МЕНЮ

Незгодний духом

Олександр РУДЯЧЕНКО
7 квітня, 2020 - 12:28
Згадуємо Миколу Бердяєва (1874-1948 рр.), екс-киянина, вченого, релігійного діяча, автора оригінальної концепції філософії свободи

Майбутній філософ народився 6 (18) березня 1874 року в маєтку Бердяївка. Хрестили молодшого в сім'ї сина вже в Києві - в Церкві Спаса на Берестові. Ще недавно те село розташовувалося за межами Києва, а зараз приблизно на його місці на Печерську розташований парк Слави.

***

У 1894 р Микола Бердяєв вступив на природничий (фізико-математичний) факультет Київського Імператорського університету Св. Володимира, але через рік – перевівся на юридичний. Недосконалість навколишньої дійсності породжувало в допитливого студента бажання змінити світ, викорінити зло і несправедливість...

Паралельно з юриспруденцією студент вивчав класичну філософію, відвідуючи університетські лекції та семінари професора Георгія Івановича Челпанова (1862-1936). Педагог читав курс із... критики матеріалізму. У той час наукові статті з психології та філософії Г.І. Челпанова друкувалися в часописах “Русская мысль”, “Вопросы философии и психологии”, “Мир Божий” та в “Киевских университетских известиях”; в останньому виданні Г.І. Челпанов поміщав огляди новітньої літератури з психології, теорії пізнання і трансцендентальної естетики Канта.

***

Середовище і час бурили... в 1898 за участь у студентських заворушеннях в той час переконаного марксиста Бердяєва заарештували, протримали місяць у Лук'янівській в'язниці, з вишу відрахували і на три роки заслали у Вологду...

У 1901 р світ побачила стаття Миколи Бердяєва - "Боротьба за ідеалізм", яка закріпила перехід від позитивізму до метафізичного ідеалізму. Як він потім напише про повернення блудного сина, і "повернувся я від соціальних вчень, якими свого часу захоплювався, на свою духовну батьківщину, до філософії, релігії, мистецтва". Незабаром у Санкт-Петербурзі філософські трансформації проілюструвала перша авторська книжка - "Суб'єктивізм та індивідуалізм у громадській філософії. Критичний етюд про М.К. Михайловського"(1901).

У 1902-1904 рр. разом з економістом, публіцистом, істориком і філософом Петром Бернгардовичем Струве (1870-1944), його дружиною Ніною Олександрівною Струве (уроджена Герд; 1868-1943), істориком Василем Яковичем Богучарським (власне: Яковлєв; 1860-1915) і філософом, релігійним мислителем Семеном Людвіговичем Франком (1877-1950) Микола Бердяєв створював групу "Союз визволення". В епоху Срібного віку організація брала активну участь у багатьох починаннях в культурному житті Імперії.

- На той час я пройшов довгий шлях філософського розвитку, але залишився вірним первинній інтуїції. Пригадую, був я на Міжнародному філософському конгресі в Женеві в 1904 році, де зустрічався з Г.В. Плехановим, який був поганим філософом і матеріалістом, але цікавився філософськими питаннями. Ми ходили з ним по Женевському бульвару і філософствували.

Поряд із "легальними" марксистами С.М. Булгаковим, П.Б. Струве, С.Л. Франком народжений в Україні філософ стрімко перетворювався на одну з провідних постатей "Союзу визволення", що виступав із критикою світогляду революційної інтелігенції. Вперше цей напрям заявив про себе збіркою статей "Проблеми ідеалізму" (1902), потім були альманахи "Віхи" (1909) та "З глибини" (1918), у яких різко негативно характеризувалася роль радикалів у російських революціях 1905 р. і 1917 р.

