МЕНЮ

Як на рентгені

Тетяна КОЗИРЄВА, Львів. Фото «Дню» надали у Львівській опері
3 січня, 2020 - 12:11
Львівська національна опера підбила підсумки року, що минув

«229 вистав, понад 168 тисяч глядачів та майже 60 млн. грн. заробітку», – зазначають у дирекції театру, підводячи риску під 2019-м. Вважають минулий рік неабияким успіхом, нагадують, що програма розвитку театру «Український прорив» генерального директора Василя Вовкуна реалізовується з 2017-го, й обіцяють продовжувати курс на мистецький прорив і надалі дивувати шанувальників нешаблонними підходами, дарувати емоції і нові прем’єри.

Перераховують і проблеми. А однією з найбільших називають кадрову,  додаючи, що передалася вона з радянських часів, ховається у психологічній площині та полягає в тому, що артист чи музикант, потрапивши до Оперного театру замолоду, у розквіті сил, поступово зупиняється в своєму творчому розвиткові і, будучи захищеним нормою закону, вважає себе особою недоторканою – незалежно від професійного рівня чи, припустімо, фізичної форми. А отже вважається нормою не тільки допрацьовувати (часто – будь-як) до пенсії, а й працювати далі. «Як наслідок – театр старіє, а не омолоджуючись не має майбутнього, – говорить Василь Вовкун. – Ця психологія настільки вкоренилася у свідомість працівників театрів і настільки сильна, що, незважаючи на прийняття Закону №2669-д «Про внесення змін до деяких Законів України щодо запровадження контрактної форми роботи в галузі культури та конкурсної процедури призначення керівника державного чи комунального закладу культури», вони протестують, опираються йому, а щонайчастіше використовують всі ресурси і важелі впливу на дирекцію: від розповсюдження фейків в Інтернет-просторі до тиску профспілковою, громадськими, релігійними, партійними організаціями тощо».

Генеральний директор Львівської опери визнає, що закон далекий від досконалого і його потрібно доопрацювати і доповнити. Водночас переконаний, що цей закон – великий крок вперед для галузі: «Це потужний імпульс творчої діяльності кожного культурного організму, який прагне реформуватися чи модернізуватися».

Варто додати, що унаслідок так званого кадрового прориву у Львівській опері перервано дію контракту майже з усіма (!) художніми керівниками. На підставі яких висновків було прийнято ці рішення, далі у прямій мові Василя Вовкуна.

«Наблизитись до європейських норм»

– Насамперед маю сказати про те, що ми пішли індивідуальним шляхом щодо вирішення долі того чи іншого митця, бо ми маємо жанри «артист оркестру», «артист балету», «артист-вокаліст» і «артист хору». Всі вони ніби подібні, але в кожного – своя специфіка. І я напередодні переукладання контрактів сказав, що одна людина, навіть якщо вона наділена правами директора – художнього керівника, не може бути професійною в оцінці кожного працівника, в своєму жанрі. І я думав над тим, як зробити цю оцінку. Тому й    вийшов з цим питанням на художню раду.

Художня рада – не є юридичний орган. Громадський. Консультативний. Ведеться протокол кожного засідання. І художня рада дала мені добро на прослуховування (оркестру, хору, артистів-вокалістів, артистів балету) і перегляд всього творчого штату театру. Відповідно, було видано внутрішні накази щодо створення комісій, підготовки і дат (термінів), коли це відбуватиметься. Якщо говорити про артистів-вокалістів, то перегляд відбувався з вистав. Також передбачалася можливість додатково послухати комісії соліста в класі. 

Комісія робила перегляд вистав упродовж місяця. Я не був серед членів цієї комісії, не брав у цьому участі. І взагалі – у комісії були люди не з нашого театру.

Щодо оркестру, то тут було інше завдання, бо в оркестрі неможливо послухати всіх артистів окремо. Вони протестували, казали, що не солісти. Але якщо взяти, припустимо, концертмейстерів, то в них у контракті написано, що вони мають бути готові індивідуально виступати в концерті. В цій комісії були диригент з Польщі, віолончеліст з Ізраїлю (він, додам принагідно, ще дав нашим музикантам кілька майстер-класів), також музиканти з Києва.

