МЕНЮ

Що ми знаємо про Гутенберга

Марія ЧАДЮК, «День»
24 червня, 2020 - 11:06
Становлення друкованої книги. «Літери, фарба, прес — це по суті три речі, якими Гутенберг зробив технологічний поворот», — вважає Діана Клочко

Перехід від рукописної книги до друкованої — важлива віха в європейській історії. З цієї миті почалося формування інформаційного суспільства, адже усе більше й більше людей отримали можливість доступу до знань. Як відбувався цей перехід і чи легко було друкарям того часу відійти від традиції рукописної книги? Чим допомогла Гутенбергу робота з дзеркалами? Та кому ми завдячуємо появою книг кишенькового формату, а кому — наявністю змісту в книжках? Ці питання — лише одні з тез нещодавньої лекції мистецтвознавиці Діани КЛОЧКО.

ДРУКАРСЬКІ ВІДКРИТТЯ ГУТЕНБЕРГА

«Літери, фарба, прес — це по суті три речі, якими Гутенберг зробив технологічний поворот», — розповіла Діана Клочко. Та до цих відкриттів, як зауважила дослідниця, потрібно було пройти ще чималий шлях. Спочатку Гутенберг пробував себе у різних діяльностях, що могли б зробити з нього підприємця. «Продаж дзеркал був для нього дуже важливим етапом, саме тоді він відчув пристрасть до того, щоб працювати з масовим виробництвом. Кілька років він придумував, яким чином перейти від рукописної до масової книжки, відточуючи прийоми на друкові невеликих брошур і ксилографій, окремих листків, окремих оголошень — ще до того, як збирати власне книжку», — зазначає мистецтвознавиця.

Зокрема, він винайшов спосіб друку рухливими літерами, виготовивши матрицю для кожної букви. Крім того, йому спала на думку важлива ідея, що літери потрібно ставити для друку дзеркально (можливо, і тут попередній досвід роботи теж знадобився). Водночас він продумав не тільки технічний бік справи, а й естетичний, адже літерам було надано ознаки німецького, готичного шрифту (який на той час, як пояснює Діана Клочко, називали «текстура»).

Тож, за словами мистецтвознавиці, Біблію Гутенберга зазвичай ідентифікують на рівні шрифту, принципу набору (дві колонки, 42 рядки) й завдяки паперу чи пергаменту (частину книг було надруковано на пергаменті, а іншу — на одній партії паперу, що містить водяні знаки венеційської фірми, яка його виготовила).

Проте не можна стверджувати, що Гутенбергу вдалося повністю відійти від рукописної книги. Ілюмінація (створення буквиць, мініатюр, заставок) у Біблії Гутенберга зроблена вручну, і саме це зробило кожен примірник особливим, з унікальним оздобленням. І йдеться не тільки про ілюстрації, які здійснювали на берегах (полях) книжки, а й те, як майстер працював з кожною окремою буквицею (оформленням літери, що розміщена на початку абзацу).

КОМА, ТИП ШРИФТУ ІТАЛІК І КИШЕНЬКОВИЙ ФОРМАТ

Ще один етап наближення до сучасного вигляду книжки здійснив Альд Мануцій (1450-1515). Кома, тип шрифту італік і кишеньковий формат — так назвала цю частину лекції мистецтвознавиця. Новація видатного венеційця полягає в тому, що він вирішив видавати тексти давньогрецьких авторів у книжках кишенькового формату. Це один з чинників, що сприяв доступності цих книг.

По-друге, тепер не обов’язково потрібно було залучати художників. Книжка могла бути цілком друкованою, бо замість кольорових ілюстрацій Альд Мануцій вводить гравюри (хоч бувало, що потім ці гравюри розфарбовували аквареллю). Водночас, як розповіла Діана Клочко, одна з найкращих робіт видавничого дому Альда Мануція — Біблія «in greco», має рідкісне для нього поєднання чорного з червоним. Вражає, що на той час за один раз можна було друкувати і червоною, і чорною фарбою.


