МЕНЮ

Стежкою невимовного

Олексій КУЖЕЛЬНИЙ, народний артист України. Фото Руслана КАНЮКИ, «День»
6 грудня, 2018 - 10:26
Поява у київській театральній повістці імені Бруно Шульца — це як циркулем малювати квадрат!

З одного боку — алогічна, як і все в житті, з другого — дочасна, як «дотик Божого перста» у «миготінні таїни». Гібрид Пруста і Кафки із Дрогобича володів українською, польською, німецькою, ідишем. Став класиком літератури і живопису кількох народів для яких його рідне місто було провінційним. Описане у багатьох творах воно виявилося «республікою намріяного».

Пишу про Шульца, а думаю (і сам собі дивуюся) про децентралізацію, яка б мала збільшувати кількість культурних центрів, натомість загрозливо сконцентрувалася виключно на економічних питаннях. Стільки самодурства, хамства в галузі культури, аж диву даєшся як демократією знищують демократію. Здавалося, що до викривально-іронічного вислову «село без церкви» додадуться «село без музею» та «місто без театру», які тавруватимуть мистецькі пустелі, а змагання саме на теренах культури швидко вияскривить неповторність кожної місцевої громади. Гасло «Нема провінції в культурі» стане засобом існування. Поки так не вийшло, може, щоб вийшло і прийшов Шульц.

Учитель дрогобицької гімназії вважав, що з периферії краще видно те, що приховує центр, та й наступ цивілізації добре розбавляє природа, діалог із космосом.

Прем’єра в Національному театрі ім. І.Франка «Деміург» за Б.Шульцем вкотре демонструє мистецький витвір європейського рівня, мужність вести високоінтелектуальний діалог. Театр, як двоякодихаюча риба, робить його цікавим і глибокодумним водночас. У виставі ж радше йдеться про сни, які за Фрейдом є шляхом до незреченого. Ремарка автора про місце дії: «Дно велетенського акваріуму з блідого чорнила» як на мене прекрасно втілена в декораціях Наталії Рудюк.

Головні герої — батько (Петро Панчук) й син (Дмитро Чернов) блукають закутками часу. Б.Шульц гілки часу направляв у різні глибини і площини, бунтував проти «дисципліни його щоденної течії».

Усі виконавці: Прус Світлана, Абазопуло Володимир, Красовська Лариса, Добриніна Анастасія, Полiкарпов Вадим, Піскун Павло, Завадський Дмитро в талановито сконструйованих із емблемних рис, емоційних моделей образах заворожливо тримають стан приглушеного трагізму.

Саме здатність знайти і реалізувати засіб сценічного існування акторів є ознакою режисерського метода Олега Ліпцина. Він демонстрував його у виставі за Дж.Джойсом «Дюшес» Київського авангардного театру-студії «Театральний клуб», в КАМТМ «Сузір’я» «Щасливі дні» за Семюелем Беккетом у виконанні Алли Даруги, «Хто боїться Вірджинії Вульф» Е.Олбі в Театрі драми і комедії на Лівому березі.


ГОЛОВНІ РОЛІ У ВИСТАВІ ВИКОНАЛИ ДМИТРО ЧЕРНОВ (ЮЗЕФ) І ПЕТРО ПАНЧУК (БАТЬКО)

Так і в прем’єрі франківців атмосфера розкриває глибину простих, парадоксальних, абсурдних сюжетів оповідань.

Постановника вистави «Деміург» поєднала в одну історію оповідання «Санаторій під Клепсидрою» та «Остання батькова втеча», як і їхнього автора, бентежить, що люди в усьому шукають сенс.

Син приїздить у санаторій до батька. На запитання: «Мій батько живий?» — відповідь головного лікаря: «Живий, само собою. Звичайно, що в зумовлених обставинами межах. З точки зору вашого дому батько помер. Ми запізнюємося з часом на певний інтервал. Тут батькова смерть ще не відбулася»...

Гра з часом і час гри, здається, формулює ідею спектаклю: «Життя — це тюрма, а час у ній —кат». Принаймні продовження історії батьківського існування після смерті в домі удови і сина в різних іпостасях, на фінал скорпіона, цілком оптимістичне: «Зварений, гублячи дорогою власні кінцівки, батько рештками сил потягнувся далі, в бездомні мандри».

Учені довели, що коли люди дізнаються про необхідність розв’язувати математичні задачі, в них активізуються дільниці мозку, які пов’язані з фізичним болем. Тому застерігаю усіх намагатися вирахувати ідейний зміст, ідеологічну направленість і глибину філософської глибини вистави...

Крім літератури, Б.Шульц займався живописом, якого ніколи не навчався. За його графікою зроблені знамениті мультфільми. С.Фоер вирізав — саме вирізав із текстів Шульца книжку «Древо знаків». Ножицями видаляв рядки текстів, через дірки вичитував за його думкою внутрішній сюжет.

Сам Шульц, якого радянські ідеологічні пси в довоєнні часи примусили намалювати вуличний портрет Сталіна, проголосив себе генієм, коли побачив, як потужно гадять на вождя птахи...

Його вбив фашистський офіцер просто для забави. У Ризі режисер Г.Островський поставив пекучу концтабірним болем виставу за оповіданням Б.Шульца «Уроки персидської». ЮНЕСКО відзначало 1992 рік як рік Бруно Шульца...

Ви почуєте в театрі, читатимете Б.Шульца у прекрасному перекладі Ю.Андруховича, генія з Івано-Франківська, і, можливо, ваше сприйняття стане видноколом невимовного і ви побачите «Увесь цей темний і поважний краєвид, який здавалося, ледь помітно плив у собі самому, пересувався обіч себе, ніби похмуре і збурене небо зі своїм зачаєним внутрішнім рухом...»

Наступний показ вистави «Деміург» відбудеться 12 грудня на Камерній сцені Національного театру ім.І. Франка.