МЕНЮ

«Не можна йти шляхом варварів»

Тетяна ПОЛІЩУК, «День». Ілюстрації надані Віктором Коновалом
8 листопада, 2019 - 11:20
Віктор Коновал, голова Київської організації Національної спілки художників України про традиції і нові часи

Нагадаємо, Київська організація національної спілки художників України (КОНСХУ) — громадська організація була заснована 1969 року. Нині її членами є близько 1500 професіональних художників і мистецтвознавців.

КОНСХУ має дев’ять секцій: мальовничу, графічну, скульптурну, декоративно-прикладного мистецтва, монументально-декоративного мистецтва, критики та мистецтвознавства, плаката і графічного дизайну, театру, кіно і телебачення, художнього проектування та оформлення. Про сьогодення цієї творчої організації — наша розмова з головою Київської організації Національної спілки художників України Віктором Івановичем КОНОВАЛОМ:

— Упродовж багатьох десятиліть наша Спілка вважалась осередком, який об’єднував видатних митців нашої країни. Знаєте, за радянських часів хоча плакалась й ідеологічна складова, але треба зазначити, що рівень фінансової підтримки держави був доволі потужним, а для художника це було важливо, бо митець, отримавши замовлення, міг натхненно працювати над своїм проектом. Сьогодні держава відсторонилась від митців і Спілка виживає, як може. Хоча в скульпторів є можливість запропонувати свої нові роботи, зокрема, пам’ятники, якщо майстер пройшов конкурс. До речі, в обговореннях бере участь і громадськість. Сьогодні скульптура — є частиною образотворчого мистецтва, яка залишилася в комунікації. Дуже рідко, як правило, перед виборами, деякі партії звертаються до плакатистів із пропозиціями створити якісь роботи. Монументальна секція виключно працює в площині сакрального мистецтва (розписи храмів), а живописці — у вільному «плаванні» і самі шукають приватних поціновувачів чи колекціонерів, створюючи свої полотна.

* * *

Проблем є чимало, але до кого сьогодні апелювати? Нагадаю, згідно з постановою Кабміну № 829 від 2 вересня Міністерство інформаційної політики України перетворюється на Міністерство культури, молоді та спорту України (МКМС), а Міністерство культури та Міністерство молоді і спорту — ліквідовують. Поки не відчувається, що новий очільник відомства Володимир Бородянський переймається творчими спілками. Хоча нам обіцяють, що МКМС почне функціонувати за новою моделлю до 1 січня 2020 року і відповідатиме за різні сфери суспільного життя. Я не полінувався і уважно почитав, що ж у пріоритеті: мистецтво і креатив (театр, музика, кіно, книги, бібліотеки, цирки, мистецька освіта); культурна спадщина (охорона і облік культурної спадщини, музеї, заповідники); спорт (масовий спорт і спорт високих досягнень); медіа та інформаційна безпека (медіа, інформаційна безпека та протидія інформаційній агресії); благодійність і волонтерство (благодійність, волонтерство, меценатство); релігійна і етнонаціональна політика (релігія, державна мова, культурна інтеграція національних меншин); гуманітарна та інформаційна політика ТОТ (культурна та інформаційна реінтеграція тимчасово окупованих територій); молодіжна політика (залученість молоді) і туризм (розвиток місць тяжіння, промоція внутрішнього і зовнішнього туризму). А де в цій новій моделі образотворче мистецтво? Люди, які багато років створювали мистецькі твори, опинилися на узбіччі... Добре, що опікуватимуться музеями, які мають зберігати для нащадків спадщину, а як же художники, які зараз живуть і творять? Галерей (офіційних, зареєстрованих) дуже мало. Наприклад, у Києві їх можна порахувати на пальцях однієї руки!

* * *

Сьогодні в чинної влади анонсується «ідея» ліквідації творчих спілок. Вона зовсім не нова. За каденцію Януковича, в 2011      р. Ганна Герман, коли була радницю з гуманітарних та суспільно-політичних питань адміністрації президента теж лобіювала проект. Вона казала, що національні спілки віджили своє і необхідно створювати нові творчі спілки, в які входили б незалежні творчі діячі. На її думку, попередня політика в гуманітарній сфері «була лише пудрою, макіяжем», і що «потрібно будувати гуманітарну політику в Україні з чистого аркуша»... Навіть розробили концепцію нової гуманітарної політики, яку мали були затвердити у Верховній Раді. Тоді ці «маніловські прожекти» не були реалізовані... і от новий наступ на творчі спілки. «Розробники» ідеї наголошують, що питання існування або не існування творчих спілок в Україні впирається в спадщину радянської доби, спілчанське нерухоме майно, квадратні метри будівель і земельних ділянок, виробничі потужності, якими вони володіють. Підтримка державою культурних організацій полягає в тому, щоб їх частково утримувати, жодним чином не стимулюючи до активнішого творчого процесу, обмінів у мистецькому середовищі, інтеграції в європейський культурний простір тощо... Знаєте гасла в нас навчилися говорити, але рубати під коріння — не метод. Поки конкретної розробки форм «реформування» чи ліквідації не розроблено, як реалізовувати такі новації, а головне чи підуть вони на користь? Є досвід європейських держав і там художники мають можливість реалізовувати свої творчі ідеї, презентуючи роботи в численних галереях.

