МЕНЮ

«Я король Ніхто»

Дмитро ДЕСЯТЕРИК, «День»
16 травня, 2019 - 11:02
Виповнилося 118 років від дня народження видатної поетки українського походження Рози АУСЛЕНДЕР

Вона взяла собі прізвище чоловіка Auslander, що в перекладі означає «іноземка». Вона ніде не почувалася уповні дома. Втрата батьківщини лишалася однією з її головних тем до кінця життя. В більшості місць, де вона жила, вона почувалася чужою. Україна, США, Румунія, Австрія, Німеччина — різні міста, різні країни, ніде не затримувалася надовго. Але навіть коли склалися всі умови, аби осісти, Роза відмовлялася купувати чи надовго орендувати житло: знімала кімнати в пансіонатах і постійно мала напоготові добрий десяток валіз: «Я не мешкаю / я живу». Чужинка. Іноземка. Інакша.

Перетвори мене знов

У воду

Хочу текти рікою

в море впадати

Розалія Беатріс ШЕРЦЕР (Rosalie Beatrice Scherzer) народилася 11 травня 1901 у Чернівцях, що тоді разом з усією Буковиною входили до складу Австро-Угорщини. В родині розмовляли німецькою. Мати читала для Розалії багато поезії, згодом уже в торговому ліцеї у Відні дівчина сама починає писати вірші й казки, але нікому не показує. В 1919—1920 штудіює філософію. В 1921, незабаром після смерті батька, на пропозицію матері, аби не загрузнути в злиднях, разом із майбутнім чоловіком Ігнацем АУСЛЕНДЕРОМ Розалія переїхала до США. Видавала газету Westlicher Herold, працювала редактором, публікувала статті та есеї в німецькомовних часописах Америки. 1926 року отримала американське громадянство. Перші вірші опублікувала в Нью-Йорку 1928 року. 1931-го повернулася в Чернівці, щоб доглядати за хворою матір’ю, прожила тут до 1936, втративши громадянство США. 1939-го за підтримки земляка, відомого поета Альфреда МАРГУЛ-ШПЕРБЕРА, випустила в Чернівцях першу книжку віршів «Веселка» (Der Regenbogen).

У 1940, коли в місто увійшли радянські війська, Розу заарештували за підозрою в шпигунстві на користь США. Вона провела в ув’язненні кілька тижнів, вийшла на волю через брак доказів. У офіційних біографіях про цей досвід ніколи не згадувала. В 1941—1944 роках перебувала в Чернівецькому гетто, де познайомилася з Паулем ЦЕЛАНОМ (ще один, і останній раз, вони побачилися в 1957 році в Парижі). Ховалася від німців до 1944, дивом уникнула висилки в концтабір. У 1946 повернулася до США, поновила громадянство в 1948. До 1956-го не писала віршів німецькою, перейшовши на англійську. В 1965 вийшла друга книжка її поезій «Сліпе літо» (Blinder Sommer). 1967-го повернулася в ФРН. Ії збірки одержали чисельні премії, нагороди та відзнаки.


ФОТО З САЙТА WIKIPEDIA.ORG

Після 1978 страждала тяжким артритом, не могла самостійно писати й тому диктувала свої тексти. Доживала в будинку престарілих єврейської громади Дюссельдорфа, решту життя присвятивши віршуванню та редактурі вже випущених збірок. До слави, яка нарешті прийшла до неї, ставилася спокійно, численним шанувальникам і шанувальницям відмовляла у візитах. 8 червня 1986 року продиктувала своєму видавцеві Гельмуту БРАУНУ останній вірш. Зауважила: «Все, мені більше немає потреби писати». Відійшла, вважаючи свою поетичну місію виконаною. Її спадщину складають понад двадцять книжок, перекладених більшістю європейських мов.

Важливим мотивом у роботах Ауслендер є «зелена матінка Буковина» та Чернівці, яким присвячені ці заворожуючі рядки:

Місто на схилах у сукні зеленій

Дроздів непідробні трелі

Дзеркальний короп

приправлений перцем

мовчав п’ятьма мовами

Або:

Мирне місто на пагорбах

оторочене буковими лісами

[...]

Чотири мови

уживаються вкупі

голублять повітря

Як щасливо дихало

містo

поки не впали бомби.

До речі, не в останню чергу саме через війну та пережиті жахи її стиль кардинально змінився: «мої рими розкололися». Більш-менш нормативні, римовані поезії 1920—1930-х років та лаконічні, насичені повоєнні верлібри, що прославили Розу — такий різкий злам властивий лише великим майстрам.

Насправді Роза Ауслендер, її геніальний земляк Пауль Целан — це лише дві найпомітніші вершини тої «єврейської Атлантиди», що існувала в нас на Буковині й у Галичині й дала світові неймовірну кількість талантів. Чи достатньо ми шануємо цей спадок? Власне, чимало інформації для цієї статті я взяв із графічної біографії Рози Ауслендер «Життя у слові», написаною літературознавчинею та перекладачкою Оксаною МАТІЙЧУК та щойно опублікованою чернівецьким «Видавництвом 21». «Життя у слові» — фактично, біографічний комікс, співавторами якого виступили учасники Клубу ілюстраторів «Pictoric» Олена СТАРАНЧУК та Олег ГРИЩЕНКО. Це той випадок, коли дізнаєшся важливі факти з життя героїні дослідження, викладені в доступній та яскравій формі, але водночас і сама книжка є окремим твором мистецтва. Також поряд із цим виданням на моєму столі лежить книжка віршів та прози Ауслендер «Час Фенікса» в перекладах Петра РИХЛА (який робить колосальну роботу, знайомлячи Україну з сучасною німецькомовною літературою), випущена «Видавництвом 21» у 2011. За останні роки там так само вийшло п’ять збірок Целана та книжка його листування з австрійською письменницею Інгеборг БАХМАН.

Загалом, ми лише сьогодні починаємо усвідомлювати той дар історії та географії, який отримали колись у Чернівцях і яким через різні обставини аж ніяк не поетичної епохи не змогли скористатися. Хай і пізно, Роза Ауслендер, «Король Ніхто», приходить до нас. Не ми потрібні їй — але вона потрібна нам — гранично, терміново, життєво. Бо:

Є ще простір для вірша

Ще вірш  є простором

де можна дихати