Тарас ВОЗНЯК: «Не треба співати тужливих пісень»

Директор Львівської галереї мистецтв імені Бориса Возницького – про зроблене минулоріч, плани після другого локдауну і… Робінзона Крузо

«День» приділяє дуже багато уваги культурологічним проєктам. Зокрема, й тим, що їх проводила Львівська національна галерея мистецтв ім. Бориса Возницького. У галереї розповідають, що 2020-й  був непростим, але водночас максимально насиченим подіями, вважають, що набули нового досвіду. Детальніше про це – у розмові з генеральним директором інституції Тарасом Возняком.

  • Так, є специфіка в нашій роботі, пов’язана з ковідом, – говорить Тарас ВОЗНЯК. – Але, тим не менше, якщо відкинути три місяці, упродовж яких нам обставинами, через які ми не могли працювати, були «зв'язані руки», то за решту дев'ять місяців ми виконали фінансовий план – абсолютно чітко і навіть без проблем. Напевно, це пов’язано із тим, що ми є доволі специфічним музеєм. Формально – ми Львівська національна галерея мистецтв. Але насправді – заповідник, в якому є музеї. І влітку, а особливо – восени, коли всі були дуже втомлені від того самоізоляції, від того, що їх зачинили вдома, виникло питання – куди вивезти дітей, вивезти родину на перепочинок. І, як виявилося, наші замки – найбільш підходящі для того, тому що закриті приміщення львівських, наприклад, музеїв не дуже надихали наших громадян їх відвідувати. А от поїхати у Підгорецький чи Олеський замок, де можна пройтися на свіжому повітрі, де є великі площі і нема тісного контакту з людьми, як у львівських музеях, – залюбки! І в цьому контексті фінансово ми абсолютно задоволені. Але ми ще скористалися з першого довгого локдауну, бо переключилися на інші справи.

  • Ідеться ж, напевно, про ремонтні роботи у Палаці Потоцьких (Коперника, 15) та Палаці Лозинського (Стефаника, 3, Картинна галерея)?

  • Так. Ми зараз завершуємо реекспозицію Палацу Лозинського. Він тепер виглядатиме зовсім по-іншому. І це не тільки зміна експозицій. Ми відремонтували будівлю і ззовні, і зсередини. Маємо й нове освітлення. Багато чого в палаці є новим. Також освіжили наші колекції – не лише творами з наших фондів, а й творами з приватних збірок, а ще – з інших музеїв, приміром – з музею Шептицького. Отже львів'яни і гості міста вже з 25 січня, як закінчиться локдаун, зможуть побачити нову експозицію, і для нас це – великий здобуток.

  • Але ж він, напевно, не один, судячи з вашого мажорного настрою?

  • Не один. Маєте рацію! Ми створили практично з нуля Музей модернізму, котрий є у дворі Палацу Потоцьких. Довго думали, що зробити з тим дуже незугарним приміщенням. І тепер показуємо у новоствореному музеї модерністичні тенденції, власне, у Львові,  починаючи з 1930-х років і закінчуючи 1980 – 1990-ми. Разом із тим, займалися ремонтом й інших наших будівель. Наприклад, портика Палацу Потоцьких – конструкцію укріпили, камінь захистили, ліпнину відновили, терасу накрили, світильник почепили. І мені видається, що він навіть виглядає зараз краще, ніж у часи Потоцьких. Провели й ремонт у Музеї Івана Хрестителя. Модернізували Музей Пінзеля. Взялися відновлювати й П'ятничанську вежу – зараз там є все нове, з опірного до галицьких дощів матеріалу (модрини). Також провели велику адміністративну роботу, бо цього року стали власниками, тобто взяли до себе на баланс Олеський, Підгорецький та Золочівський замки. Оформили своє право власності на території – земельні ділянки. Також нам передали у власність Жовківський замок, синагогу, церкву Трійці, Домініканський монастир, мури, брами  – фактично все те, що складало заповідник. Мало того, ми не тільки стали музеєм, а й перейняли, і це зафіксовано у нашому статуті, заповідні функції, тобто нагляд за  територією міста Жовква. І це – тільки частина з того, що ми вже завершили. Тобто якщо є бажання працювати, то працюється досить ефективно.

