Пам’яті всіх бійців, що полягли за свободу і незалежність

Нещодавно відбулась очікувана відео-прем’єра пісенного арт-дійства «Міф Роду»

Це частини опери-міф, що має назву «Молода опера «Ukraine Terra Incognita». Про масштабний міжнародний мистецький проект, який здійснюється за підтримки Українського культурного фонду та міжнародного фонду «Відродження», газета «День» уже розповідала своїм читачам.

Відео-прем’єра, яку можна було побачити ще до початку офіційного відзначення державного свята, мала б стати своєрідним епіграфом 29-й річниці Дня незалежності. Адже «Міф Роду» є присвятою пам’яті воїна-співака Василя Сліпака й усіх воїнів, що полягли за свободу і незалежність нашої країни. Зіткана з архаїчних пісень, прадавніх ритуальних й обрядових дійств, образна тканина «Міфу» несе сакральні надзнаки про вічні цінності Роду як оберегу, згоди та єдності. А його автентичний араеал озвучує ще й історичний єднальний наратив: пісенні скарби Київщини, Полтавщини, Кіровоградщини переплітаються з фольклорними джерелами Полісся, Гуцульщини, Закарпаття, Кубані.

Упродовж години всі, кому пощастило бачити-слухати прем’єру, занурювались у магію народних пісень, пронизаних, за Гоголем, «високою мудрістю простоти». Через веснянки, колядки, коломийки, колискові, купальські й весільні обряди, яким понад тисяча років, розгорталась пісенна реконструкція духовного коду України. Три міфи («міф як істина», Ярослав Грицак) — Роду, Дому, Любові оповідають про творення Роду, коріння якого жіноче й чоловіче начала.

Перший з них — ритуальний триптих про життєдайні пори Року, закарбованих у веснянках, купальських «грищах», весільних обрядах. У сцені «Весни-зародженні» гурт юнок (натяк на матріархальний період?), вимовляючи на початку окремі звуки, склади, відтворюючи щебетання пташок, вигукуючи заклички весні, виспівує далі свої мрії-веснянки («Весняночко-паняночко», «На кладочці стояла», «Пора мо іти в решето», «Скакав воробейко»...).

У «сцені Літо» до дівочого гурту додається гурт юнаків, єднаючись у запальні купальські ігрища з жартами-залицянням («Коло млина», «Ой кину я кладку», «Як посію я рожу»), що переходять у ритуальні весільні пісні («сцена Осені-весілля»): на фоні низького чоловічого протяжного співо-звуку (бурдону) лунають неймовірної краси піснеспіви, що нагадують древнє багатоголосся («Котилася ой да зоря з неба», «Як чесала мати дочку», «Скачу, скачу свесті»). Протяжний гуртовий спів і ліричне дівоче соло, різноголосе гомоніння й зухвалі хлопчачі вигуки, жартівливі сценки з танцями босоніж викликають в уяві барвисті картинки сільського побуту, що подекуди нагадують художні полотна Миколи Пимоненка, Сергія Васильківського.

Друга частина дійства — «Міф Дому» відтворює «вічні» життєві замальовки: Дім, де мати колисає дитину та чоловіча варта, яка оберігає Рід. Два гурти — жіночий і чоловічий у поліфонічному звучанні ведуть свої «ролі». Ніжні колискові, які співає жіночий гурт на фоні гри-вимовляння перших дитячих звуків (архаїчні колискові «Ой, ходить сон коло вікон», «Беньки бубеньки», «Люляй люляй», «Замаю я колисочку», «Ой спи дитя, колишу тя»), супроводжують козацьку казку-притчу, що її розповідає юнакам найстарший, про молодих дубочків, наляканих чужинцями, які прийшли у зелену діброву із сокирами. «Жахнулися молоді дубчаки, шкода їм землю сю покидати, де їх коріння переплелися з коренями їхніх дідів і прадідів, де трава така пишна. А старий дуб похитав своїм верхів’ям і спокійно мовив: «Нема вам чого боятись, бо ні коло одної сокири нема топорища. Тож запам’ятайте: допоки між нашими ворогами немає нікого з нас, ніякий ворог нам нестрашний»...

