Про божевільну любов і тотальну нелюбов

 Режисером нової вистави є Стас Жирков, котрий за останні роки зарекомендував себе в театральних колах як неординарний постановник сучасної драматургії.

На цей раз приводом для складної роботи, став твір «Серпень: Графство Осейдж» американського драматурга, сценариста, актора, театрального діяча і володаря багатьох престижних нагород Трейсі Леттса ( український переклад Олексія Дроздовського).  Можна пригадати  відому кіноверсію п’єси, яка здійснена Джоном Уелсом за участю культових голлівудських акторів.  Та на сцені Молодого змодельовано свій Голівуд – зі стражданнями та пристрастями, родинними чварами і тонкою іронією, жорстокістю та сміхом, із  цікавими акторськими роботами, які у світлі нещодавньої церемонії нагородження премією «Оскар» так і хочеться розділити за номінаціями, й усім учасникам дійства вручити по статуетці.

Проте незважаючи на органічну, самодостатню гру акторів, «Серпень: Графство Осейдж» є, скоріш, режисерським театром: із тонкими ходами, своєрідно вибудуваними мізансценами, продуманою стилістикою.

Вистава починається із комічної сцени – специфічна «родзинка» режисера. З’являється індіанка-покоївка (Анастасія Блажчук), одягнена у… національний український одяг. Вона розповідає глядачам історію про таємниче зникнення господаря будинку Беверлі Вестона (відеофрагмент – Станіслав Боклан). Під час звернення до глядачів з авансцени, покоївка Джоанна використовує у мовленні колоритні слівця з українського діалекту та смішні вигуки.

Далі, протягом усього дійства, розвивається напівдетективна історія з елементами драми, чорного гумору, і, мабуть, «своєрідної комедії» (саме так визначено жанр цієї вистави).

У сюжетному контексті пошуку господаря, а далі прощання з ним, режисерський фокус вистави дедалі більше спрямовується на персонажів цієї історії. Хвора господиня Вайолет Вестон (Наталія Кленіна) і три сестри, дочки зниклого Беверлі Вестона, – Барбара (Катерина Кістень), Айві (Анастасія Євтушенко) та Керен (Іванна Бжезінська) перетворюють будинок на майданчик для шоу. Адже стилістика шоу якраз і є одним із формотворчих засобів вистави: герої танцюють, співають, виголошують свої дивакуваті промови у мікрофон, вихоплюючи його одна в одної. Актори грають своїх персонажів і водночас переповідають їх історії у прямій комунікації із глядачем. Навіть нецензурно лаються, демонструючи свій зовнішній епатаж, враз змінюючи тональність на мінорну.

Проте за цією формою режисер ставить одвічне питання: що таке щастя, і яким є шлях до нього? Три сестри не прагнуть глобальних змін у житті, але вони мріють про кохання, щасливе родинне життя, тим часом власноруч руйнуючи його.

Ця вистава – про божевільну любов і тотальну нелюбов, між якими, як виявляється, така тонка межа, що перетнувши її, можна навіть не помітити. Не даремно сценографічним вирішенням постановки (художник – Володимир Карашевський) є величезні жалюзі, які так легко відкрити, лишень потягнувши за мотузочку. Але персонажі лише «витягають» один із одного почуття, страждання, внутрішні таємниці. А жалюзі натомість залишаються закритими, приховуючи тіні минулого.

Підтримуючи мінливу, різнобарвну стилістику вистави, деякі актори також виявили себе по-новому. Особливу увагу привертає робота Наталії Кленіної, яка створює характер дещо божевільної, згрубілої, проте душевно знівеченої жінки; різниться з-поміж інших, робота Катерини Кістень (на ряду зі звичними прийомами, у стосунках із матір’ю проступає глибокий ліризм, чуттєвість – ніякого емоційного шквалу або ексцентрики).

Вистава «Серпень: Графство Осейдж» створена і зіграна щиро, з режисерським та акторським куражем, із елементами клоунади та чисельними трюками.

Та, врешті, уся ця акторсько-режисерська палітра дає можливість кожному з глядачів знайти свою фарбу, аби подумки поімпровізувати з нею на тему щастя.