Валентина Руденко: «Мама — це українська релігія»

Чотирисерійну драму, події якої розгортаються на окупованому Донбасі, глядачі зможуть побачити наступного року в ефірі телеканалу СТБ

Про те, як створювався серіал «МАМА» розповіла «Дню» авторка ідеї, авторка сценарію та креативна продюсерка Валентина Руденко.

— Валентино Степанівно, вітаю вас із закінченням зйомок телефільму «Мама» і... з поверненням до кіноіндустрії! Ви були режисеркою авторського кіно, найвідоміший Ваш проект «Гагарин, я Вас любила» отримав серйозні нагороди, він вже багато років актуальний і не виходить з медійного простору, про що свідчать і сучасні телевізійні проекти про космос, які використовують матеріали та хроніку цього кіна, і шалена популярність однойменної пісні групи Ундервуд «Гагарін, я вас любила! О!», на яку надихнув знову ж таки ваш фільм. Потім Ви  стали телевізійною менеджеркою,  а ще пізніше обіймали великі державні посади. 

— Чому тепер знову кіно?

— Кінематограф — це моя любов на все життя, це вже спосіб мислення, сприйняття та усвідомлення реального стану речей у максимальній його концентрації. Кіно вчить вмінню простими словами та образами передавати глибинну суть дуже складних речей. Часом непросто достукатися до однієї людини, а коли йдеться про цілий народ... Мої ранги, посади та безпосередня участь в глибинних процесах в різних сферах життя нашої держави — це той досвід, який тепер дає мені можливість висловлюватись і, хотілось би вірити, ще й впливати на світогляд моїх сучасників. Ось і зараз я вдячна долі та цілій когорті талановитих людей, які підтримали мене в тому, щоб зреалізувати мою ідею і через фільм «МАМА» відверто поговорити про війну.

— В чому ваш головний меседж глядачу?

— В силу свого досвіду я добре усвідомлюю те, що відбувається на окупованому Донбасі чи в Криму, наскільки серйозні процеси там запущені та як вони впливають на свідомість наших співвітчизників на тих територіях. І наскільки важко простому українцю збагнути, як далеко все зайшло!..

Я починаю свій день з того, що цікавлюся, яка ситуація на фронті, що сталося там за останню добу. Але на Східному фронті без перемін... 

Я хотіла, щоб фільм «Мама» нагадував про тих, хто боронить нашу землю. Завдяки мужності та самовідданості військових ми можемо спокійно собі пити каву, дивитися телевізор, ходити до магазину, водити дітей до школи, жити нехай трохи напруженим через пандемію, та все ж мирним життям! За це на передовій з 2014 року більше 15 000 людей віддали свої життя. І в кожного з них залишилась МАМА. І ця тема стосується кожного з нас, бо це жива рана, яка кровоточить!

Гірко від того, що образ української матері, син якої загинув на війні або знаходиться в самих гарячих точках чи в полоні, тепер так помолодів. Вдумайтеся, сьогодні вік цих жінок, —  40 років плюс! І це вже не звична нам за художніми творами «старенька мама у хустині», а сучасна молода, часто успішна жінка, в дім якої одного дня вдерлася війна. Причому це відбувається не десь там на Сході, а зовсім поруч, можливо навіть у вашому багатоквартирному будинку, просто через стінку... У Києві, у Львові, у Харкові, Одесі чи Тернополі.


МАКСИМ БОРЯК — ЗНІМАВСЯ В «МАМІ» В ОДНІЙ ІЗ ГОЛОВНИХ РОЛЕЙ — ЗОВСІМ НЕ ДИТЯЧІЙ.

Така «Мама» ніби живе звичайним життям — ходить на роботу, спілкується з колегами, з родиною, а в душі і в серці в неї війна, бо там її дитина. І телефонний дзвінок — це для неї спокій на кілька отих хвилин, поки вона говорить. Далі знову страх! А поряд мирне життя — чиїсь діти, чиїсь сміх, чиясь радість і... іноді чиясь байдужість. Коли твоя дитина потрапляє у полон, життя перетворюється на справжнє пекло!

— Під час роботи над «Мамою», ви якось зізналися, що в чергове побачили як на очевидні речі, такі як агресія або війна, українці не мають єдиного погляду. Чи може кінематограф цей погляд «сфокусувати»?

