Театр, контракт і... профспілка

Заньківчани погрожують страйком, натомість директор театру каже, що все гаразд

Гендиректор Національного театру ім.М.Заньковецької не продовжив контракт артисту драми вищої категорії, заслуженому артисту України Ярославу Кіргачу (підставою припинення контракту є закінчення терміну дії контракту). Широкого розголосу ця подія, напевно, не набула б, якби 4 вересня актор не написав про своє звільнення в соцмережах:» Без пояснень, без підстав, без аргументів перекреслено понад 20 років акторської долі, нервів, крові, поту.., — зазначено в дописі. — Низький уклін усім «великим реформаторам», які дали право одній людині виносити вирок, плюючи на стаж роботи, звання, подяки, нагороди, репертуарний лист, а він нараховує близько 100 ролей світової, української класики та сучасної драматургії. Нехтуючи думкую режисерів, колективу, глядачів, директори перетворилися на власників театру з повноваженнями більшими, ніж у Президента. Запорукою творчого життя в театрі є не відданість професії, а особиста відданість керівнику! І це тільки початок...».

І це справді початок. Бо, як з’ясувалося, не переукладено контракт із завідувачкою літературної частини Мирославою Оверчук. До слова: проти звільнення Мирослави Анатоліївни в колективі чомусь не бунтують... А от на не переукладання контракту з Я.Кіргачем у театрі відреагували бурхливо (щоправда, чомусь із затримкою в місяць). 26 вересня, коли актор зіграв свою останню виставу «Украдене щастя», на сцену вийшов головний режисер театру Федір Стригун, щоб повідомити публіці, що 49-річний Ярослав уже в театрі не працює. Сказав головний режисер не лише про звільненого Кіргача, а й про інших акторів, яких переведено на пів чи чверть ставки, і це не тільки особи пенсійного віку. «Ці контракти — найбільший розвиток корупції», — зазначив Стригун і нагадав публіці, що вже не вперше виступає проти контрактної системи... «Я вже два роки за це б’юся, і захисту ніде не знайшов».

Треба зазначити, що цей конфлікт у Львові лише вершечок «айсберга», бо нині майже у кожному театральному колективі можна знайти полярні погляди на контрактну систему. Але закон є і його потрібно виконувати, а ще  треба розуміти, що старих часів уже не буде! Хоча є людський фактор і він інколи болючий, бо почивати на лаврах: ти  народний, чи заслужений  — нікому зараз не дають гарантії того, що актор буде просто числитись у театрі. Свою потрібність і зайнятість у репертуарі треба кожному доказувати щоденно і на кожній виставі!

ТЕАТР ГУДЕ, ЯК «ВУЛИК»

У соцмережах оприлюднені відеозвернення заньківчан, а на дверях гримерок з’явилися наліпки з написом «Ми проти звільнення Ярослава Кіргача». Такі ж папірці — на більшості гримерних столиків. Хоча насправді не всі працівники театру на боці звільненого — є й такі, що підтримують Андрія Мацяка, наполягаючи на тому, що Мацяк завжди дбав про колектив, ніколи нікого не залишав у біді і нагадуючи невдоволеним діями директора про неймовірну кількість «народних» і «заслужених» заньківчан, що дуже помітно на тлі інших львівських театрів. 

У театрі відбулися профспілкові збори, де обговорювалася конфліктна ситуація. Генеральний директор обіцяв скликати прес-конференцію, але чомусь скасував це рішення і тепер приймає медійників «індивідуально».

То чому не переукладено контракт із Я.Кіргачем? Хто ще опиниться за бортом заньківчанського»корабля» і з яких причин? Чи не призведе отака «селекція» до втрати реноме театру як такого, що з діда-прадіда і чи не єдиний в Україні (і це завжди декларують у Театрі Заньковецької) зберігає українську національну традицію? Що загалом спричинило скандал? Про це далі в прямій мові представників обох боків «барикади».

«УСИПАЛЬНЯ ТУТАНХАМОНА»

Андрій МАЦЯК, генеральний директор Театру ім. Марії Заньковецької:

— Контрактна система працює в усіх театрах України. Щодо розірвання контракту, то не ми перші. Аналогічні ситуації виникали в Національній опері і не лише — по всій Україні. Мова, зрештою, не про Кіргача. Мені розходиться, чи Театр Заньковецької й надалі буде «усипальнею Тутанхамона», в яку ніхто не зайде (ні нові режисери, ні нові актори) і свіже повітря сюди не зайде, чи буде театр відкритий для світу, для інших постановок, естетик тощо.

Я говорив із багатьма колегами і за межами театру, і в нашому театрі. Говорив і з запрошеними режисерами, котрі невдовзі ставитимуть у нас вистави. І вони не виявили жодної зацікавленості в Кіргачі. Якщо з Юхницьким, Мукою, Боровською та іншими акторами вони хочуть працювати, то з Кіргачем — ні! І я зрозумів, що Ярослав Кіргач як актор зупинився в розвитку, перебуває в статичному стані. І таких, як Кіргач, у театрі чимало. Дехто отримав чіткі попередження , і ми з ними підписали контракти на коротший термін, давши таким чином шанс. Давав я такий шанс і Ярославу, щоби він і далі грав ті ролі, які має. Пропонував підписати цивільну угоду, щоби згодом мати можливість взяти участь у конкурсі і поновити контракт. Від такої пропозиції Ярослав відмовився.

