Рената Литвинова: "Остерігайтеся бажань. Вони справджуються"

"Розбещену видовищами людину, на жаль, мало що може здивувати. Тим паче "зіпсовану" професійним вивченням кіно" - цією думкою я намагалася вгамувати бунтівні пориви душі, яка не хотіла погоджуватися, що за доби постмодернізму геніїв не буває, позаяк усе-усе-усе у світі вже сталося...

Загалом, душа моя вимагала Нового. Але роки брали своє: як і вся молода естетуюча публіка врешті-решт я навчилася нудьгувати під час переглядів у Будинку кіно, сипати дотепами після них, і впевнено віщувати кіномистецтву швидку й неминучу загибель. Чергова прем'єра не обіцяла нічого доброго - Кіра Муратова, котра стала живим і помалу бронзовіючим класиком, представляла картину "Захоплення". Й, раптом я зустріла те, про що вже й не мріяла, справді нове й оригінальне. На екрані з'явилася Рената Литвинова. Пластика, інтонації, манери й нею ж написані діалоги змусили геть забути про нудне кінознавче минуле. Подібне повторилося при перегляді другої новели - "Офелія" - наступного фільму Кіри Муратової "Три історії". Спершу ексцентричний стиль цієї екранної особи обурював ярмарковим балаганом, водночас парадоксально нагадуючи про чудове минуле кінематографу. Хоча краса Ренати небеззаперечна, на екрані вона, як усе справжнє, хвилює й магнетизує.

Модні часописи називають її найстильнішою та найзагадковішою дівчиною сучасного російського кіно. Вона розумна, "до дідька приваблива", поводиться при цьому по-світськи бездоганно, її висловлювання на адресу колег стримані й коректні. Помалу Рената втомлюється від запитань, які стосуються її ідентичності з кінообразами. Втім, до журналістів ставиться терпляче: "Коли ти входиш у цей світ, то мусиш спілкуватися". Особисту популярність сприймає прихильно, усвідомлюючи при цьому примарність слави. На відміну від більшості творчої братії, добре сприймає критику, вважаючи, що може почути в ній багато корисного. На фестивалі не їздить, тож невідомо, чим Ренату Литвинову спокусили в Києві організатори фестивалю "Стожари".

- У мене було жахливе дитинство. Я завжди говорила, що могла б написати сценарій чи роман "Дитинство - це пекло", бо такої тотальної самотності ніколи в житті більше й не переживала. Це було пронизливо... Моя мати була справжньою жертвою кінематографу - одинока пані (батько з нами не жив), котра дивилася все поспіль.

- Дитячі враження й привели до ВДІК'у? Як ви туди потрапили?

- Завжди жартую: бо живу поруч.

- А чим було зумовлено вибір фаху? Чому, скажімо, не акторка чи не режисер?

- Я ніколи не хотіла бути акторкою. Але життя змушує зайвий раз повірити в долю. Коли я навчалась у ВДІК'ові, мене постійно зголошували зніматись у фільмах добрі режисери - я завше відмовлялася. Але Кірі Муратовій відмовити було неможливо, бо вона - останній видатний кінорежисер. Не хочу ображати решту, але кого ще ви можете назвати? Ясна річ, мені цього не подарують, але це - моя думка. Кіра Муратова вже поза обговореннями, й вражає те, що кожним фільмом вона спроможна викликати або захоплення, або обурення. Принаймні - не залишає байдужим.

- Діапазон ставлення митців до своєї творчості відрізняється різним ступенем маніакальності: самовираження, служіння, самопізнання, магія, нарешті. Творчість для Ренати Литвинової - це що?

- Творчість - це робота, хоча насправді - щастя. Я виконую приємну для себе роботу, а безліч людей - для них - неприємну. Марнують своє життя.

- Але творчість - процес важкий і погано контрольований: у світі мистецтва повно талановитих людей, котрі так і не реалізували свої ідеї.

- Я не вірю в невизнаних геніїв. Коли ти не злетів, це означає, що й був порожнім місцем. Отже в тебе бракує таланту, коли ти не спромігся зачарувати інших людей. Вважаю, що не потрібно звинувачувати обставини, все - в тобі.

- Теоретики пророкують великому традиційному мистецтву цілковите зникнення, пропонуючи замість цього комп'ютерні видовища, віртуальну реальність...

- Мене віртуальні простори не зачаровують. І, гадаю, що більшість людей вони зачарувати не зможуть.

- Але, все одно, кіно нині перебуває в кризі. Й завтра, можливо, справді припинить існування.

- На наш вік кіно вистачить. Сьогодні кінематограф лише в нас у жалюгідному стані. В усьому світі він дає величезний зиск, а в нас не вміють його використовувати. Всюди кіно вигідне, а в нас - чомусь - ні. Просто йому слід повернути колишню міфологічність.

- Як у вас складаються стосунки з містичним простором?

- Гадаю, що є доля, визначеність... Хоча, ясна річ, є також воля. Я завжди казала: "Бійтеся своїх бажань, бо вони справджуються". Про бажання можна забути, а воно згодом справдиться. Виходить якась практична магія - воля до виконання. Це відбувається й у роботі, й у коханні. Тож бажання слід контролювати.

- А які вам подобаються чоловіки?

- Веселі, з котрими не нудно.

- А актори?

- Не хочу їх ображати, але чоловіки серед акторів - виняток. Акторів слід просто любити, адже це такі особливі істоти, в котрих одна мета - подобатися. Загалом, у жінки більше барв. Навіть чоловіки говорять, що жінки цікавіші.

- А до себе ви як ставитеся?

- Авжеж, себе потрібно любити. Але цього треба навчатися, - любити себе. А я до себе занадто критична, й це - неправильно.