Сцена на пленері...

Як івано-франківські митці знайшли вихід працювати навіть у «червоній зоні», не порушуючи карантину, «Дню» розповів режисер Ростислав Держипільський

Уже більше як півроку в Україні вирує пандемія коронавірусу — нині МОЗ повідомляє, що кількість хворих щоденно зростає (понад дві тисячі) і кінця-краю цій напасті, що захопила увесь світ, не видно. І якщо Києву пощастило опинитися в «жовтій зоні», а це дає можливість працювати, хай і з обмеженнями, то Івано-Франківськ — у небезпечний «червоній зоні»... За словами генерального директора — художнього керівника Івано-Франківського національного академічного обласного українського музично-драматичного театру імені Івана Франка, лауреата Шевченківської премії, режисера проєкту «Недосяжна НАЦІЯ» Ростислава ДЕРЖИПІЛЬСЬКОГО, нині постало питання руба: «Бути чи не бути». Адже «червона зона» — це практично нічого не можна: заборонено працювати громадському транспорту, освітнім та мистецьким закладам, кафе, ресторанам, ТРЦ, бізнес-центрам, магазинам... Що ж робити? Знову сидіти на самоізоляції по домівках? Як заробляти гроші, коли вистави не йдуть, а гроші на нові постановки колектив «з’їв» ще восени, коли всіх відправили на жорсткий карантин? Де ж вихід? Але вихід із складної ситуації неодмінно знайдеться — треба пошукати і підійти креативно! Якщо не можна працювати в місті, то поїдемо в... гори (автобусами глядачів забезпечать спонсори та меценати), а ще вистави артисти почали грати просто неба і все ж відкрили свій 82-й сезон.

Нині, у зв’язку із запровадженням на території Івано-Франківської ОТГ «червоної зони» карантину, з 1 до 13 вересня тимчасовою локацією Франківського драмтеатру став Богородчанський район. У соцмережах про постановки повідомляють глядачів. Так, 1 вересня актори грали виставу «Felix Austria» на мальовничій локації — площі біля костелу Відвідин Пресвятої Діви Марії в Богородчанах. Театр організував трансфер до і з місця проведення вистави...

Великий резонанс викликала ініціатива митців, яка стала вже знаковою. Вона відбулася на День Незалежності й уже увійшла в історію українського театру. Виставу «Нація» за творами Марії Матіос Івано-франківський національний академічний драматичний театр імені Івана Франка зіграв на... вершині гори Піп Іван (Попіван) заввишки 2028 метрів над рівнем моря. Її транслювали онлайн на сайті Суспільного «Карпати» та YouTube Суспільного. Отже, Ростислав Держипільський розповів газеті «День» про реалізацію цього надскладного ексклюзивно проєкту і нові локації, які освоює театр у нелегкі часи карантинних випробувань.

«ПРОЄКТ «НЕДОСЯЖНА НАЦІЯ» СТАВ І ВИКЛИКОМ, І ВИПРОБУВАННЯМ»

— Ростиславе Любомировичу, карантин для багатьох театрів став викликом: робити паузу до кінця пандемії чи шукати інші шляхи, як продовжити творче життя колективу? Хоча вистави онлайн не передають усіх граней, коли постановку глядачі дивляться наживо, але вони користуються популярністю. Ваш театр одним із перших почав показувати вистави на креативних майданчиках, дотримуючись санітарних норм МОЗ. Чия була ідея, щоби на День Незалежності України локація будівлі колишньої астрономічної обсерваторії на горі Піп Іван стала... сценою? У чому полягала складність грати виставу «Нація» за однойменною книжкою Марії Матіос на горі?

— Насправді ще десь три роки тому ми спілкувалися з ректором Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника Ігорем Цепендою (ми активно колєґуємо) і загалом обговорювали, як існувати університетові — з його цікавими креативними ідеями і нам — у часи надскладних викликів для креативних індустрій? І саме ще тоді спільно народилася ця ідея. А чи знаєте ви, що на Попівані спільними силами Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника і Варшавського університету триває відновлення давньої обсерваторії? Піп Іван — це наразі географічна назва, зафіксована на мапах і маршрутах, а ми називаємо Попіван — це автентична назва гори, що «співає-попіває». Я запропонував на цій вершині зіграти нашу драму-реквієм «Нація» за книжкою Марії Матіос. З різних причин кілька років ми не могли ідею реалізувати, а от цього року, незважаючи на надскладні умови, епідеміологічну ситуацію, ми це зробили. Актори і вся команда зійшли на гору, скупалися в озері Марічейка... Ми поставили собі за мету зробити це не для глядачів, не на славу людську, а на славу Божу, на прославу України. Ми вирішили, попри всі погодні умови, зробити просто таку символічну акцію. І дякувати Богові, зусиллями нашого театру, наших сильних та сміливих акторів, дякуючи Прикарпатському університетові, ДСНС в Івано-франківській області ми здійснили нашу велику мрію, втілили в життя цей на перший погляд нереальний проєкт.