  • Ми неодноразово з вами, Тарасе Степановичу, упродовж року говорили про справді знакові виставки у Львівській галереї мистецтв… То прошу ще раз сказати, чим можете пишатися за підсумками 2020-го?

  • Так, справді, ми не забували робити знакові для України  виставки. І робили акцент, здебільшого, на київських художниках. Мали прекрасну виставку «Сховок для світла» заслуженого діяча мистецтв, професор НАОМА Володимира Буднікова. Експозиція не була зосереджена в одному приміщенні – Володимир Будніков прозвучав дуже гучно для нас (його роботи 2003 – 2020-х років були показані у трьох музеях Львівської національної галереї мистецтв – під велику експозицію були задіяні площі Палацу Лозинського, Палацу Потоцьких та Музею Івана Георгія Пінзеля). Друга знакова виставка – творів Влади Ралко, а вона, як на мене, абсолютно фантастичний художник, який входить у число перших митців сучасності. Не можу не згадати виставку художника, який проживає в Амстердамі (Нідерланди) – колишнього львів’янина Романа Жука. Також ми запустили на постійній основі виставки у Музеї модернізма, й першою експозицією став показ директора Одеського художнього музею Олександра Ройтбурда. Його змінив теж культовий художник сучасності Олег Тістол. І тепер маємо виставку киянина Юрія Сивирина «Enfant Terrible» в Палаці Лозинського.

  • Знаю, що маєте добру співпрацю з іншими музеями.

  • Це правда. Робили виставку Миколи Кумановського у співпраці з Луцьком. Інколи робимо виставки одного твору. Наприклад, однієї роботи Розена – відомого майстра, який розписував у нас, у Львові, Вірменську церкву. Також – італійця, представника венеційської школи, майстра пейзажів з наших зібрань Франческа Гварді. Ще – нашого Осипа Сорохтея.  З Берліна ми запросили Івана Базака – говорю про виставку «Повторення. REPETITION», в якій було представлено роботи художника за останні 20 років. Зараз у нас є виставка Володимира Семківа в Музеї Пінзеля – ми інколи пробуємо влаштовувати діалог художників. Дуже гарно прозвучала виставка Миколи Мовчана – це графіка, яка була також представлена в Музеї Пінзеля.

  • Розвиваєте й міжнародну співпрацю. Чи можна детальніше про це?

  • Звісно. Ми про це не забуваємо. Зокрема,представляли відреставроване на початку минулого року полотно Жоржа де Латура, яке успішно і тріумфально прозвучало на світовій виставці  робіт Жоржа де Латура в Мілані – Палаццо Реалє. Не нахвалююся. Але насправді наша картина зробила фурор. Знавці, які вдавалися до вивчення творчості де Латура все своє життя, казали: «Ваша робота на цій виставці – найкраща!». Співпрацюємо з Краківським національним музеєм – зараз там є виставка відомого барокового художника Симона Чеховича. Співпрацюємо також з литовським и та естонськими музейниками – пробуємо розширити свою географію.

  • Ідемо на локдаун. Чи щось вже спланували до показу опісля? 

  • Так. Відкриватимемося виставкою блискучого Бориса Фірцака  «Портретація».

  •  Насамкінець запитатюТарасе Степановичу, чого вас навчив цей рік?

  • Бути щасливим навіть у такій важкій ситуації. Рік насправді був дуже важким. Але я не належу до тих людей, що складають руки і співають тужливих пісень. І дотримуюся дуже простого правила Робінзона Крузо, якщо, звісно, ще хтось пам'ятає цей твір Даніеля Дефо. Там є дуже проста цитата: «Так, ти є у складній ситуації. Але навіть у цій складній ситуації подумай, що могло бути й гірше!».

Тетяна КОЗИРЄВА, «День», Львів

Фото з архіву «Дня»