У затінку золотих ведмедів

Це — перший Берлінале, організований новою командою, що прийшла на зміну Дітеру КОССЛІКУ — незмінному керівнику форуму з 2001 р. В останні роки Коссліка активно критикували. Восени 2017 р. в журналі Spiegel навіть з’явився відкритий лист 79 німецьких режисерів із вимогою оновити фестиваль і «вивести з нього шлаки».

Міністерство культури Німеччини вирішило розділити керівництво. За мистецьке наповнення Берлінале тепер відповідає італієць Карло ШАТРІАН (нар. 1971 р.), а виконавчим директором призначено нідерландку Маріетт РІССЕНБІК (нар. 1956 р.). Перший раніше працював кінокритиком і очолював фестиваль у Локарно, друга обіймала посаду керуючого директора центру міжнародної дистрибуції німецьких фільмів German Films.

Нова команда насамперед прибрала морально застарілі програми на кшталт «Кулінарного кіна» і ввела новий конкурс — Encounters («Зустрічі» або «Зіткнення»). Його мета — підтримати нові голоси в кіні й дати більше можливостей для експериментів. Журі обиратиме переможців у номінації «найкращий фільм» і «найкращий режисер», а також присуджуватиме спеціальний приз.

Ще одне, вимушене і неприємне нововведення — скасування Призу Альфреда БАУЕРА, названого так на честь першого директора Берлінале. 29 січня в газеті Die Zeit вийшла стаття, з якої випливало, що Бауер обіймав високу посаду в нацистській кіноіндустрії й після завершення Другої світової війни доклав максимум зусиль, аби приховати цей факт. Призом його імені відзначали за мистецький пошук; у певному сенсі конкурс Encounters покликаний заповнити цю нішу.

 УКРАЇНА

Збіг це чи ні, але на прихід нового керівництва припала найбільша за всі 70 років участь України у фестивалі: п’ять фільмів у різних програмах.

Так, однією з центральних стартових подій є прем’єра «Номерів» (Україна — Польща) — екранізація однойменної п’єси-антиутопії Олега СЕНЦОВА в позаконкурсній секції Berlinale Special. Співрежисерами тут указані Сенцов і Ахтем СЕІТАБЛАЄВ. Зйомки проходили в 2018—2019 рр., тож Олег працював дистанційно — надсилав режисерські рекомендації з російської колонії «Білий Ведмідь» у якутському місті Лабитнангі. Головні ролі зіграли Олександр ЯРЕМА, Ірина МАК,  Віктор ЖДАНОВ, Олена УЗЛЮК, Євген ЧЕРНИКОВ, Олександр БЕГМА, Віктор АНДРІЄНКО.

Так само в Berlinale Special, а ще в основному конкурсі покажуть два фільми російського режисера Іллі ХРЖАНОВСЬКОГО з його скандального проекту «Дау», одним із виробників якого є українська компанія Phenomen Ukraine (назагал це копродукція Росії, України, Німеччини, Великобританії, Франції, Швеції).  «Дау. Наташа» тривалістю 2,5 години — в конкурсі, а шестигодинний  «Дау. Дегенерація» — в Berlinale Special. Хржановський знімав фільм про видатного радянського фізика Льва Ландау в безперервному режимі протягом трьох років. Для зйомок було споруджено найбільший на території колишнього СРСР знімальний павільйон площею 6 тисяч квадратних метрів — повнорозмірна, хоча й вельми вільна в деталях версія інституту, де працював Ландау. Актори, серед яких були знамениті вчені, художники, порноакторки і навіть банда неонацистів сумнозвісного Максима «Тесака» Марцинкевича, буквально жили в цих велетенських декораціях, носили одяг 1930 — 1960-х, розраховувалися за їжу й послуги радянськими рублями. Результатом стало 700 годин відзнятого матеріалу, з якого режисер змонтував 13 повнометражних фільмів і 3 серіали. «Наташа» й «Дегенерація» — це завершальні частини наскрізного сюжету «Дау». В обох фільмах є сцени екстремального насильства, одна з них вчинена реально перед камерою по відношенню до однієї з актрис співробітником КДБ, який грав самого себе. Як це сприймуть глядачі й журі Берлінале — можна тільки здогадуватися.

У конкурсну програму Generation 14plus Міжнародного форуму молодого кіна — автономної частини Берлінале, орієнтованої на молодь, — включено документальний фільм «Земля блакитна, ніби апельсин» киянки Ірини ЦІЛИК. Світова прем’єра цієї роботи відбулася в конкурсі World Documentary Competition найбільшого фестивалю незалежного кіна в США «Санденс», де фільм отримав нагороду за найкращу режисуру.

Ірина народилася в 1982 р., закінчила Національний університет театру, кіно й телебачення імені Карпенка-Карого, пише вірші й прозу. «Земля блакитна, ніби апельсин» — її повнометражний дебют. Картина розповідає про багатодітну сім’ю в донбаському місті Красногорівка, яке постійно перебуває під обстрілом. Головні героїні — Ганна ГЛАДКА, мати чотирьох дітей, та її старша дочка Мирослава, яка готується до вступу в Університет культури і знімає фільм про життя своєї родини в цих неможливих умовах.

До речі, Generation 14plus — щаслива секція для України: в 2017 р. там отримала Гран-прі неігрова картина Єлизавети СМІТ і Георга ЖЕНО «Школа № 3» (Україна — Німеччина), так само присвячена війні на Донбасі.

