МЕНЮ

Той, хто завжди залишається за лаштунками

Іванна СУРГУЧЕНКО
9 липня, 2020 - 09:39
12 липня Михайло Гейкрайтер, помічник режисера Національного театру ім. Лесі Українки, відзначить ювілей

Як відомо, театральне мистецтво — колективне. Крім самої головної професії — актора і режисера, в ній співіснують і інші професії, без яких вистава відбутись не може. До них можна віднести робочих сцени (монтувальників), освітлювачів, звуковиків, реквізиторів, бутафорів, художників-декораторів, гримерів, костюмерів...

Напередодні ювілею ми зустрілися з одним із таких представників цієї когорти театральних фахівців, яких не бачить глядач, яким не дарують квітів на сцені під час фінального поклону. Це людина, яка віддала служінню Національному академічному театру російської драми імені Лесі Українки понад п’ятдесят років свого життя. І про цей театр він знає все — така собі ходяча енциклопедія і тлумачний словник водночас. Заслужений працівник культури України, помічник режисера Театру ім. Лесі Українки Михайло Нафтулович Гейкрайтер, із яким у нас відбулася розмова.

П’ЯТЬ ДЕСЯТИЛІТЬ — НАЧЕ МИТЬ

— З дитинства я любив читати вірші і брати участь у самодіяльності, — згадує М. Гейкрайтер. — Займався підготовкою шкільних літературних вечорів, зокрема, ставив уривки з п’єс Антона Чехова, Миколи Гоголя, Олександра Островського. У 1965 році поблизу Парку слави відкрився Палац піонерів, і я вирішив спробувати вступити до його театральної студії. І мене прийняли. Керівником у нас був педагог і режисер, учень Леся Курбаса Володимир Андрійович Губатенко. Він із нами серйозно займався професійно, з віддачею і вимогливо. Паралельно з репетиціями майбутніх наших вистав ми займалися сценмовою, сценрухами, вокалом, осягали ази історії світового театру, брали участь у зустрічах із видатними акторами, режисерами, метрами українського театру і кіно.

А в яких постановках ви брали участь як актор?

— Їх було безліч. Зокрема, вистави за п’єсами Сергія Михалкова та Анатолія Шияна. А ще — обов’язкові, традиційні новорічні вистави, де я був і ведмедем, і піонером, і матросом.

Так промайнули мої шкільні роки, я став готуватися до вступу до Театрального інституту. Але, на жаль, мене не взяли. Ну, і тоді я вирішив іти працювати в театр — ким завгодно.

І ось я підходжу до нинішнього меморіального ґаночка Театру імені Лесі Українки на Пушкінській вулиці. В ті роки, про які я розповідаю (кінець 1960-х), тут розташовувався службовий вхід. Бачу, на ґанку сидить літній чоловік. Я його питаю: «Скажіть, будь ласка, це службовий вхід до театру»? — «А що ти хочеш?» — була відповідь-питання. — «Я хочу працювати в театрі». — «Це важка, невдячна праця». — «А ви давно працюєте в театрі?» — запитав я. — І почув: «Зайшов на хвилинку, затримався на тридцять років».

І я тоді подумав: «Тридцять років — це ж ціле життя!»

На сьогодні — з моменту тієї моєї розмови минуло майже п’ятдесят два роки!..

А далі — перші роки роботи в улюбленому мною театрі, перші знайомства, перші враження...

Потім — служба в армії, де я розвивав і удосконалював свої творчі здібності: готував концертні програми-вечори, писав сценарії, сам читав зі сцени вірші і прозу.

У 1972 р. наш творчий колектив-ансамбль поїхав до Білої Церкви і взяв участь у конкурсі художньої самодіяльності армійських частин Київського військового округу. І ми посіли почесне друге місце. І ще було багато-багато концертних програм і цікавих зустрічей.

Відслуживши в армії і маючи вже неабиякий досвід написання сценаріїв і постановок концертних програм, я вирішив продовжити навчання і вступив на заочне відділення до Київського інституту культури на щойно відкриту спеціалізацію «Режисура масових видовищ». Навчання я поєднував із роботою в Театрі ім. Лесі Українки. Ще студентом третього курсу став виконувати обов’язки помічника режисера. І відтоді я постійно перебуваю на цій посаді...

«ПРОФЕСІЇ ПОМІЧНИКА РЕЖИСЕРА НІДЕ НЕ НАВЧАЮТЬ. ЇЇ ЗДОБУВАЄШ ТІЛЬКИ З ДОПОМОГОЮ ЖИТТЄВОГО І ТВОРЧОГО ДОСВІДУ

— Що ж це за робота — помічник режисера?

— Скажу одразу: професії помічника режисера ніде не навчають. Її здобуваєш тільки з допомогою життєвого і творчого досвіду. Це постійна, копітка робота з акторами, режисерами, технічними цехами і службами. При цьому треба знати до тонкощів специфіку роботи залаштункової частини сцени, що забезпечує створення і показ повноцінної, художньо яскравої і досконалої вистави.

І найголовніше: помреж повинен досконально знати всі мізансцени тієї чи іншої вистави, а також текст, виголошуваний акторами. І негайно, з оперативною точністю і миттєвістю, вирішувати всі непередбачені проблеми, що виникають під час проведення вистав і репетицій.

А хто були ваші вчителі?

— Це насамперед великі майстри сцени нашого театру, представники старшого акторського покоління, народні артисти України — Мальвіна Швідлер, Євген Балієв, Віктор Добровольський, Давид Бабаєв, Лариса Кадочникова... Ну, і звичайно ж, усі працівники театру, тому що в кожному з них завжди можна знайти щось цікаве, чогось навчитися. А також, безумовно, представники режисури. Перш за все хочу назвати ім’я народного артиста України, генерального директора-художнього керівника нашого театру Михайла Резніковича. Адже кожна його вистава — це високий критерій художності. Кожна репетиція — це майстер-клас високого рівня, своєрідний урок життя. Потім мені хочеться назвати імена й інших видатних режисерів, які в різний час залишили свій помітний художницький слід в історії Театру імені Лесі Українки: Владислав Пазі, Аркадій Кац, Юрій Аксьонов. Із молодих, перспективних молодих режисерів мені симпатичний Олександр Степанцов.

За багато-багато років роботи в Театрі ім. Лесі Українки в ролі помічника режисера я брав участь у випуску та подальшому проведенні понад сотні вистав.

Чи є у вас учні?

— Звичайно. Всім молодим, новим співробітникам, які приходять на роботу в режисерське управління, я намагаюся передати свій плодотворний досвід.

Зустрічаючись із молодими артистами на репетиціях, я намагаюся щось підказати їм з області професії, розповісти щось цікаве, яскраве, характерне з історії нашого театру.

Крім цього, я є доцентом кафедри розмовного жанру Академії естрадного та циркового мистецтва. У мене багато учнів, яким хочу прищепити любов до нашого театру, до творчості. Свої заняття зі студентами Академії я проводжу в стінах Театру ім. Лесі Українки, щоб вони відчували свою причетність до великого мистецтва.