МЕНЮ

NAMU – 120-річний ювіляр

Надія ПАВЛІЧЕНКО, кандидат культурології
7 серпня, 2019 - 12:31
Скромно, без урочистостей, але... з ремонтом

Музей з левами, Музей старожитностей і мистецтв, Міський музей, Художній музей, Національний музей, Національний художній музей України (тепер NAMU) —  це не про різні установи, тим паче — не про різні місця! З кінця ХІХ століття усі охочі відвідують будівлю в неокласичному стилі за номером 6 на вулиці Грушевського (колись вулиця Олександрівська і згодом Революції), щоб подивитись найбільш репрезентативну колекцію українського мистецтва.

СЬОГОДЕННЯ... / ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «ДЕНЬ»

5 серпня 1899 у п’яти залах першого поверху тоді ще недобудованого Київського міського музею старожитностей і мистецтв з нагоди XI Всеросійського археологічного з’їзду відкрили археологічну виставку історичних знахідок Вікентія Хвойки (до речі, уся колекція була викуплена меценатом Миколою Терещенком на користь музею). Тож цього року музей святкує 120-річчя з дня заснування, скромно і без урочистостей: скоро зачиняються на ремонт. Уперше за багато років музей отримав фінансування, зокрема, на реставрацію світлових вікон другого поверху, які задумав легендарний київський архітектор Владислав Городецький (саме він завершував будівництво музею, опираючись на проєкти архітекторів В. Ніколаєва та М. Бойцова). Завдяки використанню новітніх тоді залізобетонних конструкцій і склопакетів на другому поверсі музею було таке хороше природне освітлення, що сюди для написання портрету у 1912 році неперевершений майстер Іван Труш запрошував позувати Лесю Українку.

ІВАН ТРУШ. ПОРТРЕТ ЛЕСІ УКРАЇНКИ (ЛАРИСИ ПЕТРІВНИ КОСАЧ, 1871—1913 РР.). 1900. ДЕРЕВО, ОЛІЯ / ФОТО НАДАНО NAMU

Музей пережив революції і війни, зберігаючи і примножуючи видатну колекцію мистецтва національного значення. Серед співробітників музею передаються легенди про те, як їхні попередники власноруч виносили барокові ікони з замінованих церков у 1930-х; про те, як у воєнні роки за шафою ховали вхід до фондосховища з коштовними окладами XVIII ст.; про те, як відвідувачі з села Малютинці, що на Київщині, в експозиції впізнавали свою бабусю на полотні Миколи Пимоненка. Що казати — музей, як і наша країна в цілому, пережив багато за ці роки.

Останнім часом зусиллями генеральної директорки Юлії Литвинець музей готувався до масштабної реставрації. Крім того, за участі групи меценатів — Левів музею — та з допомоги громадськості уже відремонтували вестибюль і оновили меблі, відреставрували мармурову підлогу, відновили вхідні двері. Під час експертного дослідження будівлі виявили несподіване: виявляється, сьогодень музей виглядає зовсім не так, як його втілив В. Городецький. З невеликого етюду Миколи Бурачека, написаного 1913-го року, можна уявити, що музей зовні має бути набагато більш цікавим і яскравим. Те, що наразі ми бачимо сьогодні — заслуга «реконструкції» радянського часу. Замість того, щоб оновити вишукане тоноване тинькування, на початку 1970-х музей просто забризкали ззовні бетоном.

ЕКСПОЗИЦІЯ АРХЕОЛОГІЧНОГО ВІДДІЛУ МУЗЕЮ. ПОЧАТОК ХХ СТОЛІТТЯ / ФОТО З АРХІВУ NAMU

Сьогодні NAMU — це улюблене місце зустрічі жителів столиці і must see гостей України. Тут щосереди — вільний вхід для студентів і школярів, багато дитячих програм, цікавих лекцій, екскурсій. Музей живе в ногу з часом: активно веде сторінки у Facebook та Instagram, готує резонансні виставкові проєкти, проводить серйозну наукову роботу. В середовищі науковців не пропускають наукову конференцію — Читання пам’яті першого директора М. Біляшівського.

Музей з левами, Нацмузей, NAMU — це про кожного з нас. Тут живуть твори мистецтва, які ми бачили малими і до яких приведемо своїх дітей і онуків. Це культурний код нації, який оберігає і примножує команда професіоналів, щоб ще за століття ми пригадали серпень 1899 року...