А що з музеями? В нас, в останні роки, роботи митців-сучасників не представлені в колекціях. Держава не виділяє кошти на поповнення експозицій. А якщо і бувають якісь поодинокі випадки, то це мізер! Те, що придбали раніше — зберігають, а роботи тих, хто працює на творчій ниві, — не побачиш... Що робити тим митцям, які бажають представити свої картини чи скульптури? Сьогодні художники виживають. Пенсії не отримують, бо формула, за якою рахували до 2000 року (коли митець виставляв свої роботи на всеукраїнських виставках і це входило у пенсійний стаж і з цього сплачувався податок у пенсійний фонд), нині цього вже немає. Тому треба шукати підробітки або десь ще працювати (наприклад, педагогом, але не всі можуть бути вчителями і наставниками). Щоб створити картину для живописця потрібно купити полотно, підрамник, фарби... і не факт, що вдасться продати свій твір.

* * *

Вважаю, що в площині державної відповідальності має бути структура, яка б відстоювала творчі питання митців. Хоча зараз є такі форми заохочення, як, наприклад, президентська стипендія чи гранд, Премія «Київ» ім.С.Шишка, яку  засновано 2001 року для відзначення та популяризації найкращих здобутків митців Київською міською державною адміністрацією спільно з Координаційною радою національних творчих спілок України. В лютому групу митців нагородили, а зараз уже лунають заклики, що премію треба... ліквідувати бо грошей немає.

Упродовж останніх років наша Спілка виживає, і це при цьому, що в наших лавах люди, які є гордістю не лише столиці, а й держави! Закидають, що ми структура тоталітарної доби... Я вважаю, що потрібно знати свою історію, шанувати традиції, давати можливість творчим людям реалізувати свої мрії, ідеї. Так, час змінився і ми крокуємо вперед, але те, що було хороше не відкидаємо. До 50-річчя КОНСХУ випустили великий альбом, де представили авторів, роботи яких уже стали окрасою і творами мистецтва України, і митці, які прославили нашу організацію. Їхні твори містяться в музеях, приватних колекціях світу. Тут, що не прізвище — то історія! Показани знакові твори різних жанрів: живопис, графіка, скульптура, плакат, декоративне мистецтво. В рiзнi часи членами нашої Спілки були видатнi художники, що зробили славу українському мистецтву: Тетяна Яблонська Іван Кавалерідзе, Михайло Дерегус, Георгiй Якутович, Сергiй Шишко, Микола Стороженко, Василь Бородай, Вадим Одайник, Валентин Зноба, Галина Кольченко, Борис Довгань, Юрій Рубан, Володимир і Олексій Чепелики та цей список можна довго продовжувати. Тобто найкращі представники від 1969 р. (часу заснування Київського відділення НСХУ) і до нині. Тому, представникам влади, які сьогодні будують світле майбутнє України, треба шанобливо ставитися до спадщини, бо ми вже проходили, коли нищилися твори. Не можна йти шляхом варварів. Цінуємо майстрів різного віку і даємо їм можливість до творчих експериментів.

* * *

Фотовиставка «Дня» — це вже подія, на яку чекають, бо чимало робіт — це вищий клас професійних фотомайстрів, які демонструють смак і гострий погляд, вміють фіксувати події сьогодення. Цей вернісаж спонукає до аналізу побаченого, а головне показане життя без ретуші. «День» — є одним із тих видань, якому довіряєш. Газета є пізнавальною, насичена інформаційно, ваше видання активно обговорюють, часто цитують, а чимало авторів — авторитетні особистості, слово яких важливе і цінне. Ви високо підняли професійну планку і бажаю її міцно тримати, розширюючи армію читачів.

ДОВІДКА «Дня»

Віктор Іванович Коновал (14. 09. 1964, Київ) — скульптор. Навчався в художній студії В.Зарецького, закінчив Українську академію мистецтва (1993; викладачі: О.Кривоніс, В.Сергєєв, А.Чебикін), навчався в Мюнхенській академії мистецтв (1993 — 1994 рр.). Працював художником-декоратором у Київському дитячому музичному театрі. Від 2013 р.  — голова Київської організації НСХУ. Учасник міських, всеукраїнських, зарубіжних мистецьких виставок. Персональні вернісажі відбувалися в Единбурзі (Велика Британія, 1996), Києві (2001). Основна галузь — скульптура малої пластики. Використовує гіпс, скло, шамот, граніт, бронзу, мармур, дерево. Для творчості митця характерні дослідження пластичних форм. Спочатку створював аскетичні абстрактні форми; згодом у роботах з’явився потужний емоційний заряд (іронія, ліризм, гумор). Серед робіт — образи замріяних панянок, серйозні Амури, імпозантні кавалери, антропоморфні побутові предмети...

Знакові твори: «Козак» (1996), «Відчуття простору», «Самотня» (обидва — 1997), «Легкість почуттів» (1998), «Селянин, який мандрує» (2000), «Останні новини», «Жінка з косою», «Жінка з граблями» (усі — 2008), «Постать із коромислом», «На гойдалці», «Танок», «Модель» (усі — 2009).