Повернення святого Луки

Про унікальність колекції та роботи Франса Гальса розповідає в.о. директора Одеського музею західного і східного мистецтва Ігор Пороник

Після тривалого перебування на міжнародній виставці в Італії в Одесу повернулися «Євангеліст Лука» і «Євангеліст Матвій» — твори видатного голландського живописця XVII століття Франса Гальса з Одеського музею західного і східного мистецтва. Цей великий виставковий проєкт проходив в Мілані, в Палаццо Реале, з 7 лютого з продовженням до кінця вересня цього року і мав назву «Жорж де Латур. Європа світла»(GEORGES LA TOUR. L`EUROPA DELLA LUCE).

Мабуть люди старшого покоління добре пам’ятають чи не перший радянський трилер «Повернення святого Луки» про викрадення однієї з картин Франса Гальса під час виставки в Державному музеї образотворчих мистецтв імені О.Пушкіна у Москві. Це сталося у 1965 році, а детектив — художня версія цієї неприглядної історії, знятий у 1971-му режисером А. Бобровським. Картина Гальса таким чином стала відомою масовому глядачеві. Йшлося саме про раритет із зібрання Одеського музею західного і східного мистецтва, який нині здійснив благополучну подорож до Європи.

— Перш за все хотів би відзначити, що наш музей володіє рідкісною колекцією західноєвропейського живопису, у якій є твори таких майстрів, як Караваджо, Гверчіно, Граначчі, Строцці, Гварді, Маньяско,  робіт із майстерень Рембрандта, Рубенса, Рібери та інших метрів, — нагадав Ігор ПОРОНИК. — Гордість нашої колекції — два ранніх твори Франса Гальса «Євангеліст Лука» і «Євангеліст Матвій» (середина 1620-х). Участь у всеукраїнських і міжнародних проектах не тільки популяризує культурний набуток минулих поколінь, але й підвищує престиж вітчизняних музеїв, їх привабливість для спеціалістів і широкої публіки.

— Біографія кожної картини розпочинається після того, як художник в останнє торкнувся пензлем її поверхні. Євангелістам Франса Гальса поталанило, скажімо, більше, ніж «Цілунку Юди» Караваджо — їх авторство не оскаржується, і біографія достатньо ясно просліджується.

— Не вдаючись у деталі, зазначу, що «Євангелісти» Гальса зафіксовані під час проведення аукціонів у Гаазі і Амстердамі у 1760 і 1771 роках. На останньому ці чотири твори були закуплені для Ермітажу, у запасниках якого вони вперше згадуються у 1773 році, отримавши відповідні номери, які можна побачити на полотнах (пізніше їх навіть вважали датою написання). За часів Олександра І цикл «Євангелістів» Франса Гальса був переданий у Таврійську губернію для католицьких храмів, а в період, можливо, Кримської війни він був розпорошений. «Євангеліст Лука»та «Євангеліст Матвій» потрапили до нашого музею через Музейний фонд у 1920 році. До певного часу авторство цих творів приписували невідомим майстрам, до того ж російської школи XIX ст., і лише у 1958 році завдяки ґрунтовним дослідженням мистецтвознавця, співробітника Ермітажу і фахівця з голландського мистецтва Ірини Лінник, ми отримали ім’я автора та цілком ясну картину їхнього походження. Ще два зображення євангелістів цієї серії знаходяться в Москві (Святий Марк) і вКаліфорнії у Музеї Пола Гетті (Святий Іоанн).

— Крім злощасної виставки у Москві у 1965 році, де ще побували «Євангелісти»?

— Перша відома нам виставка з їх участю мала місце у Голландії у 1962 році, потім у 1964 — в Ермітажі, у 1965 — у Москві. У 1989-1990 відбулася велика міжнародна виставка творів Гальса в трьох містах — Вашингтоні, Лондоні та Гарлемі. У 2005 і 2012 роках картини знов були у Москві; у 2013 — у Києві, в Національному музею мистецтв імені Б. і В. Ханенко. Так що наші євангелісти багато подорожували. У серпні-вересні минулого року вони були у Палаці Потоцьких — Львівській Національній галереї мистецтв імені Б. Г. Возницького. Це був обопільний проект: у нашому музеї одночасно була представлена колекція польського художника-символіста Яцека Мальчевського з зібрання львівської галереї. І буквально на днях ми отримали наших євангелістів з Мілана, де вони експонувалися з лютого місяця в престижному Королівському палаці — «PalazzoReale».

