МЕНЮ

“Обітований рай”

Галина ТАРАН
15 травня, 2020 - 12:07
Так Петро Чайковський назвав Україну, де написав свої знакові твори

Кам’янка, предковічна українська земля, стала для найпопулярнішого у світі композитора Петра Ілліча Чайковського, як він зізнавався,  “притулком від бід”, “найулюбленішим, найтеплішим земним куточком”,  тим “осяйним пунктом”, “манною небесною”, “обітованим раєм”, куди  він найчастіше    любив  ховатися від “хвилювань і  тягаря свого  існування”, де він “працював, відпочивав, оновлювався душею, розумом і серцем”.

“Я можу бути щасливим або в Кам’янці,  або на самоті і середини між цим не має”, – писав  композитор стверджуючи ту надзвичайно важливу роль, яку відігравала Кам’янка в його житті.

***

Виникло поселення Кам`янка  в середині ХУІІ століття. Його заснування пов`язують з іменем гетьмана війська запорізького Богдана Хмельницького, яке було передане йому  у спадкове володіння польським королем Яном Казимиром  27 березня 1649 року. В 1756 року слобідка Кам’янка  отримала статус  містечка, що перейшло у власність польських магнатів Любомирських. Згодом, 1787 року,  його придбав князь Потьомкін-Таврійський і подарував  племінниці – Катерині Миколаївні Давидовій, уродженій Самойловій, за  першим шлюбом Раєвській.

Саме з родиною Раєвських-Давидових пов`язані найяскравіші сторінки історії  Кам’янки, яка стала одним із культурних і політичних центрів краю.  

Відома Кам`янка у першій чверті ХІХ ст. і як один із центрів декабристського руху. Молодший син  К.М. Давидової і спадкоємець кам`янського маєтку Василь Львович Давидов разом із Сергієм Григоровичем Волконським очолили Кам`янську управу Південного товариства.  Тут часто відбувалися таємні наради майбутніх декабристів. У найкращих залах маєтку Давидових, серед вишуканих меблів з червоного дерева, під покровом розкішних полотен відомих  англійських і французьких художників, в оточені старовинних фоліантів книг, що ввібрали мало не всю духовну спадщину світу, молоді енергійні люди, які щойно повернулися з перемогою у війні з Наполеоном, піднімали келихи за процвітання свободи і демократії і свято вірили, що все задумане здійсниться.    Їхня доля – ешафот, сибірська каторга та, полишене у спадок нащадкам, ім’я – декабристи. В.Л. Давидову смертна кара, після розгрому декабристського руху, була замінена на довічні каторжні роботи в Сибіру. Позбавлений всіх громадянських прав, дворянин, що здобув тяжкі поранення і славу героя у війні 1812 року,  1839 року був переведений на поселення в Сибірське заслання В.Л. Давидова розділила і його дружина – Олександра Іванівна Давидова, уроджена Потапова. В цій родині, на момент суду над декабристами, було шестеро дітей.  Дружинам декабристів дозволено було поїхати за своїми чоловіками до Сибіру, але дітей туди брати не дозволялось. У цьому був особливий  трагізм  цієї найбагатодітнішої декабристської родини.

Але життя продовжувалось і в далекому Сибіру в сім`ї Давидових народилось ще семеро дітей,  які були позбавлені права на  спадщину. Серед них і Лев Васильович,  чоловік сестри композитора. Він після закінчення кадетського корпусу служив у Семенівському гвардійському полку.  1860 року молодий офіцер  зустрів Сашу Чайковську,  закохався в гарну дівчину з ангельським серцем і в листопаді цього ж року молоді люди одружилися. Лева запросив до Кам’янки старший брат Микола  (народжений до заслання батька) управляючим маєтками. Оселившись  тут, Олександра Іллівна і Лев Васильович Давидові змінили не лише власну  долю,  але й додали до історії Кам`янки найяскравішу сторінку. З цього часу Кам`янка і родина сестри стали невід`ємною частиною життя П.І. Чайковського, де він і вся його родина знайшли оазу щастя і благополуччя поруч із сім`єю Льва і Олександри Давидових.

