МЕНЮ

Шинель і... коти

Іван БАБЕНКО
14 січня, 2020 - 11:09
Гоголівська класика у постановці Валерії Федотової — одна з останніх прем’єр Театру на Подолі

Жанр вистави «Шинель» в афіші позначено як «повість з привидами»... Загалом ця постановка чимось нагадує шкільний переказ класики. Переказ специфічний, ніби зроблений компанією школярів, таких собі насмішкуватих і легковажних бешкетників. Це навіть не так переказ, як мальований, точніше, інсценований комікс, часто шарж. Двоє артистів, Станіслав Мельник і Євген Ковирзанов (в іншому складі грає Кирило Карпук), азартно зображають з півдюжини персонажів — п’яного кравця, Значну Особу, чиновників, грабіжників і навіть хуліганистих пітерських котів... Так само актриса Юлія Шевченко виступає від імені кількох жіночих персонажів.

Усі ті картинки подані з хитро-невинним виглядом: мовляв, це не ми, це — Коля Гоголь!  Одначе, поміж сторінок того коміксу чи переказу є ніби дивна вклейка, намальована зовсім в іншому стилі, подібному до «Капричос» Гойї. Це, власне, головний герой — Акакій Акакійович Башмачкін у виконанні Романа Халаїмова.

Башмачкін-Халаїмов — дуже жива, дуже реальна істота. Так, як він, нині в театрі майже не плачуть. Це не декоративне ридання, а по-дитячому надривне й страшне в своїй невтішності. Та при тім, що Башмачкін дуже живий — враження таке, ніби він не зовсім людина. Можливо — Гомункулус, якого у «Фаусті» Гете вирощено в реторті. Той Гомункулус загинув, бо хотів прорватися в омріяну реальність і оволодіти жінкою. Тут теж щось подібне. Річ у тім, що сама Шинель у виставі — теж жива (хоч і безголова) істота, жіночого роду. Вона розкішна, червона велика (всередині, якщо вірити програмці, ховається вже згадана Юлія Шевченко). Щасливий Башмачкін гуляє з Шинеллю по проспекту, але не одягає її на себе. Увійти в омріяну Шинель — надто грубо, недопустимо для закоханого ідеаліста. Зрештою, він це зробить — увійде в неї, але вже на тому світі, бо на цьому таке чудо неможливе. Блискуча режисерська метафора!

Втім, тут вистачає метафор на всякий смак. Після вистави автор цих рядків чув, як троє дівчат-глядачок захоплено обмінювались враженнями, а про Башмачкіна — ні слова... Вони щебетали: «Ах які симпатичні там були коти»!

Малися на увазі пітерські вуличні коти, яких у виставі грали Станіслав Мельник та Євген Ковирзанов. Тут нема чого заперечити: справді, котики також були симпатичні...

Наступні покази вистави відбудуться на камерні Залі Ігоря Славинського 16 і 17 січня.