***

У 1904 р. Микола Олександрович одружився з поетесою Лідією Юдифівною Трушевою (в першому шлюбі Рапп); вона була старша за чоловіка на три роки. Незабаром подружжя переїхало до Північної Пальміри. У тодішній столиці інтелектуалів та революціонерів молодята оселилися в Саперному провулку, 10. З радикальним марксизмом філософ різко попрощався, щоб зосередитися на класичній філософії і... християнській духовності. У 1904 р. це привело мислителя в редакцію журналу "Новый путь", що став трибуною релігійно-філософських зібрань, організованих у Північній столиці поетом, літературним критиком, істориком і християнським філософом Дмитром Сергійовичем Мережковським (1865-1941). Однак ідеалізм для М.О. Бердяєва виявився лише перехідною філософською формою.

Він сам видавав журнали, збирав по вівторках однодумців на домашні "світоглядні вечори". У 1905-1906 рр. спільно з російським богословом, православним священиком, а в майбутньому - творцем вчення про Софію Премудрості Божої Сергієм Миколайовичем Булгаковим (1871-1944) Микола Бердяєв редагував журнал “Вопросы жизни”, намагаючись перетворити видання на центр єднання новаторських течій у соціально-політичній, релігійно-філософській і художньої сферах. Поїздка взимку 1907-1908 рр. в Париж і інтенсивне спілкування з Дмитром Сергійовичем Мережковським, а також його дружиною, поетесою Зінаїдою Гіппіус остаточно схилило М.О. Бердяєва до... традиційного православ'я.

Однак у 1913 р. Микола Олександрович написав гостру антиклерикальну статтю "Гасителі духу". Відкрито полемічне перо він спрямував проти офіційного православ'я, вважаючи, що зі щирою вірою воно нічого спільного не має, проти керівного Священного Синоду, у ролі останнього, але вагомого аргументу, який використовував у теологічній суперечці... збройну силу.

За такі висловлювання публіциста звинуватили в богохульстві (і це в богословському диспуті!), заарештували, судили і відправили на заслання до Сибіру. Але спалахнула I Світова війна, вирок вирішили м'яко привести у виконання, обмежившись терміном - три роки заслання у Вологодській губернії.

***

Лютневу демократичну революцію 1917 р. М.О. Бердяєв щиро вітав. Падіння "священного російського царства" як псевдотеократії і "мужицького царства" вбачалося їм як нагальне завдання духовної модернізації епохи. Втім, досить швидко мислителя здолав песимізм.

Після Жовтневого перевороту 1917 р. надій на оновлення світу, на оновлення суспільства, на оновлення думки зовсім не залишилося. Революцію Микола Олександрович не прийняв, бо більшовики спиралися на робітників і селян, виключивши зі шкали цінностей інтелігенцію.

У 1917-1918 рр. Микола Олександрович написав і опублікував сорок (!) статей, у яких намагався розібратися в сенсі того, що відбувається, і уявити подальший хід подій. Із роками ті публікації лягли в основу двох книжок - "Доля Росії. Досліди з психології війни і національності" (1918; Москва) і" Філософія нерівності. Листи до недругів із соціальної філософії" (1923; Берлін).

***

Як знаковий мислитель і хльосткий публіцист, у перші роки радянської влади Микола Бердяєв користувався особистим заступництвом члена Політбюро ЦК РКП (б), а в 1918-1926 рр. голови Мосради Льва Борисовича Каменєва (1883-1936). Нашому землякові навіть вдалося зробити неймовірну кар'єру: авторитетний християнський філософ увійшов до керівництва Московського відділення Союзу письменників Росії, а деякий час навіть керував тим творчим об’єднанням.

А ще для практичного осмислення нових реалій М. Бердяєв заснував приватну (!) "Вільну академію духовної культури", що існувала три роки (1919-1922). В автобіографічному "Самопізнанні" він написав:

- Я був її головою, і з моїм від'їздом із Росії академія закрилася. Це своєрідне починання виникло зі співбесід у нашому домі. Значення Вільної академії духовної культури було в тому, що в ці важкі роки вона була, здається, єдиним місцем, у якому думка протікала вільно і піднімалися проблеми, що стояли на висоті якісної культури. Ми влаштовували курси лекцій, семінари, публічні збори з дебатами.