***

Вперше до Кам`янки Петро Чайковський приїхав 25 літнім студентом Петербурзької консерваторії  у 1865 році й відчув себе  вдома. Починаючи з 1869 року, композитор майже щороку приїздив до Кам`янки, до своєї рідної домівки. Адже на запитання  друзів куди він їде – відповідав: „додому”, що означало в Кам`янку. І ця його відповідь „додому” – найпереконливіше свідчення особливого ставлення Чайковського до Кам`янки.  „На довгі роки сім’я сестри, а з нею і вся Кам’янка стали для нього осяйним пунктом, куди найохочіше він любив ховатися від хвилювань  і тягаря свого існування… ” –  писав його брат Модест Ілліч.        

Своїй рідній  сестрі Олександрі  Іллівні Давидовій впродовж 28 років,   ніс композитор  і найбільшу радість, і найбільше горе. Тут, вдома,  він знаходив “…те відчуття миру і спокою в душі, якого марно шукав в Петербурзі та Москві”. Дружня, щира атмосфера щасливої сім’ї,  яку створила сестра,  дарувала Петру Іллічу родинний затишок, тепло, нагадувала щасливе, безхмарне  дитинство, зігрівала душу і серце. Олександра Іллівна  обожнювала свого старшого всього на рік брата, була його порадником і другом, постійно  підтримувала морально і нерідко матеріально, захищала від усіляких нападок, свято вірила в  його геніальність навіть тоді коли ніхто із членів родини не думав про це. Як пізніше згадував її син Юрій Львович Давидов: „Своє переконання в геніальності Петра Ілліча Олександра Іллівна зуміла вселити чоловікові, його матері, сестрам і, звичайно ж, своїм дітям... Для неї чоловік, діти і брат Петро були найдорожчими людьми, і неможливо сказати, кого вона любила більше...”

Кожній людині найкраще там, де вона любить, де її люблять, і, найголовніше, де вона може почуватися сама собою. Оце відчуття внутрішньої свободи, розкутості Чайковський знайшов саме в Кам`янці, в оточенні люблячих його людей. А по-справжньому щасливим і вільним композитор почувався лише у товаристві улюбленої сестри та її родини в Кам`янці, яка стала джерелом його натхнення. А свобода була потрібна йому не для відпочинку, а для плідної творчої праці.

Відомо, що Петро Ілліч дуже сором`язливо поводив  себе серед малознайомих, або навіть знайомих, та не дуже близьких йому людей. Але тільки не в Кам`янці.  В одному з листів, оповідаючи про те як пройшли іменини сестри, Чайковський писав: „ ...Я досить несміливо пустився в танок, але потім, як це зазвичай буває в Кам’янці,  захопився і танцював пристрасно  невтомно, з різними біснуваннями і школярствами...”.  Уявити щось подібне  поза  Кам`янкою, неможливо.

Крім сім`ї сестри  Петро Ілліч спілкувався в Кам`янці  з іншими членами  великої родини Давидових, яких в листах він називав не інакше як „наші” і писав: “Вся принада тутешнього життя полягає у високій моральній гідності людей,  які  живуть у Кам’янці,  тобто в сім’ї Давидових  взагалі” – стверджував композитор”.

Та найбільше полонила Петра Ілліча моральна краса „ трьох ангелів ”, як він називав Олександру Іванівну Давидову, дружину декабриста В.Л. Давидова, матір його зятя, і двох її дочок Єлизавету Василівну і Олександру Василівну. Невимовна доброта, внутрішнє благородство, які спостерігав спілкуючись з цими „голубками” Петро Ілліч, приводили його у захват і викликали бажання “… плакати і впасти перед ними на коліна”. А дуже чутливий до будь-якої фальші, і не тільки в музиці, П.І. Чайковський умів відрізнити справжнє від удаваного. А чесноти цих жінок були настільки щирими і природними, що  стали для Петра Ілліча на все життя зразком всього високого, морального, чистого і прекрасного, що тільки є у світі.

