МЕНЮ

«Він любив Україну понад усе»

Ольга ГОЛИНСЬКА, музикознавець
3 березня, 2017 - 11:12
Маестро Ніколя Кроз (Франція) планує провести зі львівськими колегами «Відкритий міжнародний музичний марафон пам’яті Василя Сліпака»

Відомий диригент виступав разом із Київським камерним оркестром у Національній філармонії. У програмі були шедеври світової класики й відбулася прем’єра твору сучасного французького композитора П’єра Тійуа, присвяченого пам’яті оперного співака і Героя України Василя Сліпака.

Виявилося, що Ніколя Кроз і Василь Сліпак товаришували, й ініціатива як написання твору, так і його прем’єри саме в Києві належала французькому диригентові. «День» зустрівся з Н. КРОЗОМ, і він розповів про себе, концерт та свого загиблого українського друга...

«МУЗИКА БАХА — НЕНАЧЕ АСПІРИН»

— Ви приїхали до Києва для участі в концерті з циклу «Бах — наш сучасник»...

— Бах — мій улюблений композитор. Для мене його творчість — це музичний Всесвіт, геніально й сучасно! Можна прослухати один твір 1000 разів — і завжди це буде по-новому. То дуже рідкісна властивість для композитора. Такими є Бах, Моцарт, Чайковський... Для мене це — тотал-арт. Навіть коли болить голова, музика Баха — неначе аспірин.

Я часто буваю в Польщі (моя дружина — полька, і я сам маю польське коріння, мій дідусь — поляк). У мене є свій камерний оркестр. Якось у Щецині, а потім у Парижі на мої концерти приходив маестро Микола Дядюра. Він і запропонував мені приїхати до Києва на гастролі.

— Я прочитала, що ви розпочинали як скрипаль...

— Так! Я вступив 1991 року до Інституту Гнесіних. Отримував державну стипендію від Франції. Пізніше в Польщі мав можливість удосконалюватися в галузі камерного музикування, там і почав диригувати, а згодом продовжив здобувати диригентську освіту у Франції.

— Чому ви надали перевагу диригуванню?

— Знаєте, я багато грав в оркестрах. У студентські роки заробляв цим на життя і тоді вже пильно споглядав за диригентами. Намагався зрозуміти, чому маестро показує оркестрові грати саме так, а не інакше? Потім у Франції грав в опереті, й диригент якось попросив мене замінити його. Я спробував і відчув, що це — моє! Взагалі-то я непоганий скрипаль, але сольний виступ для мене завжди був стресом. А диригування — ні! Я почав диригувати доволі пізно, десь у 22 — 25 років.

— Кого вважаєте своїми головними вчителями?

— У диригуванні — це відомий німецький диригент Крістоф Ешенбах. Він здійснив на мене величезний вплив.

— Розкажіть про ваш Оркестр Нової Європи.

— Камерний оркестр Нової Європи організували десять років тому. На початку нам допомогли з Європейської комісії у Брюсселі: дали трохи грошей, щоби створити в Парижі оркестр із представників різних національностей. Середній вік музикантів був тоді 20 — 25 років, але всі — професіонали. У нас зараз половина французів, а решта — виконавці з різних країн, у тому числі з України. Ми робимо близько 30 концертних програм на сезон. Репетиційна база розташована поблизу Парижа. Виступаємо здебільшого у Франції. Побували також на гастролях в Італії, Бельгії, Швейцарії, Німеччині. Двічі гастролювали в Бразилії. Загалом уже відбулося понад 400 концертів.

— А які програми виконуєте: класика чи сучасна музика?

— Мушу сказати, що з сучасною музикою складно, оскільки широка публіка не витримує її довше, ніж десять хвилин. Але я все ж стараюся виконувати й сучасні твори. У нас немає державної підтримки, це приватна антреприза, тому нам завжди доводиться придумувати щось нове, втілювати цікаві ідеї, щоб зацікавити публіку. А ще мене також запрошують для виступів з іншими оркестрами. Зокрема, Арена ді Верона, Палермо в Італії, оперні театри, симфонічні оркестри, у Польщі — Вроцлав, Щецин, Варшава. Я був певний час запрошеним диригентом у філармонії Казахстану. Зараз запрошують стати диригентом у Китаї, місто Наньнін — це величезний мегаполіс на 12 мільйонів мешканців. Є також проект із Санкт-Петербурзьким Михайлівським оперним театром.

— А ви слухали наш Київський камерний оркестр раніше?

— Ні. Я зустрівся з київськими оркестрантами вперше. У залі філармонії — приголомшлива акустика, для камерного оркестру практично ідеальна!

«БАГАТО ФРАНЦУЗІВ ДО ПОДІЙ НА МАЙДАНІ УКРАЇНИ МАЙЖЕ НЕ ЗНАЛИ»

— Програму концерту ви самі добирали? У ній — Бах, Чайковський, Барток і сучасний французький композитор П’єр Тійуа. Що об’єднує ці твори?

— Про Баха і сучасність ми вже поговорили. Барток мені взагалі дуже подобається як композитор, а його Дивертисмент — то справжній шедевр. До того ж, це дуже складний твір, але він до снаги такому високопрофесійному колективу, як Київський камерний оркестр.