— Що собою представляла ця імпреза?

— Це масштабний міжнародний проект під назвою «Жорж де Латур. Європа світла», організований компанією Mondo Monsrte Skira. Виставка престижна, її експозицію складали як твори знаменитого французького художника Жоржа де Латура — послідовника Караваджо й майстра світлотіні, так і багатьох митців епохи бароко із музеївФранції, Італії, Іспанії, Англії, Австрії, Нідерландів, Угорщини, Польщі, кількох музеїв США — усього 28 міжнародних музеїв. Звичайно, домінували полотна де Латура, але були також твори Гальса, Яна Вермера, Рібери, Караваджо та інших живописців, для яких передача світла стала домінуючим образним засобом. Зі східних теренів Європи була представлена тільки Україна двома музеями. Свого де Латура — картину «Платіж» («У лихваря») надала Національна галерея імені Возницького, до речі, єдина картина цього художника в музеях України і одна з дев’яти відомих, що датована самим автором. Принагідно зазначу, що й у російських музеях картини цього митця відсутні. Тож ми знову нагадали, якими шедеврами володіємо. У колі провідних мистецтвознавців і фахівців музейної справи Європи подібне спілкування є надзвичайно корисним і перспективним, тим більше, з такою престижною установою, як «PalazzoReale». Наші зарубіжні колеги тепер мають більше уявлення про наш музей. Це заявка на високому рівні. Виставка діяла більше пів року і мала величезний успіх. Організатори видали високо поліграфічний каталог, у який включені роботи Гальса з бібліографічним переліком наукових праць, присвячених дослідженню цих двох картин. Для нас це важливо, адже далеко не усі твори виставки включені у це унікальне видання.

— Як тепер відбувається процедура повернення картини?

— Відповідно до існуючої нині міжнародної практики, пов’язаною з карантином, експонати, які були надані для виставки за кордон, транспортуються після он-лайн передачі, згідно проведеного відео запису, тобто без безпосередньої присутності представника музею. Усі учасники зіштовхуються з цим уперше, і, зрозуміло, ми дуже хвилювалися. Сподіваємось, це тимчасова міра.

— Чи були якісь конкретні пропозиції з італійської сторони?

— Поки-що є наміри зробити якийсь спільний проект, здійснення якого, як ви розумієте, вимагатиме великої підготовчої роботи. До речі, куратор згаданого проекту вже відома нам по Караваджо професор, директор Galleria Borghese Франческа Каппеллетті. Організація спільного проекту потребує підготовки і оформлення певного пакету документів. Наприклад,»стандартний звіт про об’єкт» на 28 сторінках, який потрібно по кожному пункту заповнити. В ньому описані умови, за яких одна із сторін готова надати свої музейні предмети на період проведення виставки іншій. Крім того, про це я вже говорив  в інтерв’ю («День», 30.09.2020), в Італії готується масштабна виставка до 450-річчя Караваджо, і наші італійські колеги мають намір не тільки підготувати виступ про одеського «Христа», але й висловлюють зацікавленість за сприятливих умов бачити цю картину у ювілейній експозиції. Готується до випуску каталог усіх творів Караваджо! Таким чином участь у вищезгаданому проекті — це й заявка на майбутнє.

— Обмін виставками: наскільки українські музеї готові до цього?

— Наші умови зберігання в основному відповідають західним стандартам, за винятком кількох пунктів, зокрема, щодо наявності клімат-контролю приміщень. Але, якщо організовувати виставку у певний сезон, то цієї проблеми можемо уникнути. Наприклад, львів’яни, які частіше за нас беруть участь у подібних проектах, досить успішно з цим справляються. Головне, щоб була зацікавленість. Ми також сподіваємося на те, що врешті-решт буде завершений реставраційний ремонт музейної будівлі, який передбачає не тільки реставрацію пам’ятки архітектури, але, також, модернізацію інженерного та музейного обладнання відповідно до сучасних стандартів.