Перейти до основного вмісту
На сайті проводяться технічні роботи. Вибачте за незручності.

Втрачений світ Скоропадських

Зоя Мицик, яка щиро любить свій Тростянець і не втомлюється закохувати в нього інших
15 червня, 10:15

В одній зі своїх лекцій Оксана Забужко радила молодим людям знаходити якомога більше «живих вчителів», або, як то кажуть, життєвих університетів. Здавалося б, їх треба шукати на роботі, в школі чи навіть у «Фейсбуці». Хоча іноді можна зустріти того самого «вчителя» в абсолютно не очікуваному місці — скажімо, на околицях села...

Зоя Геральдівна Мицик. За фахом — вчителька фізкультури, за покликанням — екскурсовод дендропарку, проте для мене вона стала провідником до втраченого світу родини Скоропадських.

ЗОЯ МИЦИК

Зоя Геральдівна народилася в Тростянці, а саме — у флігелі колишнього родового маєтку Скоропадських, який знаходився на території сучасного дендропарку. Своє дитинство вона провела тут, серед екзотичних дерев та рослин, що колись були завезені сюди дідом останнього гетьмана України — Іваном Скоропадським. Однак це сьогодні можна легко дізнатися історію створення парку та імена його власників, а у радянські часи Гетьманат був табуйованою темою, відповідно — жителі села навіть не знали, кому належали ці території. Тому маленька Зоя довго не шукала відповіді на запитання, звідки у радянському парку взялися уламки фарфорового посуду, які знаходили у кущах й колекціонували місцеві діти. Але якось вона знайшла неймовірно красиві ножиці, привезені з Європи! Мабуть, це вразило б і сучасних дітей, але важко уявити, яким скарбом це було для сільської дівчинки, дитинство котрої припало на повоєнні роки. Після цього Зоя (Геральдівною її тоді ще не називали) стала розпитувати батьків і дідів, хто ж жив у Тростянці раніше, задовго до її народження. Тоді бабця розказала дівчинці все, що знала про колишніх господарів Скоропадських, зокрема те, що вони були добрі до своїх селян. Приміром, на великі свята Скоропадські веліли застеляти рядном весь берег біля ставу й виносити на цей умовний стіл різні смаколики і вино для своїх робітників та їхніх дітей. Уявляючи масштаби цього дійства, себто знаючи довжину берега, я із впевненістю можу сказати, що таким святкуванням позаздрили б усі сучасні весілля та кейтерингові компанії. Ну, і друге: коли юні дівчата, серед них була і прабабця Зої Геральдівни, підробляли на полях Скоропадських, господарі завжди забезпечували їх водою і наїдками. «А хіба не всі пани мали піклуватися про своїх робітників?» — подумала я, почувши цю історію. Але Зоя Геральдівна зробила такий наголос на цьому факті, що певно таки не всі... Ба більше, інколи на поле приїздила молода красива панянка, аби пригостити дітей цукерками. Вона так жваво басувала на коні, що дівчата аж кидали роботу, аби помилуватися панною. Виявляється, це була дружина Павла Скоропадського — Олександра.

Вражена минулим свого рідного Тростянця й підкріплена розповідями родичів, Зоя Геральдівна з роками почала дедалі більше цікавитися історією роду Скоропадських. Аби знайти бодай якусь інформацію про них, вчителька пропадала у бібліотеках, їздила Україною і поступово «здружилася» з музеями, як-от із київським Музеєм гетьманства, в фондах якого зберігаються приватні архіви гетьмана Павла Скоропадського. До того ж Зоя Геральдівна не на жарт захопилася ботанікою, бо дендропарк — єдиний матеріальний скарб Скоропадських, що залишився в Тростянці до сьогодні.

ФЛІГЕЛЬ, У ЯКОМУ НАРОДИЛАСЯ ЗОЯ МИЦИК

Згодом Зоя Геральдівна стала час від часу проводити екскурсії дендропарком, зробивши це скоріше своїм хобі, ніж способом заробітку. Готуючись до своєї першої екскурсії, вона роздрукувала фото Скоропадських та їхнього маєтку, спогади гетьмана про Тростянець, склала все то в течку, з якою ходить досі. І хоч фото в цій течці давно вже вицвіли, оновлення та осучаснення вона не вимагає. Видно, що це плід важкої праці, бо ж кожну сторінку, кожен факт, кожну листівку їхня власниця вишукувала і складала, як мозаїку.

Кілька років тому до колекції своїх «раритетів» Зоя Геральдівна додала особисте фото гетьманівни Олени Отт-Скоропадської, яка зі своїм чоловіком відвідувала Тростянець. Пані Олена подарувала Зої Геральдівні свої спогади — «Остання з роду Скоропадських», що стали буквально настільною книгою колишньої вчительки. Здається, ці мемуари стали для вже дорослої Зої Геральдівни не меншим скарбом, аніж ті дорогоцінні ножиці, бо вона нарешті змогла довідатися справжню історію родини Скоропадських. Крім того, в 2008 році Зоя Геральдівна познайомилася з Борисом Даниловичем Скоропадським, онуком гетьмана, який все своє життя прожив у еміграції й лише в поважному віці дізнався про свої істинні корені. Його книга про Павла Скоропадського, разом з автографом та особистим номером телефону (!) — улюблені експонати Зої Геральдівни, що зберігаються у вищезгаданій течці.

ТАК ПРИВОЗИЛИ ДЕРЕВА ДО ТРОСТЯНЕЦЬКОГО ДЕНДРОПАРКУ

Справжня, жива історія Зої Геральдівни доводить одвічну, книжну й навіть заяложену істину, що людина сама творить свою долю, незважаючи на бідність, географію чи історичну епоху. За І. Багряним, сміливі завжди мають щастя, однак до сміливості я б додала ще небайдужість, вміння захоплюватись і захоплювати. Зоя Геральдівна щиро любить свій Тростянець й не втомлюється закохувати в нього інших. Коли на моє прохання охоронець дендропарку зателефонував колишній вчительці, вона кинула своє господарство, відвела онучку до сусідки й приїхала на велосипеді менш ніж за півгодини до парку, аби зустрітися зі мною. І потім чотири години енергійна 72-річна Зоя Геральдівна водила мене цим парком, розповідаючи про Скоропадських і підводячи ледь не до кожного дерева. В кінці прогулянки, коли я вже ледве пересувала ноги, вона запитала мене: «Чи вдалося мені заразити вас любов’ю до нашого парку?» Заморена, я повільно кивнула. Тоді я не змогла знайти правильних слів, аби відповісти їй, але я знайшла їх зараз. Зоє Геральдівно, Ви заразили мене ще більшою любов’ю до життя, пізнання й мандрів. І здається, історію про Вас я переказуватиму своїм онукам так, як Ваша бабця колись розповідала Вам про Скоропадських.

Delimiter 468x90 ad place

Підписуйтесь на свіжі новини:

Газета "День"
читати