Жартівливі прадавні колядки («Ой же як било ізпрежди віка», «Чи вдома дома») підводять до третьої частини — «Міфу Любові». Монтаж пісенних і танцювальних «кадрів», стихія шаленої ритміки створюють картину буяння молодості й первозданної енергії, яка об’єднує всіх у коло «диких танців» («Ой не ходи, Барабашу», «Як пішов я до Солохи»). А далі коло розбивається на пари переплетених у ніжних пестощах рук і пальців. Одночасний спів пісенних дуетів складає дивовижну поліфонію, яка поєднується у два гурти, і згодом стає спільним хором («Сізих мої два голуби», «Як піду я»). Завершує дійство заворожливе жіноче соло («Ой, воли мої половейкії»), що звучить на фоні протяжної лінії басових чоловічих голосів.

Ось таку пісенну «біографію» і архетип Роду, ось таку вертикаль археологічних глибин національної пам’яті запропонувала в День незалежності Молода опера «Ukraine Terra Incognita». Її виконавцями є молоді, гарні, талановиті львівські актори-співаки: Микола Береза (режисер театру ім. Леся Курбаса, виконавець головної ролі у фільмі «Червоний»), Ярослав Федорчук (фільми «Брама», «Наші Котики»), Сергій Бадюк (фільм «Чорний Ворон», учасник гурту «Чорноморці»), а також Марко Свіжінський, Денис Іванів, Софія Лешишак, Андріана-Ярослава Саєнко, Катерина Смірнова Ольга Баландюх. 

Два квінтети (жіночий і чоловічий) міфотворять дійство, головними персонажами якого є обрядові пісні, що несуть образи-символи любові, журби, веселощів, смутку, життєрадості. Більшість з озвучених архаїчних пластів майже невідомі, деякі з них лунали вперше, як наприклад, «Ой воли мої половейкії», «Циганочко, ворожечко», «Ой на горі сухий дуб». «Особливу радість відчуваєш, коли відшукуєш таку пісню не в пісеннику, а у виконанні носія традиції», — коментує авторка ідеї опери-міф, відома режисерка, співачка, дослідниця автентичного співу Уляна Горбачевська. На думку майстрині, важливо не лише відтворювати первозданне народне співоче мистецтво, а й знаходити «персональний звук» співака.

Саме такий «персональний» голос кожного з десяти акторів і створює багатоголосся характерів, поліфонію сюжетних ліній. Передусім, це неповторний спів Уляни Горбачевської, шо сприймається як головний персонаж дійства. Кожний із співаків веде свою сольну партію-пісню, або стає учасником ансамблевих і хорових ритуалів. Мелодичні інтонації їх голосів продовжуються в пластиці тіла, рухах рук, трепеті пальців, які «гаптують» пісенну тканину та моделюють відео-інсталяцією ліній-барв на екрані. (Відео-арт створила одна з провідних українських формацій VJ group CUBE спільно з художником Володимиром Олещуком, дизайнеркою оригінальних костюмів є Марта Ваххольц).

Творчо креативна, молода команда постановників і акторів запропонувала своє бачення розвитку українського оперного мистецтва на основі фольклорних джерел. Хоча блискучі зразки фольк-опери в українській музиці вже відомі. Насамперед, «Цвіт папороті» Євгена Станковича, яка відкривала абсолютно нову, модерну оперу ХХ століття, а також хорова опера Ігоря Шамо «Ятранські ігри».

Звісно, ще важко уявити собі цілісну картину опери-міф без її двох наступних частин — «Міфу Степу» і «Міфу Залізне Серце». Звісно, втрачається враження сприйняття від «непрямого контакту» (on line) з мистецьким твором. До того ж ми почули лише пісенну його складову, без надзвичайно важливого для оперного жанру симфонічного оркестру. Музику для нього створює молода композиторка Марія Олійник. У кінцевому варіанті прем’єра «Молодої опери «Ukraine Terra Incognita» (теж, на жаль, у відео-запису) має відбутись у День Захисника України, який відзначається 14 жовтня — в День святої Покрови Пресвятої Богородиці і Українського козацтва, що також є символічним. Адже саме у дні державних свят варто було б ще й ще раз нагадувати про багато-тисячолітню історію і винятково високу культуру України.

P. S. 40 пісень, зібраних у «Міфі Роду» прозвучали, як альтернатива 42 пісенним композиціям, що ними офіційно відзначався на історичній площі столиці головний День держави, коли ознаки національного свята підтверджувалися лише появою прапору та хоровою масовкою у вишиванках. І річ не в тому, що автентичність «Міфу» віддаляла пісні біля Софії у тисячі років, а в смисловій наповненості та культурі передачі тих цінностей, які дають можливість відчути свій великий, могутній Рід.