МЕНЮ

«Не хочеш бути газдою – будеш прислуговувати іншим»

Андріана БІЛА
1 листопада, 2019 - 10:14
5 листопада у Будинку кіно відбудеться прем’єра документальної стрічки «Соловей співає. Доки голос має»

Творці анонсували нестандартний підхід та перше повномасштабне дослідження історії міфів та маніпуляцій, які пов’язані з мовним питанням. Про деталі та ракурси розповіли творці фільму — авторка ідеї Леся Воронюк та режисер Сергій Кримський.

— «Соловей співає. Доки голос має» — це народний фразеологізм, який є давно в українській мові, літературі, народній культурі. Назву ми обрали таку, яка би метафорично пояснювала, про що наше кіно, — каже Леся ВОРОНЮК.  —  А воно, можливо, навіть уперше про те, що українська мова — це і зброя, і бронь, й імунітет нації. І йдеться зовсім не про поетичність. Працювали над фільмом три роки, аби зробити щось абсолютно нове....

— Від 2014-го сплинуло п’ять років, з початку зйомок — три. Тоді, очевидно, були одні запити, інший політичний порядок денний. Як змінилася мовна ситуація за цей час і чи готова аудиторія прийняти зараз такий фільм?

— У нас мовна ситуація завжди є нестабільною і різко змінюється. У певний момент ми досягли позитиву: був ухвалений закон «Про забезпечення функціонування української мови як державної». А після виборів я, наприклад, відчуваю знову збільшення загрози щодо української мови. Але наше завдання як документалістів, просвітників робити свою справу, незважаючи на те, що відбувається довкола. І робити її якісно, доводити до кінця. Чи готове суспільство? Думаю, що так. Ми намагалися цей фільм зробити передусім для російськомовних українців. Для особливої групи тих, для кого російська не є принциповою. Бо так склалося життя, так склалося історично. І для цих людей потрібно вже зовсім мало доказів, щоб вони врешті почали спілкуватися українською. Я сподіваюся, що наш фільм буде таким доказом.

— Одне із завдань — вивести мовне питання поза політичні сфери і зрозуміти нарешті, що з нашою мовою,— до розмови приєднується Сергій КРИМСЬКИЙ. — Ми показуємо, наскільки часто українською спілкувались у різних регіонах у різні роки. Аналізуємо опитування населення, які проводила царська Росія в кінці ХІХ — на початку ХХ століття. Розглядаємо Донбас через відсотки, цифри й україноцентричні факти. Нам треба зрозуміти, хто ми є насправді. «Мовне питання» — елемент гібридної війни, почасти надуманий термін. Треба розуміти, що у кінці 1980-х перед розвалом Союзу тоді вже у КДБ були свої установки, як утримувати республіки, які дуже швидко відколювалися. Були придумані лозунги й міфи про «русскоязычное население» — це не явище, а спецоперація. 

— Ви говорите про факти, цифри, опитування. Чи буде у цьому розбиратися пересічний глядач?

Л. В.: —  Тим, хто живе з укоріненою думкою, що мова не має значення, ми показуємо досвід Білорусі й Ізраїлю, як там мовні питання розвивалися і до чого це призвело. Наприклад, Білорусь має значний, спільний історичний відрізок з Україною. Країни довгий час перебували під радянською окупацією, нам нав’язували ті самі міфи щодо мови. Зараз Росія завдяки російській мові формує потрібну їй суспільну думку, і Білорусь ніяк не може стати цілком незалежною. Білоруський народ втратив фактично свою мову.

Цікава історія Ізраїлю. Він був відновлений у 1948 році. І євреї поверталися з різних країн на свою історичну Батьківщину, розмовляючи різними мовами. Однак вони швидко зрозуміли, якщо не буде однієї мови, вони не зможуть повноцінно відродити країну. Я думаю, ці приклади мають зачепити.

— Та все ж таки існує судження, що Білорусь —  економічно стабільна держава. Не всі опираються на категорії державності, незалежності, ідентичності. Як тут переконати?

Л. В.: — Як аргумент, ми знайшли багато історій людей зі сходу — із регіону з так званою розмитою ідентичністю. Наприклад, про те, як переписувалися українські прізвища на російський манер: Каплун — Каплунов, Запорожець — Запорожцев, Бондар — Бондарєв. І мені здається, що тут має спрацювати особистий внутрішній стрижень.

— До кого найперше би звернулися із цим фільмом?

Л. В.: — «Соловей...» починався із кількох поїздок на схід. Перша з них була у село Можняківка Луганської області. Наш консультант Олексій Доля розповів історію про чоловіка — Василя Каплуна, якого переписали на Каплунов. І з цього кадру розпочалися зйомки всього фільму. Тож нам би хотілося передусім звернутися до сходу.

С.К.: — Починати варто з окупованих територій. Тому що ні вони не знають багато чого про своє українське минуле, ні ми не розуміємо, наскільки вони українці. І як змінилася за п’ять років думка українця на сході. Інформаційна війна почалася набагато раніше, ніж у 2014 році... Наприклад, наша героїня у фільмі розповідає цілу історію про вчителювання на сході і механізми, які за спадкоємністю від СРСР продовжилися з 1991-го.

— У тизерах заявлено про Великобританію та США. Як вони причетні до фільму?

Л.В.: — У цих країнах ми мали експертів, які консультували нас щодо мовного питання. У Британії спілкувалися із фахівцем, який розробляв спеціальний «Атлас мов світу, що знаходяться під загрозою зникнення» під егідою ЮНЕСКО, — Христофором Мослі. І нам було цікаво, як науковці світового рівня визначають статус української мови, оцінюють ситуацію, яка склалася в Україні і в Білорусі. Нам розповіли, від чого залежить мова і її розвиток, чому важлива державна підтримка, спадкоємність, зв’язок поколінь, мовна культура всередині родини й мовна активність її носіїв.

С.К.: — У Колумбійському університеті ми досліджували низку психолінгвістичних питань. Як ставлення до мови формується через образ українця, як створюється негатив через зовнішній позитив. Науковець, який представлений у нашому фільмі, аналізував українські шоу і пояснив, як сьогоденний комедійний скетч можна зіставити із контекстом XVIII—ХІХ ст. Виявляється, 200 років пройшло, а образи, які були задані, транслюються далі. Стосовно, наприклад, подвійності мови. Коли в нас ведучий спілкується то російською, то українською. Коли є мішанина, мовна шизофренія. Коли ти не існуєш в одному інформаційному просторі.

— Плануєте закордонні покази стрічки?

Л.В.: — У нас уже зараз є багато запрошень за кордон із цим фільмом. Ми готуємо переклади англійською, німецькою та французькою. Матимемо турне після Нового року. Попередній проєкт — «Спадок нації» — ми показали у 16 країнах, він був титрований шістьма мовами. Я думаю, що цей фільм матиме ще більший запит.