КАБІНЕТ ТА БІБЛІОТЕКА БЕРДЯЄВА

***

Двічі за радянської влади вчений опинявся за ґратами. Як згадував М. Бердяєв, його особисто допитував Ф. Дзержинський.

- Перший раз мене заарештували 18 лютого 1920 року (ордер на обшук підписав начальник особливого відділу ВЧК В'ячеслав Менжинський. - О.Р.) через справу так званого "тактичного центру", до якого я жодного стосунку не мав. Тоді заарештували багатьох моїх добрих знайомих. У результаті був великий процес, але я до нього не притягувався.

Вдруге філософа забрали 16 серпня 1922 р. Знову особисто допитував Ф. Дзержинський, а на дізнання спеціально приїжджав Л.Б. Каменєв:

- Я просидів близько тижня, а потім запросили до слідчого і заявили: я висилаюся з Радянської Росії за кордон. Органи взяли підписку, що в разі, якщо я знову з'явлюся на кордоні СРСР, мене розстріляють. Після цього я був звільнений. Минуло близько двох місяців, перш ніж вдалося виїхати за кордон.

***

Кордонів організаторська активність Миколи Олександровича не знала. У столиці Німеччини філософ-емігрант заснував Академію філософії і релігії. Дуже швидко ним набувався досвід практичної європейської філософії.

Економічні та політичні умови в Веймарській республіці змусили Бердяєва покинути Берлін. У 1923 році разом із дружиною він переїхав у комуну Кламар під Парижем, де прожив останні роки. Французьку нерухомість мислителю заповіла одна англійська шанувальниця.

- Спілкувався я головним чином із жінками, які мене менш відштовхували і давали ілюзію розуміння. Жінки були моїми головними шанувальницями. Я не вживаю слово "послідовниками", бо таких у мене не було. Я говорив, що ніколи не мав схильності до товариства і не мав товаришів.

***

Вигнаний із СРСР літератор познайомився з провідними західними мислителями, адже в Європі Бердяєв став посередником в інтерпретації сучасної християнської думки, а в 1930 р. заснував і протягом п'яти років був одним із духовних лідерів Ліги православної культури. За участю мислителя влаштовувалися міжконфесійні зустрічі католиків, протестантів і православних (1926-1928), проводилися регулярні дискусії з католицькими філософами (перша половина 1930-х рр.), намічалися культуро-філософські "декади Понтінії", філософські з'їзди і конгреси....

***

На жаль, ні вітчизняні, ні російські дослідники творчості Миколи Бердяєва не звертають уваги на факт, що навіть під час гітлерівської окупації Франції Микола продовжував писати книжки, щоправда, опубліковані вже після закінчення II Світової війни або навіть після смерті автора (написав 20 книжок).

У 1942-1948 рр. екс-киянина сім разів номінували на Нобелівську премію з літератури! Він перетворюється на совість епохи.

- Моя філософія є філософія духу. Дух же для мене є свобода, творчий акт, особистість, спілкування любові. Я стверджую примат свободи над буттям. Буття вторинне, є вже детермінація, необхідність, є вже об'єкт.

У 1947 р. його обрали почесним доктором богослов'я Кембриджського університету.

Про власну популярність мислитель висловлювався з якоюсь гіркотою:

- Я постійно чую, що у мене "світове ім'я"... Так, я дуже відомий у Європі та Америці, навіть - в Азії та Австралії, перекладений багатьма мовами, про мене писали. Є тільки одна країна, у якій мене не знають, - це моя Батьківщина...

***

23 березня 1948 р. за робочим столом від розриву серця помер видатний неохристиянський філософ українського походження Микола Олександрович Бердяєв.