МЕНЮ

Українське кіно на межі колапсу

Дмитро ДЕСЯТЕРИК, «День»
7 квітня, 2020 - 09:55
Плани з радикального скорочення витрат на національну культуру загалом й кінематограф зокрема викликали серйозне занепокоєння мистецької спільноти

Результатом стали дві інтернет-акції, що пройшли протягом тижня: онлайн-мітинг «Ні — знищенню культури» й онлайн-конференція «Ні — знищенню культури! 2.0».

Ми зібрали найбільш характерні виступи учасниць і учасників обох акцій.

Пилип IЛЛЄНКО, екс-голова Державного агентства України з питань кіна  (2014-2019):

— Питання, яке ми обговорюємо, на жаль, постійно виникало протягом історії сучасної України. Тільки-но настає криза й треба десь шукати гроші — давайте припинимо фінансувати культуру. Якщо ж говорити про кінематограф, то спроби скоротити фінансування робилися так чи інак. Люди, які такі пропозиції вносять, не зовсім розуміють причинно-наслідкові зв’язки. Вони думають, що призупинити фінансування національних фільмів — все одно що вимкнути телевізор. Доки екран не світиться — нічого страшного не відбувається. Але це означає, що гроші, які витрачалися останні 2 або 3 роки на національний кінематограф, пішли намарне. Це стосується фільмів, які зараз перебувають на різних етапах виробництва: зупинка фінансування просто вб’є ці проєкти. Це також стосується тяглості. Кіноіндустрія — безперервний процес. Якщо його перервати, дуже швидко почне зникати й інфраструктура: фахівці або перекваліфіковуються, або емігрують, і нам знову доведеться відбудовувати з нуля то, що з такими неймовірними зусиллями було створено в останні роки.

Всі галузі, крім хіба що оборони, повинні пропорційно розділити фінансовий тягар кризи. У кіно є моменти, на яких можна заощадити. Але взяти і скоротити бюджет на 99% — на мою думку, злочин. І його наслідки ми будемо пожинати десятиліттями.

Надія ПАРФАН, документалістка («Співає Івано-Франківськтеплокомуненерго»):

— Це загроза національній безпеці. Якщо Україна припиняє виробляти якісний контент, який активізує критичне мислення й актуалізує питання ідентичності, то 47-мільйонна країна залишається ринком збуту іноземного контенту. Ми просто здаємо наш ринок, повертаємо його до стану до 2014 року. Крім режисури, я також займаюся дистрибуцією і як дистриб’ютор можу запевнити, що ніяких проблем із запитом на українське кіно немає. Просто його раніше не поширювали, а тепер люди його охоче дивляться і навіть платять гроші.

Марися НIКIТЮК, кінорежисер, учасниця програми «Панорама» Берлінського кінофестивалю ( «Коли падають дерева»):

— Українська кіноіндустрія відвоювала право голосу на великих міжнародних фестивалях і ринках. Про нас тепер говорять не тільки в зв’язку з війною. Роботи Мирослава СЛАБОШПИЦЬКОГО, Валентина ВАСЯНОВИЧА, Нарімана АЛІЄВА, безліч дебютів останніх років з’явилися завдяки фінансуванню кіна державою. Кожний з нас може розповісти про те, наскільки важлива культура. Це дуже небезпечно — знищувати за раз усі культурні галузі, в той час як світ, навпаки, їх підтримує як найменш захищені. Люди сидять вдома, на карантині, й споживають культурний контент — літературу, музику, кіно. Якщо ми знищуємо своє кіно, люди все одно споживатимуть, але вже продукт іншої держави. Іноді складається враження, що ведуть саме до знищення нашої культурної галузі, замість якої з’явиться чужа культурна парадигма. Мені це видається дуже страшним, на цьому може закінчиться наша Незалежність.

Марина КУДЕРЧУК, діюча голова Держкіна:

— Розглядалося декілька варіантів. Ми намагалися зберегти хоча б половину бюджету, запланованого на цей рік, але перерозподіл буде здійснюватися все ж таки Верховною Радою. Ми зі свого боку програму розписали й надали до Міністерства фінансів, до Кабміну, до Міністерства культури з проханням залишити хоча б 400 мільйонів. У нас на сьогодні зобов’язання по минулим рокам десь до 300 мільйонів. І ми розуміємо, що нам треба виходити на нові пітчинги, ми не можемо не проводити конкурс у цьому році, оскільки провал буде в зйомках без нових проєктів. Ми вийшли з таким посилом, що можемо десь трохи скоротити витрати на масові заходи, бо ми розуміємо, що їх частина не відбудеться. Навіть якщо карантин завершиться в травні, на початку літа — на підготовку потрібен якийсь час. Тож ми запропонували скоротити витрати на масові заходи, але не повністю, і зменшити міжнародну діяльність.  З цими пропозиціями ходили по всіх владних кабінетах. Як буде прийнято бюджет і як на наші пропозиції відреагує Верховна Рада — побачимо. Сподіваюсь, це стане ясно на наступному  тижні.

Багато хто звертався до нас з проханням про замороження зйомок, оскільки планували їх на весну-літо і в таких умовах не можуть продовжити. Думаю, що якщо частина проєктів буде призупинена до наступного року, то якісь кошти з тих 300 млн вивільняться і їх можна буде пустити на наступні конкурси. Зараз на 13 пітчинг подано 67 заявок, але ми продовжили терміни подання документів ще на 2 тижні. До того часу ми вже розумітимемо, скільки коштів виділено на даний конкурс, Рада з державної підтримки кінематографії вибере експертів і ми передамо на читання експертам ці проєкти. Сподіваюся, карантин тоді закінчиться й пітчинг буде проведено, можливо, в онлайн-режимі.