МЕНЮ

«Найвдячніша публіка – наші солдати...»

Інтерв’ю провів Сергій ЗЯТЬЄВ
7 листопада, 2019 - 10:35
Дмитро АНТОНЮК: «За кілька тижнів після повернення з Донбасу до мене підходять артисти і цікавляться — коли ж поїдемо туди знову?»

Заслужений академічний ансамбль пісні і танцю Збройних сил України відомий не лише на теренах України, а й за кордоном. Він є учасником багатьох фестивалів і конкурсів, його артисти виступають і на міжнародній арені. А також у розташуванні армійських підрозділів — учасників Операції об’єднаних сил на сході країни. Про  історію  цього колективу, сьогодення і виступи в районі бойових дій на сході країни розповідає художній керівник ансамблю — головний диригент полковник Дмитро АНТОНЮК.

— Наші витоки сягають далекого 1939 року, коли наказом командувача Київським особливим військовим округом було створено ансамбль червоноармійської пісні і танцю, — каже Дмитро Жанович. — В роки Другої світової війни він виступав перед бійцями-фронтовиками, не раз і не два потрапляючи під артобстріли і бомбардування. Солістами ансамблю були такі відомі артисти, як Павло Вірський, Марк Фрадкін, Юрій Тимошенко і Юхим Березін — більш відомі як Тарапунька і Штепсель.

По закінченні війни колектив до самого проголошення Україною незалежності був структурним підрозділом цього ж округу. Його артисти виступали і перед учасниками ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, причому безпосередньо у так званій чорнобильській зоні, в Афганістані, де радянські вояки виконували так званий інтернаціональний обов’язок. Зі створення Збройних сил незалежної Української держави ми, звісно, влились до їхнього складу.

— Де сьогодні виступає ваш колектив?

— Хоча наш ансамбль досі вважається структурним підрозділом Українського війська і підпорядковується МО ми вже давно вийшли на всеукраїнський рівень, нас знають за кордоном. Наприклад, є лауреатом Всеукраїнського рейтингу «Бренд року-2015», а на урочистостях з нагоди відкриття в Києві Євробачення ми були єдиним державним творчим колективом, який  представляв  державу на цьому конкурсі. Наша балетна група  тричі ставала володаркою Першої премії I, II і III Всеукраїнського фестивалю-конкурсу народної хореографії ім. П. Вірського. За вагомий внесок у розвиток української культури та мистецтва ансамбль нагороджено Почесною відзнакою Комітету Верховної Ради України з питань культури і духовності «Мистецький Олімп України».

Гастролювали теренами Китаю, Австрії, Бельгії, Нідерландів, Німеччини, Норвегії, Швеції, Іспанії, Португалії, Канади, США і навіть Тунісу. Словом, немає континенту, де б не побував наш ансамбль. Щодо репертуару, то він об’єднує в собі всі жанри, напрями і течії музичного мистецтва не лише України, а й світу — від класичної, академічної, народної музики до джазу і хард-року. Дмитро Павличко, Олександр Злотник, Вадим Крищенко, Віктор Герасимов, Валерія Серова — ось далеко не повний перелік авторів-класиків, чиї твори ми виконуємо.

У складі ансамблю — понад 120 чоловік. І всі вони, скажу відверто, напрочуд талановиті люди: інакше б не працювали зі мною, оскільки вимоги у мене до професійного рівня артистів досить високі. І все ж не втримаюсь, щоб не назвати прізвища тих, хто вже увійшов у історію ансамблю. Це, зокрема, народні артисти Тарас Петриненко, Віталій Білоножко, Павло Зібров, Володимир Гришко, а також, звісно, Тіна Кароль і Злата Огнєвич, які виступали на Євробаченні. І якщо Тіна увійшла до першої десятки переможців, то Злата завоювала почесне 3-тє місце. Розпочавши співочу кар’єру в ансамблі, всі перераховані вище артисти успішно продовжують її у вільному, як мовиться, плаванні, збираючи переповнені зали. До речі, всі вони пам’ятають звідкіля «виросли»...

Сьогоднішньою гордістю ансамблю є заслужені артисти України Ірина Сказіна, Наталя Бесараб, Ярослава Руденко, Олексій Шпортько, Христина Охтіва, Маргарита Мелешко, Сергій Юрченко, Аліна Башкіна, Юлія Олійник та багато інших.

