МЕНЮ

Осяйна підміна

Дмитро ДЕСЯТЕРИК, “День”
4 січня, 2019 - 11:37

Фільм “Сільвіо та інші” (оригінальна назва – Loro, тобто “Вони”), що нині вийшов у наш прокат, у першу чергу цікавий тим, що є роботою італійського режисера Паоло СОРРЕНТІНО, який за останнє десятиліття здобув культовий статус, в основному завдяки трагікомедії “Велика краса” (2013, “Оскар” і “Золотий глобус”) і міні-серіалу “Молодий папа” з Джудом ЛОУ (2016).

Це другий фільм Соррентіно після «Дивовижного» (Il Divo, 2008), присвячений феномену італійської політичної культури. Протагоністом Il Divo був очільник 7 урядів, фігурант двох судових процесів, християнський демократ Джуліо АНДРЕОТТІ, а Loro – це погляд на діяча, що перевершив Андреотті в скандальності – ультраправого популіста Сільвіо БЕРЛУСКОНІ.

Сюжет побудований на подіях з життя цієї вкрай суперечливої постаті в 2006-2009 рр., коли Берлусконі намагався повернутися у велику політику й зрештою зробив це, втретє ставши прем’єр-міністром.

А втім, усе починається з авантюриста, сутенера й наркодилера Серджіо (Ріккардо СКАМАРЧІО), який хоче якомога ближче підібратися до Нього (героя до певного часу не називають по імені) й для цього навіть купує віллу по сусідству. Берлусконі у виконанні Тоні СЕРВІЛЛО ("Наслідки любові" (2004), "Велика краса" (2013), "Дівчина в тумані" (2017)) з’являється вже майже в середині фільму й перебирає сюжет на себе.

Соррентіно стартує дуже енергійно. Пролог – гротескний епізод з вівцею, яка гине перед телевізором у домі Берлусконі. Далі з кіноекрану виривається майже безупинний потік медійних образів. Дівочі тіла різного ступеню оголеності, розкішні інтер’єри, телешоу, яхти, децибели поп-музики, реклама, реклама, реклама. Режисер вміло відтворює стилістику розважального телебачення, на якому, власне, Берлусконі й побудував свій вплив. Це у всіх сенсах блискуче. Доречно й дотепно.

Але екранний час спливає, намічаються потрібні для розвитку оповіді конфліктні лінії, з’являються нові дійові особи зі своїми драмами, а інтонація не змінюється. Все та ж кліпова нарізка, все той-таки шик-блиск-краса. Сервілло грає старигана, який намагається удавати молодого плейбоя, але й він у цьому характері наче костеніє.

Тож поступово весь запропонований режисером гламур з іронічного прийому перетворюється на змістовне наповнення картини. А сама картина, чим ближче до фіналу, тим більше скидається на пілотний випуск чергового серіалу, який зависає десь посередині між арт-хаусом і сатирою, не будучи ані першим, ані другою.

І виходить неприємний парадокс: фільм, що мав на меті в тому чи іншому вигляді викрити Берлусконі та його ганебну політику, сам став схожим на одне з шоу, продукованих непотоплюваним Сільвіо. Інакше кажучи, об’єкт  дослідження поглинув дослідника.

Отака осяйна підміна.