Відчайдушна подорож Саши Барона заради порятунку колись славного народу Америки

У світовий прокат на стрімінговому сервісі Amazon Prime вийшла надзвичайно зла, влучна й страшна комедія про сьогоднішні США

Повна її назва — «Наступний фільм про Бората: Передача величезного хабаря американському режиму для отримання вигоди колись славному народу Казахстану» (Borat Subsequent Moviefilm: Delivery of Prodigious Bribe to American Regime for Make Benefit Once Glorious Nation of Kazakhstan).

Ви ж бачили попередній фільм «Борат: вивчення американської культури на благо славного народу Казахстану»? Цей каскад жартів нижче поясу, це полювання за Памелою Андерсон, це знущання з президента Буша, з консерваторів, антисемітів, расистів і гомофобів? Вам це здалося актом агресії проти суспільної моралі, війною проти традиційних цінностей?

Так ось: у «Наступному фільмі» все ще гірше.

Головний актор, продюсер і сценарист обох картин — британський комік Саша БАРОН КОЕН.

Він народився 13 жовтня 1971 в Лондоні в єврейській родині. Молодший з трьох братів (один з них, трубач і композитор Ерран, пише музику для фільмів Саші). Батько, Джеральд Барон Коен, був власником магазину чоловічого одягу; мати, Даніелла Наомі — інструкторка з лікувальної фізкультури. По материнській лінії сім’я ізраїльського походження, по батьківській — білоруського. Саша почав грати на сцені ще під час навчання в коледжі Христа при Кембриджському університеті. Темою його студентських робіт була роль американських євреїв у підтримці боротьби афроамериканців за свої права.

У 1994 молодий актор дебютував у телевізійній програмі The Word на телеканалі Channel 4 в образі албанського репортера Крісто, але його найпопулярнішим сценічним образом став репер Алі Джи. У цьому перевтіленні Саша вів «Шоу Алі Джі» на MTV, брав участь в зйомках фільмів і музичних кліпів. Інша маска Коена — австрійський гомосексуал Бруно — ведучий модного шоу. Але світова слава прийшла з Боратом.

Борат Сагдієв народився в 1972 у вигаданому місті Кушкек у Казахстані. Тележурналіст. Його батьки — Асімбала Сагдієва і Ґвалтівник Болток, який також є його дідусем з боку матері. Був одружений на Оксані Сагдієвій, сестрі Ґвалтівника Болтока. Відносини з матір’ю кепські. У Бората є сестра Наталя, яку він називає четвертою повією Казахстану, і з якою іноді вступає в статевий зв’язок, а також недоумкуватий одержимий сексом молодший брат Біло, котрий живе в клітці.

Борат навчався англійській, журналістиці та чумі в університеті Астани. Був кілька разів одружений, у тому числі на своїх зведених сестрах. Також вступав у позашлюбні зв’язки. У Бората троє дітей — Білак, Барам (син Бората і Наталії) та улюбленець Хуейльюіс — і дев’ятнадцять онуків.

Борат змінив кілька професій — від виробника льоду до збирача сперми тварин. Він також стверджує, що працював відловником ромів, хвалячись тим, що може влучити в рома каменем з відстані 15 метрів, якщо той закутий в ланцюги, і з 10 метрів, якщо немає. Гобі Бората — настільний теніс, танці диско, сонячні ванни, мастурбація, відстріл собак і фотографування жінок (без їхнього відома) в туалеті.

Борат — еротоман і гомофоб, упереджено налаштований стосовно ряду націй. Заявляє, що в нього — найтугіший анус у селі, так що їм можна відкрити пляшку «пепсі-коли». Перехворів безліччю хвороб, серед яких гонорея, сифіліс і герпес. Вірував у сокола, пізніше прийняв християнство.

Отже, можна собі уявити, що така барвиста особа могла накоїти в США (Асашай, як Борат називає цю країну). Власне через це він потрапив у казахстанський «Гулаг»: зробив батьківщину посміховиськом в очах світу.

Остання подробиця є кінематографічним вимислом лише частково. Реальний Казахстан, варто нагадати, вже не перше десятиліття є типовим авторитарним режимом. У подібних суспільствах погано з почуттям гумору, тож першого «Бората» сприйняли як  «образливого для народу». А втім, незмінний президент (фактично — диктатор) країни Нурсултан НАЗАРБАЄВ закликав ставитися до картини з гумором, а глава МЗС Ержан КАЗИХАНОВ констатував, що завдяки «Борату» потік туристів до Казахстану збільшився вдесятеро. Цього разу, до речі, казахські чиновники підійшли до проблеми більш прагматично. Національна компанія Kazakh Tourism через два дні після прем’єри опублікувала на своїх сторінках низку роликів, що рекламують туризм у Казахстані, в яких використала фразу Бората «Very nice!»