— Ми всі дуже по-різному сприймаємо очевидне. Це наш біль, і наша проблема, як і правда те, що при всій своїй «різності» ми ніколи не піднімали зброю один проти одного. А ця війна на Сході нам вправно «подарована» Росією. Коли ми воюємо, тоді держава стає легкою здобиччю. На жаль, у ворога вийшло розіграти карту сепаратизму в Криму і на Донбасі, де завжди була дуже низькою наша національна консолідація, де фраза «мой адрес не дом и не улица» — не просто слова совєтської пісеньки. І це, як ми бачимо, має свої трагічні наслідки. Але ж Одеса, і Харків, і Запоріжжя таки вистояли, у них спрацював імунітет проти зарази сепаратизму.

От коли цей загальнонаціональний біль, як зрештою і радість у ціннісних речах будуть спільними для всього нашого народу, тоді ми усвідомимо, що можемо бути різними у поглядах, але єдиними щодо головного — існування нашої Незалежної Держави Україна та недоторканності її кордонів.

На мою думку, такі складні для усвідомлення людей речі найкраще передаються через художні образи — в кіно, в літературі, та й в мистецтві в цілому.

— Мати як архетип?

— Так. Мама як основа однієї із небагатьох на сьогодні об’єднавчих формул для України. Через неї ми намагаємось привернути увагу до війни, аби почуло нас якомога більше людей. Коли говорить мама, до неї дослухаються, бо вірять та поважають її.

Українці — один із небагатьох народів на карті світу, які абсолютно довіряють своїй матері. Я бачила результати соціологічного опитування одного із телевізійних каналів. Так от, серед найближчого оточення (рідних, друзів, колег тощо) саме мамі довіряють 87% українців. Ви розумієте, що це означає? Для нас МАМА — це ікона, бо це така українська релігія.

— За таких серйозних викликів, напевно, складно було підібрати акторку на головну роль?

— Для мене було очевидно: якщо ми не знайдемо акторку на роль Мами, то цей фільм можна не знімати. Я перебирала різні варіанти та від початку майже була впевнена, що це має бути Олеся Жураківська.

— Чому?

— Олеся — сильна, позитивна та дуже гарна! В ній ніби зібрані всі основні риси сучасної української жінки. Це її роль, і вона зіграла її блискуче.


ВАЛЕНТИНА РУДЕНКО: «ДЛЯ МЕНЕ БУЛО ОЧЕВИДНО: ЯКЩО МИ НЕ ЗНАЙДЕМО АКТОРКУ НА РОЛЬ МАМИ, ТО ЦЕЙ ФІЛЬМ МОЖНА НЕ ЗНІМАТИ. Я ПЕРЕБИРАЛА РІЗНІ ВАРІАНТИ ТА ВІД ПОЧАТКУ МАЙЖЕ БУЛА ВПЕВНЕНА, ЩО ЦЕ МАЄ БУТИ ОЛЕСЯ ЖУРАКІВСЬКА»

Її Ніна Петрівна в кожній ситуації поводить себе як МАМА, бо розуміє, що кожна людина — це чиясь дитина. І вона теж задається питанням: чому ж сепаратисти стали такими чортами?! Ніна часом не знає, як потрібно вчинити в тій чи іншій ситуації. Багато речей від неї не залежать, але вона не опускає рук і не боїться переконувати людей.

— Хто із акторів ще взяв участь у вашому проекті?

— Кастинг нашого телевізійного серіалу достатньо потужний. Серед акторів я назву основних — це Микола Боклан та Костянтин Корецький, Михайло Кришталь та Костянтин Костишин, котрі виконали основні чоловічі ролі, талановита та вродлива Тамара Антропова теж зіграла одну з основних ролей, молоді актори-початківці — власне діти нашої героїні — дуже проникливий актор Олександр Божко та Дар’я Матвеєва. Окремо хочу відзначити Максима Боряка, нашого наймолодшого актора, котрий дуже віддано працював над своєю роллю.  Максим «досвідчений» актор і ми не мали жодних проблем з дитиною-актором на майданчику, навіть, я б сказала, навпаки, він був дуже точним та зворушливим.

Працювати з акторами — це дуже цікава робота! Я вдячна всій акторській команді, котрі так професійно створювали з нами кіно.

— На ваших очах відбувалась трансформація української кіногалузі. Як ви оцінюєте ці зміни?

