Сім сповідей у ...піску

Тема пошуку власної ідентичності в сучасному театрі — одна з найпопулярніших. А водночас і найбільш провокативних... Особливо, якщо ця тема опиняється в полі зору театрального колективу з Німеччини. Країни, в історії якої був чітко виражений період боротьби за чистоту раси і яка тепер мусить визнати очевидний факт: нинішній світ є щільним переплетенням  різних культур, традицій, релігій, а міграційні процеси, які з року в рік набирають обертів; не просто ставлять під сумнів, а рішуче перекреслюють, унеможливлюють пріоритети минулого.

Сюжет вистава «Німеччина-Сендвіч» (режисер — Світлана Фурер, у головних ролях —  Ярослава Горобей, Альона Кюн та Віка Левовська) вибудований із численних інтерв’ю представників різних національностей, які нині живуть у Німеччині. Глядачі слухають одкровення сирійця, турків, молодої російської німкені, родину якої під час Другої світової війни вислали до Казахстану, євреїв, що виїхали з СРСР, корінних літніх німців, які пам’ятають бомбардування і все життя прожили зі своїми дитячими страхами, так званих інфлюенсерів, людей, які творять свій світ самі і для яких місце проживання — це всього лише умовність... Сім історій-сповідей, за великим рахунком, дуже схожі між собою: люди вчаться відчувати себе частиною спільноти, обмеженої певною територією, разом з тим вони — усвідомлено чи підсвідомо — не готові і не бажають відмовитися від філософії і традицій свого роду.

Вистава про самоідентифікацію побудована... на піску. В прямому розумінні: спектакль розпочинає відео з величезним піщаним кар’єром, який простягається підлогою сцени просто до ніг глядачів.  Розсипаний пісок, волею режисера, трансформувався в цілу низку образів та асоціацій. Це і пісочниця, в якій граються звичайні діти світу, малюючи «смайлики» і споруджуючи «пасочки» та фортеці. І відсилання до біблійних сюжетів: Мойсей водив євреїв пустелею сорок років, а скільки мають пройти сучасні люди, аби знайти свою Святу землю? І нагадування про існування такого природного явища як сипучі піски — підступного, смертельно небезпечного... Шукати себе — заняття лише на перший погляд безневинне, іноді на цьому шляху трапляються скелети в шафі, що чекали своєї появи десятиліттями, навіть віками, і лише сильні духом люди здатні до виваженості, здатні чинити опір, не дозволити засмоктати себе «сипучим піскам» образ, страхів, комплексів.

Протягом вистави звучать не надто оптимістичні твердження про країну, яку її нинішні мешканці намагаються осягнути, про світовідчуття людей, які всього лише пісчинки Всесвіту і цілий Всесвіт водночас: «Німеччина — це відкрита рана...», «кратер, у який упав метеорит», «мовчазний ландшафт печалі», «правда має багато облич», «хто для мене інші?» ...Думки і запитання, що визрівали століттями, зібрані в «Німеччину-Сендвіч». Тривоги і сумніви, які необхідно пропустити через власне серце, щоб жити далі...