереднього бачення президентських комунікацій а-ля напряму з народом та від зневажливого ставлення до ЗМІ, вирішили зробити брифінг глави держави ключовою активністю для комунікаційного супроводження «формули Штайнмайєра». Замість зрежисованого інтерв’ю «своїм людям», замість відеозвернення в соціальних мережах, Президенту організували класичний брифінг з класичними журналістами. Але вийшло не дуже вдало.

З ЧОГО ПОЧИНАЄТЬСЯ КРИЗА

Після початку акцій протесту було вирішено проводити повноцінну комунікаційну кампанію, не обмежившись поясненнями Президента на брифінгу.

Утім, річ у тім, що, згідно із правилами роботи з громадською думкою, починати активні комунікації з ключовими аудиторіями потрібно ДО ухвалення важливих рішень. Необхідність боротися в публічному полі з негативом уже ПІСЛЯ прийняття рішення, є або свідченням недостатнього обсягу комунікацій, або невірно обраних аудиторії чи каналів комунікації, або вад комунікаційних меседжів, або неправильно проведеного попереднього аналізу можливих ризиків.

У результаті негативного сприйняття значною частиною суспільства вже ухваленого рішення виникає класична криза — спочатку комунікаційна, а потім, якщо її не «лікувати», вона перетворюється на політичну. Команда Зеленського наразі зіткнулася саме з таким розвитком подій.

Складно передбачити подальші дії Банкової. Поки що помітна активізація всіх «віп-спікерів» президентської команди та просування доволі одноманітних антитез як відповідь умовному «антиокупаційному» руху.

Напевно, «у Зеленського» вже є уявлення про те, як подолати «зраду» та здобути перемогу. Хотілося б лише зауважити, що проблема є набагато більш складною, ніж політичне протистояння з «попередниками». Взагалі рамка про те, що існують лише «проплачені» та «організовані політиками» майдани, є дуже небезпечною для влади. Втім, це вже радше політологічна, ніж комунікаційна тема.