У паралельній програмі Forum Expanded покажуть короткометражку спільного виробництва США, Японії й України «Громадяни космосу» (Citizens of the Cosmos, продюсерка з українського боку — Любов КНОРОЗОК). Її автор — американський режисер московського походження Антон ВІДОКЛЬ — одержимий філософією російського космізму, яка передбачає безсмертя, воскресіння мертвих і міжпланетне сполучення. «Громадяни космосу» засновані на маніфесті «біокосмізму», написаному Олександром СВЯТОГОРОМ у 1922, й зафільмовані в Токіо й Києві. Оригінальна звукова доріжка створена Альвою НОТО.

СВІТ

Звісно, об’єм того, що покажуть на Берлінале, — колосальний. Це сім лише основних програм, десятки фільмів. Тому нижче — лише кілька картин, які гарантовано стануть подіями фестивалю.

Найбільш прославлене ім’я в основному конкурсі — Цай МІНЛЯН. У кар’єрі 63-річного тайванського режисера — «Золотий лев» Венеції за «Хай живе любов» (1994) і Гран-прі журі там же за «Бродячих собак» (2014), «Срібний ведмідь» Берліна за «Річку» (1997). Його нова історія «Дні» виконана у властивій Мінляну безсловесній, медитативно-повільній манері. Двоє самотніх чоловіків, одного з яких грає постійний актор у фільмах Цая — Лі КАН ШЕН, — зустрічаються в готелі посеред галасливого й жаркого Бангкока, і те, що відбувається між ними, незважаючи на відсутність діалогів, має напруження високої драми.

Ще один кандидат на «Золотого ведмедя» — «Ундіна» Крістіана ПЕТЦОЛЬДА, який має в Німеччині майже культовий статус. У 2000 р. його «Внутрішня безпека» отримала найвищу національну кінонагороду Deutscher Filmpreis, а драма «Барбара» з блискучою Ніною ХОСС у 2012-му — «Срібного ведмедя» за режисуру в Берліні й так само Deutscher Filmpreis. Цього разу 60-річний автор привіз сучасну переробку міфу про дух води у подобі прекрасної дівчини, яка заводить мандрівників під воду. Ундіна (Паула БІР) у версії Петцольда має фах історика та працює музейним гідом. До певного моменту вона виступає радше об’єктом, а не суб’єктом власних пристрастей, зазнаючи любовних невдач. Але поступово древній архетип починає брати гору.

Безумовно, зіркою нового конкурсу Encounters є режисер Крісті ПУЮ (Румунія). В його доробку, зокрема, — базова для румунської «нової хвилі» картина «Смерть пана Лазареску» (головний приз програми «Особливий погляд» у Канах, 2004 р.). У новому фільмі «Малмкрог» Пую відходить від звичного для себе актуального матеріалу на користь камерної психологічної драми в декораціях початку минулого століття. До обійстя заможного аристократа, космополіта за переконаннями, на вечерю приїздять молода графиня, політик, генерал із дружиною. Між ними зав’язується все більш палка дискусія на тему політичної безпорадності влади, філософії, смерті й Антихриста. Сценарій спирається на один з текстів російського філософа Володимира СОЛОВЙОВА. І, звісно, саме талант Пую перетворює на перший погляд статичну історію на захопливе й надзвичайно естетичне видовище.

Казка про Піноккіо приречена на постійні екранізації. У Берліні нову версію покажуть у супроводжуваній найбільшим галасом позаконкурсній секції Berlinale Special Gala. Цього разу свого Pinocсhio зробив дворазовий володар Гран-прі Каннського кінофестивалю («Гоморра», «Реальність») італієць Маттео ГАРРОНЕ. Режисер уже звертався до теми казок у фільмі, так і названому — «Страшні казки» (2015 р.). Цікаво, що теслю Джепетто — невільного батька дерев’яного хлопчика — зіграє знаменитий комік Роберто БЕНІНЬЇ, що в 2002 р. у фільмі власної режисури зіграв якраз Піноккіо.

50-річного Цзя ДЖАНКЕ небезпідставно вважають одним із провідних режисерів «шостого покоління» китайської кінематографії. У 2006-му на Венеціанському фестивалі він отримав «Золотого лева» за драму «Натюрморт», в 2013 р. визнаний найкращим сценаристом у Каннах за «Дотик гріха», проте будь-який його фільм, все одно, нагороджений чи ні, стає подією.

Працюючи в комуністичному Китаї, він примудряється показувати тамтешнє життя, не озираючись на цензуру. Улюблена локація Джанке — рідна провінція Шаньсі. Завдяки економічному зростанню й культурним традиціям цей регіон завоював славу свого роду китайської Аркадії. Цзя заснував тут у 2019 році літературний фестиваль, у рамках підготовки до якого й зробив неігровий фільм «Пливи, поки море не стане синім», відібраний у Berlinale Special. Головні герої, визнані письменники різних поколінь — Цзя ПІНВА, Юй ХУА і Лян ХОНГ — описують перед камерою свій літературний і життєвий досвід. Як це властиво документальним стрічкам Джанке, «Пливи, поки море не стане синім» насичений розкішними натурними зйомками — і тим більше вражають сповіді письменників, які згадують про геть неідилічні сторінки з історії КНР.

Фестиваль триватиме до 1 березня. Центральна локація — Палац Берлінале на Потсдамський площі. Головне журі очолює британський актор, лауреат «Оскара» Джеремі АЙРОНС. Нагородження переможців відбудеться в суботу, 29 лютого.

Весь цей час я працюватиму на Берлінале як власний кореспондент «Дня» й інформуватиму наших читачів про перебіг подій.