РУХОМІ МЕТАЛЕВІ ЛІТЕРИ І ПРИСТРІЙ ДЛЯ НАБОРУ ТЕКСТУ (ВЕРСТАТКА) УПЕРШЕ СТВОРЕНІ ГУТЕНБЕРГОМ

Прикметною рисою цих книг також є буквиці. Їх теж розробляли так, щоб вони були помітні, навіть без додаткового їх домальовування. Зрештою, буквиці набули заплетеної форми, що було модним на той час, та з ажурними решітками, листям. Це, до слова, було відображенням поширення ренесансного стилю й ренесансних пропорцій. Ще одна новація — поява коми. Та й загалом розміщення тексту на сторінці стало вільнішим, а добре видимі пробіли між словами робили текст більш читабельним.

Водночас і Альд Мануцій не зміг повністю відійти від рукописної традиції, яка, втім, здобула в нього дещо інший вимір, ніж у Гутенберга, а саме — шрифт італік, який дуже схожий на письмо від руки.

Варто згадати про ще одну книжку — «Ораторське мистецтво», яка схожа на сучасні книги. Зокрема, і такою деталлю як зміст — цю традицію започаткував син Альда Мануція у видавничому домі, що працював і після смерті видатного друкаря.

СЛОВ’ЯНСЬКА ТРАДИЦІЯ, ВЕНЕЦІЙСЬКІ РОЗКОШІ ТА ПРАКТИЦИЗМ БІБЛІЇ ЛЮТЕРА

Україна не була поза сферою впливу цих новацій. Острозька Біблія Івана Федоровича 1581 р. — приклад такої взаємодії із західною традицією і водночас цінування власної слов’янської естетики. «З одного боку, за принципом обрамлення титульного листа Острозька Біблія схожа на Біблію Лютера, про це, хоч і дуже обережно, але стверджують дослідники. Водночас ми бачимо тут й італійські мотиви: портал, коринфські колони, згори ваза, знизу цілком італійський орнамент. Тож тут є поєднання практицизму Біблії Лютера й венеційських розкошів», — коментує Діана Клочко.

Проте в ній також відображені риси, що притаманні слов’янській рукописній книзі. Саме це засвідчують заставки та дивовижні буквиці, яких багато на кожному розвороті книги. Як стверджує Діана Клочко: «Вони вставлені у сторінку так, що сприймаються як декоративне наповнення, водночас у них є графічна першість літери, за якою розгортається орнамент». Більш того, вражає майстерність виконання Острозької Біблії — вона продрукована настільки рівномірно, що між першими й останніми сторінками майже немає різниці. Навіть у сучасних друкарнях важко досягнути такого рівномірного за тоном друку.

Ще одним підтвердженням взаємозв’язку з європейськими традиціями є фонди наших бібліотек. Хоч у них немає Біблії Гутенберга, проте зберігається велика кількість інкунабул (книжка, памфлет або односторонній відтиск, видрукований в Європі від початку книгодрукування і до 1 січня 1501 року) та палеотипів (назва європейських друкованих книжок, випущених у світ з 1 січня 1501 до 1 січня 1551 рр.). Більш того, вважається, що найдавнішою з відомих друкованих книг українського автора є «Прогностична оцінка поточного 1483 року магістра Юрія Дрогобича з Русі, доктора мистецтв и медицини славетного Болонського університету». Багато в Україні було й книг Альда Мануція. Наприклад, одна з його Вергілієвих збірок є в нас у бібліотеці Вернадського. «З одного боку, у нас є багато науковців, які вивчали й описували ці книги. А з іншого боку, стародруки в наших фондах дуже погано оцифровані, а це, зокрема, й погіршує представлення України у світі», — зазначає Діана Клочко. Тож завдання потужніше окреслити й візуалізувати ці зв’язки українського книгодрукування з європейським все ще чекає на своїх дослідників.