***

Зворушувало  Чайковського й   історичне минулого Кам’янки: “Я люблю в ній її минуле, – писав він, –  вона овіяна для мене духом поезії; образ Пушкіна витає переді мною, все тут налаштовує на поетичний лад”. На той час ще живі

були спогади про перебування тут О.С. Пушкіна, декабристів, героїв війни 1812 року. Петро Ілліч міг годинами слухати розповіді дружини декабриста Олександри Іванівни Давидової про поета, якого вона добре знала. Саме в Кам`янці образ улюбленого композитором поета немовби оживав, ставав ще ближчим і ріднішим. І  не випадково в Кам`янці він працював над операми на сюжет пушкінських творів:  “Мазепою”, в якій використані теми українських народних пісень “Пливе човен” та “Зібрав батько кумпанію” і „Євгенієм Онєгіним”. А оперу „Євгеній Онєгін” композитор не лише “довів до бажаного завершення”, ая. Закінчивши коректовку.  ще й  вперше повністю виконав саме у сімейному колі Давидових у с. Вербівці, неподалік від Кам`янки, у власному маєтку Льва Васильовича і Олександри Іллівни купленому в 1870 році. В листі  з Вербівки до Н.Ф. фон Мекк він писав про це так: “Учора ввечері я зіграв своїм співмешканцям (Давидовим) всього “Онєгіна”. Враження їхні були для мене найприємнішими. Мені совісно зізнатися в цьому, але не приховаю від вас, що я сам насолоджувався не менше  від них, і були хвилини, коли я змушений  був зупинятися від хвилювання, а голос відмовлявся співати від підступу сліз до горла”.


ЦІОНГЛІНСЬКИЙ (1858-1913) ПОРТРЕТ П.І.ЧАЙКОВСЬКОГО. 1894 Р

Саме в Кам`янці, де сестра і вся її родина створювали для цього всі необхідні умови для творчості, без якої П.І. Чайковського не міг уявити свого життя, він працював з натхненням. 

Перебуваючи тут, він встановлював собі строгий розпорядок дня, за яким вставав дуже рано, потім здійснював коротку прогулянку, після якої обов`язково працював не менше п’яти годин на день. Петро Ілліч завжди стверджував, що натхнення не любить лінивих, що талант не може існувати без наполегливої праці. Тому лінощами він ніяк не міг себе попрікнути і, коли страшенно втомлюючись від роботи над тим чи іншим твором, мріяв відпочити, то відпочивав лише тоді коли брався за новий твір.

***

До творів, які майже повністю написані композитором в Кам`янці належить Друга симфонія. В фіналі цієї симфонії композитор використав українську народну пісню „Журавель”. За спогадами Ю.Л. Давидова, племінника Чайковського, Петро Ілліч під час роботи над симфонією час від часу програвав на роялі її частини. І коли він почав грати варіації на тему „Журавля”, то до нього підійшов буфетник Давидових  Петро Герасимович   (Казидуб) і дуже шанобливо зробив Петру Іллічу зауваження, що ця пісня співається трохи інакше. І тут же заспівав, як він вважав, правильно. І хоча старий кам`янський буфетник не вирізнявся музичними здібностями і музичним слухом, та саме його варіант цієї народної пісні композитор використав для фіналу Другої симфонії. Симфонія мала надзвичайний успіх, особливо фінал,  що дало право Чайковському  навіть жартома написати:     „Честь даного успіху я приписую не собі, а справжньому композитору даного твору: Петру Герасимовичу, який в той час, як я творив і награвав „Журавля”, постійно підходив і наспівував мені: „Таки-таки дибле, таки-таки-щипле”.  А Другу симфонію ще за життя Петра Ілліча назвали „Українською”, адже крім фіналу  українські мотиви звучать і  в першій, і в третій частинах симфонії.

Всесвітньовідомий балет П.І. Чайковського „Лебедине озеро”, популярність якого настільки велика, що важко знайти населений пункт, в якому колись побував композитор, щоб місцеві жителі не розповіли легенду про те як Петро Ілліч саме в цьому селі чи містечку, на ставку чи на озері побачив лебедів і в нього виник задум „Лебединого озера”. Насправді ж балет був замовлений Петру Іллічу дирекцією Большого театру і Чайковський вперше згадує  про нього в листі до С.І. Танєєва від 14 серпня 1875 р. з Вербівки: „ Написав (у проекті) два акти із балету „Озеро лебедів ”(в рукописі саме  така назва) .    

Музика цього неперевершеного балету, де поєдналися казка і реальність: пошуки ідеалу, краси і неможливість їх знайти, надія на щастя, мимовільна зрада і спокута її ціною життя залишають незабутнє враження. І надзвичайно важливо пам’ятати, що цей один із найпопулярніших у світі  балет був написаний у мальовничому  українському селі – Вербівка.           