Така сама ситуація і з хором. І кожний артист хору здавав два твори.  Балет ми також дивилися з вистав. А ті, що не могли показати у виставах, демонстрували свої можливості у класі.

Ми визначили прохідний бал для всіх категорій – за дванадцятибальною системою, від одного до дванадцяти.

Крім того, спростили собі одну задачу. Є артисти – майстри сцени. Майстер сцени повинен мати не менше п’яти – шести провідних арій. В нас таких майже нема. Ба більше, трапляється, майстер сцени ухиляється від призначеної партії, тому що, в принципі, гроші йдуть, вимог нема. Ми познімали частину зарплати з огляду на те, щоби не переводити у категорію, бо це означало б знову проведення конкурсу. І все через те, що не виконуються зобов’язання перед театром майстра сцени.

Крім того, стосовно висновків, що їх зробила комісія по хору, я зібрав трьох хормейстерів і спитав, чи вони погоджуються з тими висновками, що їх зробила комісія. Сказали мені: «Так». Те саме я почув стосовно балету, оркестру. Хоча, звісно, були спірні питання.

Але на загал всі питання були погоджені. Інша справа, що люди не тримають позиції до кінця, і коли виникає конфлікт, починають тікати – відмовлятися від свого слова. На кшталт «Не пам’ятаю, чи так говорив – говорила…». Це теж непорядно, а особливо, якщо ти – керівник якогось цеху.

От, власне, чим керувався директор – художній керівник Львівської опери Василь Вовкун. І тільки на основі цього було змінено умови контракту. Причому побажання профспілки нашої було виконано, тому що залишили майстрів, які мають неповнолітніх дітей, і тих, кому залишилося три роки до пенсії.

Я збирав колектив щодо підсумків роботи комісій, і ми говорили з людьми ще на предмет іншого. Наприклад, у мене є хорист-пенсіонер, котрий має десять балів з дванадцяти. То хай співає. А якщо хтось набрав три – чотири бали? Звісно, я сказав їм, що повинні працювати над собою, бо театр не має платити зарплати тільки за те, що вони стоять на сцені чи ходять сценою. Те саме стосується й балету.

Крім того, ми перенесли частину контрактів на кінець січня. Тобто є можливість в усіх охочих працювати в театрі гідно підготуватися до переукладання контракту.

Також усі, з ким не переукладено контракт, працюватимуть на цивільно-правовій угоді до кінця сезону – до 5 липня, а це означає, що всі зможуть знайти собі роботу за межами театру. Отож ми по-людськи, з розумінням поставилися до проблеми.

А ще зробили безіменне, анонімне опитування всередині колективу. Наприклад, балет оцінив художнього керівника, балетмейстера, всіх своїх педагогів-репетиторів і концертмейстерів. Те саме стосується оркестру і хору.

Картина вийшла дуже цікава! Мені видається, що ми зробили, за суттю, рентгенівське дослідження колективу.     

Ми вдалися до отакого ретельного, і з залученням фахівців зі сторони,  аналізу тому, що я знав: будуть конфліктні ситуації. Крім того, попри те, що я дуже багато років працюю з митцями, я не можу на себе особисто брати відповідальності за долю людей. 

Кадрова реформа – важка процедура, але дає нам можливість змінити творчий процес – наблизити до європейських норм. Йдеться про безперервну роботу з вокалістами через майстер-класи, акторську майстерність, вивчення іноземних мов (італійської та англійської), призначення на нові партії через кастинг. Тобто цей процес націлений на підвищення професійного рівня кожної творчої особистості та посилення конкурентоспроможності творчого складу. Це саме стосується артистів балету, хору, оркестру. Це раз повторюю: процес складний! 

На наступний рік ми поставили собі за завдання поновлення «Запорожця за Дунаєм», прем’єри «Лис Микита» і «Турандот», постановка опер Бортнянського «Сокіл» та «Алкід», проведення урочистостей до 120-річчя відкриття театру, видання монографії про театр, над яким працюють провідні музикознавці Львова і Варшави, видання альбому до 90-річчя Євгена Лисика, проведення фестивалю імені Соломії Крушельницької, поновлення режисером із Словакії «Травіати», також поновлення балету «Створення світу» і не тільки.

Тобто перед нами – величезний обсяг роботи.