Але ми відволіклися.

Отже, Бората раптом вивозять з Гулагу прямо в кабінет «прем’єра Назарбаєва». Перед журналістом ставлять завдання: навести дипломатичні мости з віце-президентом Сполучених Штатів Майком ПЕНСОМ, подарувавши йому «міністра культури Казахстану» — мавпу на прізвисько Джонні. Якщо дружби з Асашай не вийде — посланця стратять.

В Америку Борат їде не сам — з ним подалася його 15-річна донька Тутар Саґдієва (її грає болгарська акторка Марія БАКАЛОВА). Точніше, вона пробирається контрабандою — в одному контейнері з Джонні, якого вона по дорозі... з’їла. Борат, аби врятувати становище, вирішує подарувати Пенсу, якого він називає «віце-хапач вагін» (випад проти Трампа з його сексистськими висловлюваннями), свою доньку.

Метод Коена завжди один і той самий незалежно від персонажа чи сценарних обставин. Увійшовши в образ і маючи певну сюжетну заготовку, він намагається залучити в свою гру реальних людей. Драматургія «Наступного фільму...» розвивається по двох лініях: стосунки Бората з дочкою та його зіткнення з американськими реаліями. З дитиною вусатий балакун поводиться згідно з інструкцією для власника дочки, виданою Міністерством сільського господарства та дикої природи Казахстану. Настанови такі: дівчина має спати в клітці, їй не годиться керувати машиною та вміти читати, а її найвище призначення — одружитися з багатим дідуганом. Тутар до певного моменту радо виконує всі приписи і захоплено дивиться по телевізору мультик про «принцесу Меланію», яка зустріла казкового багатія «Макдональда Трампа».

У Бората й Тутар зрештою все закінчується добре. Перший стає кращим батьком, друга перетворюється на незалежну емансиповану жінку. Але це лише оболонка для речей набагато серйозніших.

У взаємодії Америки з Боратом останній виступає ідеальним агентом провокації. Коен, варто повторити, наділив протагоніста надзвичайно обмеженою свідомістю: той панічно боїться євреїв, зневажає жінок, вірить у пласку землю, у те, що коронавірус видумали китайці тощо. У своїй щирій простоті він намагається все зробити якнайкраще — з його погляду — і тим створює одну ситуацію кумеднішу за другу. Не відстає від нього й Тутар. Власне фільм — низка ґеґів, вихваток і скандалів, які ця божевільна парочка генерує несамовито й винахідливо. Найкоштовнішу перлину в цьому намисті важко назвати. Чи то «танець місячної крові», який Борат і Тутар влаштовують на балу дебютанток у Джорджії з демонстрацією менструальних виділень, чи то гостювання Бората в ультраправих параноїків, чи то вимоги «вийняти пупсика» з Тутар (насправді — декоративну ляльку, яку вона випадково проковтнула) від запеклого противника абортів, чи то виступ в образі «Кантрі-Стіва» на мітингу проти щеплень і карантинних обмежень, чи то (вже сильно нашуміле) інтерв’ю Тутар з адвокатом Трампа Рудольфом Джуліані.

Це й багато іншого — дуже смішне.

І страшне.

Якщо раніше Борат в основному створював абсурд довкола себе, докладаючи інколи чималих зусиль, то нині реальність перевершує його.

Гостинні параноїки запевняють, що Клінтони катують дітей і п’ють їхню кров. Співчутливий пастор-гінеколог у «Центрі кризової медицини», навіть почувши, що Борат — батько дівчинки і через нього «у неї всередині пупсик», все одно переконує, що «В Бога не буває випадковостей». Асистентка в солярії на питання «Яка засмага найбільше пасує для расистської родини?» не зморгнувши оком відповідає: «Я думаю, отака. Не темніша за 6 чи 7». Кондитерка як ні в чому не бувало виводить на прохання клієнта антисемітський напис зі смайликами на шоколадному торті. Продавець газових балонів обговорює кількість газу, необхідного, аби вбити ромську родину, зачинену у фургоні. Публіка на мітингу корона-скептиків дружно й весело підхоплює куплети «Кантрі-Стіва» про те, як було би добре науковцям і журналістам повідрубувати голови як у Саудівській Аравії чи витруїти газом, як робили колись німці — дехто навіть викидає руку у відповідному салюті. Джуліані верзе нісенітницю про мільйон людей, врятованих Трампом, а потім, знаючи, що Тутар лише 15, мацає її за спину і взагалі поводиться доволі масно.