Племінники Чайковського у своїх спогадах згадують ще й про дитячий одноактний балет з такою ж назвою „Озеро лебедів”, який Петро Ілліч поставив як режисер  у Кам`янці в 1871 році  для старших дітей своєї сестри. Звичайно, цей маленький одноактний балет не мав прямого відношення до знаменитого балету „Лебедине озеро ”, але Юрій Львович, виходячи із сімейних переказів,  стверджував, що „головна тема – пісні лебедів і тоді була такою ж...”. 

З “Дитячого альбому” П.І. Чайковського розпочинають знайомитися діти з омріяним світом музики. Ці невеликі фортепіанні п`єси композитор написав у Кам’янці влітку 1878 року. Приводом для створення “Дитячого альбому” стало постійне спілкування Петра Ілліча з племінниками, дітьми своєї сестри, що як і всіх дворянські родини  того часу навчалися  музиці. Чайковський бачив, що  племінникам не вистачає дитячого музичного репертуару.  Тоді й виникла у нього ідея „Дитячого альбому”: “Я зробив цілий ряд маленьких уривків безумовної легкості із  заманливою для дітей назвою як у Шумана”. „Дитячий альбом” П.І. Чайковський присвятив своєму улюбленому племіннику Володі Давидову, якого в сім`ї називали Бобом. У листі до Л.В. Давидова композитор писав: „Скажи Бобику, що надруковані  ноти з картинками, що ноти ці створив дядя Петя і, що на них написано: “Присвячується Володі Давидову”. Він, дурненький, і не зрозуміє, що значить присвячується...”.

Написання  цих музичних п`єс було найменше, що хотів би композитор зробити для дітей своєї сестри, яких любив понад усе. В листі до Олександри Іллівни і Лева Васильовича Давидових Петро Ілліч  писав: „Ваших дітей, я насправді люблю як своїх...”. Усього дітей у родині сестри було семеро. Всіх їх Чайковський дуже любив, хоча найбільше виділяв Володю Давидова, якого вважав дуже талановитим. Йому, крім „Дитячого альбому”, присвячена і знаменита Шоста симфонія. Племінники відповідали Петру Іллічу щирою взаємністю,  і стверджували, що „ у нас було троє батьків: тато, мама і дядя Петя”.

 ***

Мали за свого Чайковського і кам`янські дітлахи та пес Апрель,, які вартували на нього під час щоденних прогулянок у Тростянку, лісове урочище поблизу Кам`янки, чи інші навколишні ліси. День без лісу, за його власними словами, був  „не день, а нудьга”.  Петро Ілліч  заходив до крамниці, щоб купити цукерок для дітей і кілька фунтів м’яса для собаки. Отримавши гостинці, дітлахи і Апрель розбігались хто куди, а Чайковський прямував далі. Інколи він все ж брав із собою когось із дітей, аби назбирати шампіньйонів у Тростянці. Збирання грибів було улюбленою розвагою композитора, але він не на жарт ображався на того із супутників, кому щастило більше, ніж йому. Частенько участь у таких подорожах брала і вся родина Давидових. При виборі лісу вирішальним був голос Петра Ілліча.

Але потреба в спілкуванні з природою наодинці була в композитора така велика, що він залюбки ходив пішки і в дальні ліси: Тарапун, Зрубанець, Пляківські ліски. “У нас тепер такі чудові дні. Щоранку я вирушаю в далеку прогулянку, відшукую десь затишний куточок у лесі і безмежно  насолоджуюсь осіннім повітрям, насиченим запахом опалого листя, сповненого тишею і принадою осіннього ландшафту з його характерним колоритом. Взагалі я тут відпочиваю найприємнішим чином”, –  писав Чайковський із Кам’янки.  І ті моменти, коли композитор залишався сам на сам з природою, він вважав найкращими у своєму житті, і в такі хвилини до нього найчастіше приходило натхнення і в творчій уяві композитора поставали обриси нових творів, чи віднаходились нові грані для тих, над якими він працював раніше.