— Вам доводиться виступати не лише на великих сценах, а й у складних умовах, зокрема, в розташуванні армійських підрозділів на Донбасі. Розкажіть про це.

— Антитерористична операція, як відомо, розпочалася 13 квітня 2014-го. А у травні ми вже виступали в районі АТО. Відтоді дали на Донбасі понад 300 концертів! Скажу відверто: я ніде не бачив такої вдячної публіки, як там, таких схвильованих глядачів, як наші військовики. Коли дивишся на їхні мужні обличчя, то серце щемить, а груди розпирає гордість, що Україна має таких синів.

Там, на Донбасі, практично немає з’єднань, у розташуванні яких би ми не побували, часто даючи по 3—4 концерти в день. На лінію зіткнення нас не пускають, але ми давали концерти і в тих підрозділах, які перебували за кілька кілометрів від окупованого Донецька...

— На які пісні серед наших бійців найбільший попит? Мабуть, патріотичні...

— Не вгадали: хлопці, як правило, просять виконати «щось ліричне, пісні, які б нагадували про рідну хату, кохану». І я їх прекрасно розумію: їм не потрібно прививати патріотичні переконання. У них з цим все гаразд — інакше б вони там не були...

Особливо сподобалася хлопцям наша програма «Французький подарунок», до якої увійшли найкращі пісні метрів французької естради, зокрема, Мірей Матьє, Джо Дасена та інших. Маргарита Мелешко, Роман Литвинов, Юлія Олійник виконували їх виключно французькою, зриваючи шквал аплодисментів.

— Артисти не бояться їздити на схід?

— Усі мої колеги розуміють ту небезпеку, яка може підстерігати нас у районі Операції об’єднаних сил. Але ми розуміємо також, що український солдат, тривалий час перебуваючи у стресових ситуаціях, потребує морального, фізичного розслаблення.

— Ви сказали, що виступали практично в кожній бригаді, в багатьох підрозділах, розкиданих просторами Донеччини і Луганщини. Армійці супроводжують вас під час пересування між ними?

— Ні: у них є і більш серйозні справи. Втім, це й не потрібно, оскільки ми пересуваємось виключно підконтрольною нам територією.

— Мені відомо, що вам особисто і вашим підопічним довелося побувати і в екстремальних ситуаціях.

— Так. Якось ми їхали до одного з підрозділів і навігатор помилково завів нас у абсолютно пустинну місцевість. Там не було ні місцевих жителів, ні наших військових. Натомість за зовнішніми ознаками ми здогадувались, що десь неподалік можуть бути російські найманці. Не скажу, що люди запанікували, але стало якось тривожно на серці. У багатьох. Та, дякувати Богу, незабаром ми вибрались на потрібний маршрут...

— В яких умовах ви перебуваете, гастролюючи районом АТО-ООС? У готелях проживаєте? Яке харчування?

— Виступаємо ми на звичайних галявинах, просто неба, у розташування частин, у звичайних ангарах, коли йде дощ тощо. Де проживаємо? Та де доведеться. І в наметах, і в пристосованих під солдатські казарми приміщеннях. Харчуємось тим, що і пересічні бійці: солдатські борщі і каші, тушонка, сухпай.

Мене вражає та доброзичливість, яку проявляють до нас солдати й офіцери. Наприклад, коли ми полишаємо підрозділ і їдемо додому, тобто в Київ, нас завантажують тією ж тушонкою, іншими харчами, мовляв, щоб не охляли і знову приїхали до нас.

— Перед жителями міст і сіл, підконтрольних Україні, виступаєте?

— Звичайно. І скажу вам, що зустрічають нас дуже привітно, після виконання ліричних пісень, в яких йдеться про Україну, рідну землю, батьків і кохання, то й зі сльозами на очах. Спостерігаючи за цими людьми, дійшов висновку, що вони щирі у своїх почуттях, не лукавлять, спілкуючись з нашими артистами. Раніше, у 2014—2015 роках реакція була дещо іншою, але за час, що минув відтоді, люди переконались: у незалежній Українській державі значно краще, аніж у «самостійних» так званих «ДНР» і «ЛНР». Вони ж спілкуються і з тими, хто залишився там і мають повне уявлення про тамтешнє життя.

— Чи плануєте ще бувати в районі проведення ООС?

— Звичайно. Не повірите, мабуть, але вже за кілька тижнів після повернення з Донбасу до мене підходять артисти і цікавляться коли ж, нарешті, поїдемо туди знову...