Америка стала гіршою. Світ став гіршим.

Коен — інколи з перебором, втрачаючи почуття міри — несе на собі амплуа блазня, що говорить правду у вічі й правителям, і цілим націям. Але якщо в першому «Бораті» він радше підсміюється зі звичних реалій та з себе в тих реаліях, то зараз він робить відчайдушну спробу врятувати Америку від себе самої. Б’є на сполох як може. Б’є під дих моральну більшість.

Надія в тому, що його таки почують.

І навіть зроблять висновки.

* * *

«Коен та його творіння наноситимуть удар за ударом, доки не відіб’ють Америці нирки»

Світова преса про «Наступний фільм про Бората».

«Якимсь чином у 2020 підхід Коена у подобі Бората — виходити в світ і провокувати вилив фанатизму й лицемірства з простих американських громадян (так само, як і з окремих не настільки пересічних осіб) — здається менш жорстоким, ніж він уявлявся у 2006. Що, в свою чергу, більше говорить про нас самих, ніж про Коена.

У 2006 спроба Коена показати Казахстан економічно й соціально відсталою країною здавалася дешевим трюком. Але тепер Америка сама є країною, зверненою назад; тим типом держав, що мають проблеми з демократією та на які ми звикли дивитися з жалістю. Коен не упускає з поля зору цю реальність, і ми також не повинні про неї забувати... Якщо Саша Барон Коен змусить вас радісно підспівувати расистському, антижурналістському, антинауковому гімну, то жартують в цьому випадку з вас. Так і має бути».

(Time)

«У першій картині Барон Коен вражав тим, як він змушував американців робити на камеру обурливо токсичні заяви. У наші дні, навпаки, деякі американці роблять подібні заяви на камеру щодня, навіть без умовлянь або вивертів з чиєїсь сторони з метою спонукати їх висловити думку, яку 14 років тому могли б вважати екстремістською. Вони роблять це самі — голосно і з гордістю.

Зараз зовсім небагато настільки ж злободенно сатиричних фільмів, як цей. Можливо, ви не захочете переглянути його через кілька років, але ви точно маєте побачити його сьогодні».

(ВВС)

«Захопливість «Наступного фільму про Бората» полягає не тільки в тому, що він критикує адміністрацію Трампа (або, точніше кажучи, Америку під керівництвом Трампа). Річ у тім, наскільки плавно та неймовірно Коен і його співавтори все це вибудували. Питання, що виникає у фіналі обох Боратів, стосується не тільки того, як Коен з цим впорався, але й як він це пережив. Як ніхто не надер йому дупу?

Може й надерли, а ми просто не знаємо про це. Безумовно, починаючи з цього тижня, люди захочуть це зробити. Зображення Джуліані, який засовує руку до штанів прямо навпроти неповнолітньої дівчини, вже широко розійшлося Інтернетом. Знаючи Бората, ви можете цілком вірно припустити, що навряд чи це єдиний панчлайн даної сцени. Коен та його творіння наноситимуть удар за ударом, доки не відіб’ють Америці нирки.

Фільм є гарним саме завдяки цьому ризику — небезпеці, в яку стрімголов пірнає Коен усупереч здоровому глузду. Це надприродна ефективність кожного нанесеного їм удару. І, можливо, його останній хіт? Це нокаут. Прямо з нізвідки. Ви не могли цього передбачити. А жарт у тому, що потрібно було».

(Rolling Stone)

«Саша Барон Коен не розгубив здатності підносити зухвалі сюрпризи нарівні з вибуховим, не всюди доречним сміхом, що чергується зі спокійнішими епізодами, якими подібного роду екзерсиси незмінно сповнені.

«Борат» не завжди приємний; його матеріал критично прямолінійний і іноді дещо надмірно шокуючий. Проте як би там не було, в найкращих сценах криве дзеркало, яке Коен тримає навпроти Америки, прибравши подобу Бората, є дієвим. І так само, як і попередній «фільм», нова частина дуже, дуже смішна».

(CNN)