ОПЕРНИЙ СПІВАК, УЧАСНИК БОЙОВИХ ДІЙ НА СХОДІ УКРАЇНИ ВАСИЛЬ СЛІПАК ЗАГИНУВ 29 ЧЕРВНЯ 2016 РОКУ ВІД КУЛІ СНАЙПЕРА. ПОСМЕРТНО ЙОМУ ПРИСВОЄНО ЗВАННЯ «ГЕРОЯ УКРАЇНИ» / ФОТО НАДАНО ОРЕСТОМ СЛІПАКОМ

Мені також запропонували вибрати якийсь широковідомий опус. Я подумав, що то має бути «Серенада» Чайковського, якого всі знають і люблять.

А ще я хотів, щоби прозвучала сучасна музика. Тоді й поділився думкою з братом Василя Сліпака Орестом, що було б непогано виконати якийсь новий твір, щоб надати додаткового сенсу цій програмі.

— Як народився опус «Остання кавалькада» (Derni re chevauch e), присвячений В. Сліпаку?

— Я розповів про Василя французькому композиторові П’єру Тійуа, котрого добре знаю, і запропонував йому написати невеликий опус. Він творить музику, яку легко слухати, одразу погодився й захотів побувати на прем’єрі. У його приїзді в Україну мені допомогли Посольство Французької Республіки і Французький інститут культури.

— П’єр був знайомий з Василем?

— Ні.

— Тобто він про Сліпака знав лише з ваших спогадів та вражень?

— Так! Він також дивився відео, фото, читав газети... Хочу сказати, що багато французів із різних суспільних кіл до подій на Майдані України майже  не знали. Завдяки оперному співаку Василеві Сліпаку вони почали цікавитися вашою країною — дивилися репортажі, про нього була велика публікація у французькій найпопулярнішій щоденній газеті Le Mondе, яка викликала резонанс.


ВИСТУПАЄ НІКОЛЯ КРОЗ / ФОТО З САЙТА I.YTIMG.COM

— У нас твір «Derni re chevauch e» П. Тійуа переклали як «Остання кавалькада»...

— Щось таке... Але з французької це слово перекладається багатозначніше. Кавалькада, тобто група вершників, — прямолінійний переклад. А композитор, імовірно, мав на увазі останній етап життя людини...

— Але ж автор музики, який не знав особи, котрій присвячує твір, мав би перейнятися цією темою. Його, мабуть, вразив той факт, що успішний співак, котрий починав як контратенор, а потім став у Франції бас-баритоном (це унікально!), раптом їде на Батьківщину виборювати незалежність України, право на існування. Ця тема вразила маестро?

— Беззаперечно! П’єр навіть казав, що хоче працювати над цією тематикою й далі, наприклад, мріє написати оперу. Композитор забажав побільше дізнатися про країну, яка спонукала успішного, вільного у виборі творчих та життєвих пріоритетів оперного співака на такий подвиг...

«РОКІВ ЧЕРЕЗ П’ЯТЬ ВАСИЛЬ СТАВ БИ МЕГАВІДОМИМ СПІВАКОМ»

— Як ви познайомилися з Василем Сліпаком?

— Це сталося років сім-вісім тому. Нас познайомив мій друг, цікавий композитор Євген Гальперін (його батько — киянин), який товаришував із Василем. Вони мешкали в одному будинку в Парижі, але на різних поверхах. На одному з вечорів у Гальперіна Женя сказав: «У цього хлопця унікальний голос, послухай». Я був вражений його талантом і запропонував Василеві участь у концертах. Ми тоді виконували «Реквієми» Верді та Моцарта, потім зробили ще 10 — 15 програм разом. З успіхом відбулися оперні гала-вечори, планували виконати Дев’яту симфонію Бетховена, але... не судилося.

— У Франції добре знали Сліпака як оперну зірку?

— Він насправді був успішним — мав дуже багато концертів у Парижі. У музикантському середовищі його всі знали. Я думаю, що років через п’ять він став би мегавідомим співаком, бо почав отримувати дедалі більше творчих запрошень.

— Чим вас Василь приваблював?

— Я жодного разу не бачив його в поганому настрої, він випромінював позитив, навіть коли щось не вдавалося. А між тим, не все у нього йшло легко, бували різні ситуації з кар’єрою, грошима. Коли ми працювали над концертними програмами, він був дуже фаховим. У нас були добрі професійні взаємини. Добре знали й відчували одне одного. Втім, у нас траплялися й суто особисті бесіди...

Головне моє завдання — знайти таланти, тому я багато слухаю, шукаю, знайомлюся з молоддю. Василь повинен був стати моїм радником щодо вокалістів у моєму майбутньому проекті. Сліпак три роки був солістом Гранд-опера. Йому давали сольні ролі, але він хотів мати ще й концертну практику, тому й пішов у «вільне плавання». Що характерно: коли почалася війна на сході України, у нього дуже добре пішли вокальні справи. Причому Василь не кидав кар’єри, він займався волонтерською справою, потім повертався з України до Франції, давав концерти, брав участь у спектаклях, а потім знову їхав в Україну, яку любив понад усе. Потім — знову концерти і знову фронт...

Знаєте, за останні півроку Василь сильно змінився. Багато хто умовляв його не їздити на війну, але він був дуже твердий у своїх переконаннях. Усі гроші та сили він віддавав боротьбі за нову Україну. Це було його мотивацією в житті. Шкода, що снайперська куля обірвала життя цього прекрасного вокаліста і патріота України...

Наш обов’язок — пам’ятати про Василя Сліпака. Я хочу долучитися й обговорити з українськими колегами майбутні мистецькі проекти. У нас уже була зустріч із директором Львівської філармонії Володимиром Сивохіпом, і в наших планах — провести у Львові з 29 червня до 1 липня «Відкритий міжнародний музичний марафон пам’яті Василя Сліпака».