Я не продовжив контракту і з завідувачкою літературною частиною Мирославою Оверчук. Тому що вона не може виконувати посадових обов’язків у нинішніх умовах — не знає, як вмикається комп’ютер, не вміє користуватися мобільним зв’язком й досі друкує документи на друкарській машинці... Тому й оголошуватимемо конкурс на завліта. А до нового року маємо розглянути питання продовження контакту зі ще 80 людьми, і це не лише актори. 

Щодо тих видатних акторів, яким зменшено посадові оклади до 0,25, то вони сприймають це з розумінням, бо не приходять у театр взагалі. А маючи президентську стипендію, маючи хорошу пенсію від держави, ще й мають від театру 0,25. Хіба це погано? Щодо тих акторів, що переведені на 0,75, а це народні артисти Мірус, Брилинський та Максимчук, то, з огляду на наші, високі, Національного театру, зарплати, вони задоволені, бо отримують достатньо. Думаю, що і медики, і вчителі в Україні заздрять тим 0,75. Тому, на мою думку, в нас усе нормально. Щодо того, що ви називаєте скандалом, то йдеться про оголені особисті амбіції.  

«ЦЕ ПОМСТА»

Ярослав КIРГАЧ, заслужений артист України:

— У мене є підозра, що Андрій Олександрович ніколи не цікавився моєю творчістю. Вважаю, що не переукладення зі мною контракту — це помста за активну профспілкову та громадську діяльність. Ми багато знайшли нестиковок і давали запити щодо нарахування премій, зокрема, бухгалтерії.

Я під час трирічної дії контракту зіграв шість прем’єр, мав кілька термінових вводів у вистави, маю подяки від директора за останні місяці. Найбільше обурюють несправедливі закиди щодо того, що зі мною не хочуть працювати режисери! Я був задіяний у виставах з нашими Аллою Бабенко, Федором Стригуном, Вадимом Сікорським, Орестом Огородником, також — із запрошеними, з багатьма! Просив Андрія Олександровича про організацію круглого столу, щоби з’ясувати причини мого звільнення. Директор на це не погодився. В мене таке враження, що директор боїться публічності. Мені пропонували цивільно-правову угоду. Я відмовився, бо не матиму ні сталого заробітку, ні лікарняних, ні відпускних. Йду ставати на біржу. І хочу подаватися на конкурс у театрі нашому. Думаю, що я не один такий. Із Оверчук уже не переуклали контракту. Чекатимемо на подальші події ще принаймні з вісьмома нашими працівниками. Дуже сподіваюся, що розголос через моє звільнення зупинить репресії.

«ПОТРІБНА КОЛЕКТИВНА УГОДА»

Януш ЮХНИЦЬКИЙ, народний артист України, в.о. голови профспілки Театру Заньковецької:

— На наших зборах були присутні лише члени профспілки. Прийшло 96 осіб (це половина членів профспілки. — Т.К.). Не приймали ми ніяких рішень, не було кворуму. Щодо порядку денного, то це було звільнення Кіргача, затягування процесу прийняття колективної угоди на наступний термін, також — звернення до влади щодо ситуації, яка є в театрі в зв’язку з законом про контрактну систему. Кіргач і Максименко говорили Андрієві Олександровичу, що він неправильно чинить, бо в такий спосіб розпоряджається не тільки заробітними платами, а й пенсіями працівників театру. На що Мацяк заявив: «Подавайте до суду», що й сталося. Судилися два роки. Суд виграли, але там було якесь «але», яке полягало у визначенні винного: Міністерства культури чи адміністрації театру. Мацяк цього пробачити хлопцям не може. Максименкові, а він старша людина, контракт продовжили на рік, і то, напевно, через те, що має кардіостимулятор. А з Кіргачем контракт розірвали. Я вважаю, що це звичайна помста директора Кіргачу. Як, до речі, й Мирославі Оверчук, яка колись сказала Андрієві Олександровичу, що «треба спочатку п’єси читати, а вже потім зі мною дискутувати». Розвиток теперішньої ситуації може бути тільки в одному: Мацяк повинен покинути театр. Можемо заради того розпочати страйк.

Якби в нас була колективна угода, то все розвивалося б інакше. Бо там були б пункти про те, що директор мусить погодитися з думкою профспілки, має прислухатися до думки художньої ради, а колектив має велику силу, і актор, який грає понад десять років, не має бути звільненим безпідставно. Також — народний, заслужений артист та лауреат усяких премій переходять з контракту на контракт автоматом на три роки...

P.S. Скандальна ситуація в Театрі Заньковецької — не перша така у Львові. Варто згадати події кількарічної давності в Першому українському та імені Лесі Українки, де доходило до страйку акторів через непорозуміння й конфлікти з директорами.

«День» відстежуватиме подальший розвиток події в заньківчан. Далі буде...