Для нас проєкт «Недосяжна нація» став і викликом, і випробуванням. 2014-го, коли почалася російсько-українська війна, ми зіграли «Націю» неподалік нашого театру — в Меморіальному сквері Івано-Франківська, де могили січових стрільців та героїв Небесної Сотні та полеглих лицарів українсько-російської війни. Тоді ми грали її просто неба для перших переселенців, котрі втікали від війни, і наших краян, щоби спільно зібрати гроші на допомогу українській армії. 2015-го ми повезли «Націю» у щойно звільнені міста Луганщини — Сєверодонецьк, Сватове та Кремінну...

Молитва-реквієм «Нація» уже десять років через наскрізну деталь — ляльку-мотанку, сакральний символ єднання тих, кого ВЖЕ нема і кого ЩЕ нема на цім світі, — нагадує нам про висоти нашого духу, про силу нашої нації та мудрість поколінь! У День Незалежності України ми відкрили на вершині свій 82-й сезон для мільйонів українців, у час пандемії ми зіграли для всіх українців, і в цьому є найвищий духовний сенс. Бо наш театр — це не підлога і стеля. Наш театр — це Небо і Земля!

«МИ ПОДОРОЖУЄМО, ЯК ЦЕ КОЛИСЬ РОБИЛИ ПЕРЕСУВНІ ТЕАТРИ КОРИФЕЇВ»

— Цьогорічний театральний сезон має свої особливості, бо залежить від того, чи не посилять карантин. Прогнозують, що восени піде друга хвиля COVID-19. Коли похолодає, на свіжому повітрі вже не попрацюєш. А грати в залах, коли половина крісел мають бути порожніми, — не рентабельно. Який ви бачите вихід із ситуації, коли Івано-Франківськ опинився у «червоній зоні»?

— Насправді зараз справді нелегкі часи. Але сидіти склавши руки і жалітися на долю — це не мій принцип і не принцип мого колективу. Тому ми знайшли вихід, прийняли ці обставини і щоразу, довідавшись, до якої зону віднесено певний район, вирішуємо, куди нам поїхати грати. Ви знаєте, що до 21 вересня Івано-Франківськ віднесено до «червоної санітарної зони», де заборонено все! Тому ми працюємо наразі на майданчиках найближчих районів Прикарпаття, які потрапили в більш сприятливі санітарні зони. Цих два тижні нас приймають Богородчани, де ми в форматі open air граємо наші найкращі вистави для глядачів з дотриманням карантинних вимог помаранчевої зони. Ми знайшли чудову локацію — площу перед костелом Відвідин Пресвятої Діви Марії, де відіграли постановки «Felix Austria» за романом нашої землячки Софії Андрухович у режисурі Жуля Одрі, «Солодку Дарусю» — із «золотого фонду», а також «Три сестри», трагедію сучасності «Заробітчанки, або Мамо, повернись» за книжкою журналістки Надії Семенкович, а також «Енеїду» за Іваном Котляревським — у місцевому Будинку культури.