— В Україні запущено серйозні процеси, що сприяють становленню та розвитку кіноіндустрії. Сьогодні ми бачимо результат: український кінематограф ожив, кількість українських фільмів зростає щороку, якість контенту покращується, хоча, звичайно, у головних експертів ринку ще багато запитань, проте очевидно, що динаміка позитивна і, сподіваюсь, не зворотна.  Ми починаємо ставати учасниками світового кінопроцесу, наше кіно здобуває перемоги на самих відомих фестивалях, наші виробники контенту все активніше беруть участь у спільних міжнародних проектах. Українські професіонали сьогодні надають послуги лідерам світової кіноіндустрії.

На державному рівні запущені процеси, котрі безумовно сприяють розвитку галузі: це і програми Держкіно, Українського Культурного Фонду та Міністерства культури.   

Чимало міжнародних фондів також підтримують українське кіно.

І це все робить процес розвитку кіноіндустрії надзвичайно прогресивним.

Працюючи над «Мамою», я отримала приємний досвід роботи із кінематографістами нової української формації. Це стосується і продюсерів, і режисера-постановника.  

— У своїх дописах у Facebook ви зазначили, що «Мама» почалася з кількох абзаців, в які повірили продюсери Тетяна Куц і Вікторія Горенштейн. Потім п’ять сторінок синопсиса підтримав телеканал СТБ...

Так. Сьогодні в Україні, як і у всьому світі кіно стає продюсерським, і це правильно. І не дарма, коли на всіх фестивалях, включаючи Оскар, головну нагороду за найкращий фільм отримує продюсер, бо це він мав сміливість повірити в ідею, дістати кошти, зібрати кіногрупу і нести відповідальність за якість фільму від початку його створення до кінця.


РЕЖИСЕР-ПОСТАНОВНИК ТАРАС ТКАЧЕНКО

Режисер в свою чергу отримує нагороду за кращу режисуру, і це теж поважно по відношенню до цієї великої професії.

В моєму випадку все відбулося по класиці. Продюсери «OSNOVA FILM Production» після прочитання моєї заявки, що займала лише півтори сторінки тексту, сказали, що це буде кіно, і ми будемо його знімати. Нам вдалось отримати достойний міжнародний грант і сильну підтримку з боку фонду, а саме супроводження проекту американським продюсером Джошем Вайнстоком. Це дало можливість проекту отримати сучасні інструменти в підході до виробництва. Зрештою, проектом зацікавився телеканал СТБ, який став надійним українським партнером, і понеслося... Зізнаюся, спочатку подумала, що все це жарт, бо між ідеєю та її реалізацією проходить багато часу. Нам вдалось втілили цей проект відразу — за кілька місяців, і в цьому без перебільшення велика заслуга продюсерів Тетяни Куц і Вікторії Горенштейн та телеканалу СТБ.

Режисер-постановник «Мами» — молодий та вже досвідчений Тарас  Ткаченко, він має за плечима постановку таких успішних кінопроектів як «Гніздо горлиці» та «Чорний ворон» (за романом однойменного бестселера відомого українського письменника Василя Шкляра. — Ред.).  Тарас талановитий та амбітний, прекрасний «акторський режисер», він любить акторів та віртуозно з ними працює. Це режисер нової формації. Сьогодні кіновиробництво — надзвичайно технологічний процес, і в усіх цих «техно» Тарас, як риба в воді.  

— Чому ви вирішили знімати саме серіал, а не фільм для показу у кінотеатрі?

Глядацька аудиторія телебачення залишається незрівнянно більшою, ніж у кінотеатрі. У нас досі дуже мало кінозалів, немає культури походу у кінотеатри, як, наприклад, у французів. В свою чергу пандемія суттєво обмежила доступ українців до великого екрану.  

Таким чином, охопити більшу кількість глядачів, можна з допомогою телебачення чи Інтернет.

Приємно, що телебачення трансформується, телевізійні канали конкурують з платформами, і це диктує нові стандарти у якості контенту для демонстрації. Наші партнери, телеканал СТБ вже мають потужний досвід копродукції та виробництва якісних серіалів нового покоління. Серіалів, що стають подіями на українському ТВ. Важливим є те, що наше телебачення стало успішно працювати з глибокими сенсами та формувати загальноукраїнський наратив в українських фільмах. Треба вже потихеньку прибирати надмірну поверхневість і спрощеність навіть з мильних опер. Складна тема цілком може бути реалізована у серіалі.  

Я сподіваюсь, що «Мама» буде сприйнята глядацькою аудиторією, і це стане для мене найбільшою нагородою.