Композитору надзвичайно подобався  український колорит Кам`янки. Він часто бував на весіллях, народних гуляннях, із задоволенням  знайомився зі звичаями та традиціями України, яка була батьківщиною його діда і  прадіда  А про  те, що рід Чайковських  походить з України, свідчить документ, знайдений у Центральному державному архіві древніх актів (Москва) внучатою племінницею П.І. Чайковського Ксенією Давидовою та співробітницею музею композитора з Воткінська (Удмуртія, РФ) Валентиною Пролеєвою. Це було прохання 25 студентів Києво-Могилянської академії до імператриці Катерини ІІ  про влаштування їх в петербурзький госпіталь для навчання лікарської справи.  Серед студентів був і дід Петра Ілліча – Петро Федорович Чайковський. Як свідчать документи,  прізвище прадіда майбутнього композитора було  Чайка,  і тільки в  Києво-Могилянській академії його син, Петро Федорович, став писатися Чайковським. Як згадує командир Миргородського полку В.П. Капніст,  Федір Чайка був хоробрим  козаком, чесною, порядною людиною,  навіть, отримавши поранення  в боях  не полишив службу, а став писарем Омельницької сотні. Після його смерті, в 1767 році,  залишилася п’ятидесятилітня вдова Ганна Чайчиха,  яка   не мала ні поля, ні сінокосів, ні лісу, крім хати,  за яку  платила  збір  1 рубль”.

У часи перебування в Кам`янці й інших місцях України П.І. Чайковського найбільше цікавили пісенні традиції українського народу. Композитор захоплювався надзвичайною мелодійністю і неповторними барвами  народних пісень, які використовував у багатьох своїх творах. Українські наспіви, сюжетні мотиви, музичні образи набули нового, яскравого життя, надаючи найважливіших стильових ознак творчості композитора. А музичний критик Б. Асаф`єв стверджував, що  “український елемент” визначив головну стильову якість творчості Чайковського – природу його ліризму, що з’явився під враженням побаченого в Україні. Багато творів української тематики, сповнені національних музичних інтонацій. У своїх   творах композитор щиро, чуттєво й проникливо повідав  світові  про Україну.


ВОЛЬТЕР ОЛЕКСІЙ ОЛЕКСАНДРОВИЧ (1889-1973) ПОРТРЕТ П.І.ЧАЙКОВСЬКОГО

В Кам`янці та Вербівці, Петро Ілліч  працював понад тридцятьма творами – операми  “Ундіна”, “Євгеній Онєгін”, “Коваль Вакула”. “Орлеанська Діва”, “Мазепа”, балетами “Лебедине озеро”, “Спляча красуня”, фортепіанним циклом “Пори року, ”Третьою і Четвертою симфоніями, Першою, Другою і Третьою симфонічними  сюїтами, Другим концертом для фортепіано з оркестром, увертюрою “1812 рік”, Серенадою для струнного оркестру, Сонатою для фортепіано, Концертною фантазією для фортепіано з оркестром,  3 п`єсами для скрипки і фортепіано, 6 романсами (ор.38), присвячені брату А.І. Чайковському, 6 вокальними дуетами, присвяченими племінниці Т.Л. Давидовій, 6 фортепіанними п`єсами, серед яких „Ната-вальс”, присвячений Наталі Андріївні Плеській, щирому і вірному кам’янському другові композитора, 12 маленькими фортепіанними п`єсами, „Італійським капричіо”, 16 піснями для дітей, Правознавчим маршем, хоровими творами на церковні тексти: Літургією Іоанна Златоуста і „Всеношне бдіння” еt seterа, на клавірах яких поряд з автографом композитора стояло таке рідне і близьке  йому слово Кам’янка …

***

Кам’янка і Давидови завжди були з П.І. Чайковський. Іншого родинного щастя у композитора не було. Востаннє він приїхав сюди в лютому 1893 року. Без улюбленої сестри, (а вона померла в 1891 р.), та племінниць було сумно і похмуро там, де колись сяяло сонце і вирувало щасливе життя. Але до кінця своїх днів віг зберіг про Кам’янку найтепліші враження. Завжди з великою насолодою згадував затишні куточки цього невеликого містечка, але найчастіше людей, з якими тут спілкувався, у кого знаходив опору і підтримку в житті впродовж майже 30-річного перебування у Кам’янці. До них і найперше до сім’ї сестри, композитор тягнувся всією душею, вони дали йому той затишок, турботу, ласку і увагу, відчуття власного дому, все те, що так необхідне було для розвитку його таланту.


Галина Михайлівна  Таран,  директор Кам’янського державного історико-культурного заповідника, створеногоу 1995 р. на базі Кам’янського державного літературно-меморіального музею О.С. Пушкіна і П.І. Чайковського , філолог, член Національної спілки краєзнавців України, Національної спілки журналістів України, почесний краєзнавець заслужений працівник культури України