Також у Галичі плануємо грати, в Надвірній. Ми організовуємо трансфер для глядачів Івано-Франківська, котрі не можуть самотужки дістатися туди, де ми граємо, а дорогою розповідаємо їм цікаве про виставу, яку вони побачать, про історію її створення, про режисера. Тобто ми подорожуємо, як це колись робили пересувні театри корифеїв, а якраз сто років тому — Лесь Курбас, котрий також вирушив на гастролі містечками Київщини, створивши «Кийдрамте» (Київський драматичний театр, який діяв у 1920—1922 роках. Попередник театру «Березіль». У листопаді 1920-го здобув нову назву — Державний мандрівний зразковий театр Народного Комісаріату освіти УРСР. — Т. П.). Тобто історія іде по колу: щось повторюється, і я навіть не можу сказати, попри всі випробування, що це якась трагічна сторінка. Радше — це наш внесок в історію українського театру. Також це і своєрідна місія, і рух назустріч собі, і що важить особливо — зустріч з театром для тих, хто, може, дивився лише телевізор. Так, ми вже робили це не раз, коли їздили селами Прикарпаття з «Солодкою Дарусею», бачили її не тільки в європейських столицях, у Києві, в Канаді та США, а й у малих містечках і селах нашої області, і це, скажу вам, велика честь — грати для простих людей, котрі є найсправжнішими українцями. Ще таким свіжим є моє особисте відчуття, як другого нашого гастрольного дня мене вразили сльози простих сільських дядьків — вони втирали їх не криючись, бо історії Дарусь були в кожному селі, і про це їм точно розповідали їхні бабусі...

ПРЕМ’ЄРИ БУДУТЬ, АЛЕ ЗГОДОМ

— Чи будуть зміни в репертуарі театру через карантин? Масштабні постановки відійдуть до кращих часів, а ставку зробите на камерні? Чи відбудуться заплановані прем’єри?

— Уже відбулися зміни в репертуарі. От у четвер ввечері нам оголошують, в якій ми зоні, і ми одразу вносимо корективи — вирішуємо, що і як робитимемо наступного тижня. Не всі заплановані прем’єри нам вдалося здати. Так, ми відклали дві прем’єрні постановки — точно, тому що хочемо грати нові вистави таки в театрі, на базі — йдеться про прем’єру трагедії за Софоклом «Едіп» у перекладі Івана Франка і в режисурі Андрія Приходька, що її ми мали здати 5 вересня, а також — «Мадам Елен» — від головного режисера нашого театру Жуля Одрі, прем’єру якої було заплановано на 18 березня — за два дні перед цим ми пішли на карантин... Ці прем’єри ми відклали до кращих часів, на які дуже чекаємо.

— Фестивалі й гастролі теж скасовуються до 2021 року?

— Я навіть не хотів би приймати цю думку, що вони все ж будуть скасовані. Так, кажуть, що напевно, їх не буде. Я все ще сподіваюся, що світ знайде вихід, з’явиться вакцина чи ще щось. Принаймні, що з початку червня уже відбуваються якісь фестивалі, я маю ще поки що таку надію. А 25 вересня ми їдемо на фестиваль до Кропивницького з «Гуцулкою Ксенею» (режисер Ростислав Держипільський. — Т. П.) і драмою «На західному фронті без змін» за романом Ремарка у постановці Олексія Гнатковського.

Так, 50-й ювілейний фестиваль «Вересневі самоцвіти» передбачає вшанування талантів корифеїв українського театру. Бо цьогоріч відзначаємо 180-річчя з Дня народження Марка Кропивницького і 175-річчя Івана Карпенка-Карого. Заходи з їх ушанування відбудуться на хуторі «Надія», де ми й зіграємо драму за романом Е. М. Ремарка, в якому звучить меседж і щодо війни російсько-української...

«МИ СИЛЬНІ — ЯК КАЖУТЬ, ТІЛО НЕМІЧНЕ, ДУХ ЖИВОТВОРЯЩИЙ!»

— Як вдається утримувати в гарній творчій формі ваш колектив?

— Колектив у нас насправді чудовий. Як вони після півроку грають — запитують мене журналісти? А наші актори грають прекрасно! Під час карантину ми працювали, у нас проходили тренінги, онлайн-репетиції в зумі. А коли був дозвіл вийти на роботу і працювати не більше, ніж 50 осіб, ми також проводили репетиції та тренінги. Тепер після відпустки всі вийшли і взялися до репетицій масштабної постановки «Едіп». Нині наш колектив у прекрасній творчій формі, у доброму тонусі, абсолютно жодних проблем немає. Так, на нас усіх впливає оця невідомість, яка є сьогодні в державі, ця розбалансованість заважає нормальній роботі, але те, що я бачу, як ми сьогодні мобілізувалися і працюємо далі всупереч всьому, всупереч цим тотальним заборонам «червоної зони», засвідчує: ми сильні — як кажуть, тіло немічне, дух животворящий!