Надбання, втрати і плани

Ігор КОЖАН, генеральний директор Національного музею у Львові — про особливості роботи у час пандемії

Попри карантин, тривалу відсутність відвідувачів у музейних установах, «День» намагався підтримувати музейників, висвітлювати їхню діяльність — з чітким усвідомленням того, що культура — понад усе (!) навіть коли коронавірус не вщухає...

Нагадаємо, Національний музей у Львові ім. Андрея Шептицького започаткував проєкт про Модеста Сосенка — митця, який  ввійшов в історію українського мистецтва насамперед як художник-монументаліст, як художник, який розписував храми і малював іконостаси. Також велику увагу «День» присвятив подіям, пов’язаним із патроном НМЛ — Митрополитом Андреєм Шептицьким, 155-річчя від дня народження якого припало на рік, що минув.  Не оминало увагою наше видання й інших експозицій, що їх дбайливо і з великою любов’ю готували в інституції. Приміром, Ірини Мінько-Муращик, яка практикує в ткацтві і живописі, локалізуючись навколо «близьких дистанцій» родинного життя та проникливих спостережень за малопомітною для більшості процесуальністю «тихого життя» в природі та оточуючому людину предметному світ. А ще різнопланового, щедрого на колір та емоції, легкого художника Михайла Демцю — музейники спромоглися потужно, аж у п’ятьох залах показати зразки того, що Демцю створив від 1989 року, і це — акварелі, фактурні полотна і кераміка. Перелік тем публікацій про експозиції в НМЛ можна продовжувати і продовжувати.

Як оцінюють коронавірусний 2020-й у самому музеї? Про втрати і надбання, незмарнований час і плани на рік поточний «Дню» розповів його генеральний директор Ігор Кожан.

«КАРАНТИННІ ЗАХОДИ, ЙМОВІРНО, ТРИВАТИМУТЬ ДО... ГРУДНЯ 2021 РОКУ»

— Щодо тривалих карантинних обмежень, то нам такого ще не доводилося переживати, — зазначає Ігор Володимирович. — Потрібно було, попри закриття музею (а ми не працювали з 17 березня до 28 липня!), організувати роботу. Мали перед тим дві добрі виставки, завдяки яким, я сподівався, музей добре заробить для свого розвитку. Це була перша масштабна виставка Адальберта Ерделі — засновника закарпатської пейзажної школи, живописця, якому були відкриті найкращі мистецькі кола Європи, який разом із Бокшаєм заклав мистецьку школу на Закарпатті, в Ужгороді. Ми мали велику збірку з приватних колекцій з Києва та Рівного, але експозиція працювала лише два тижні. Я протримав її у музеї майже до кінця червня, сподіваючись, що, може, люди все ж таки її подивляться, а охочих було дуже-дуже багато, в тім числі — з-за меж Львова. Але мусив відправити картини до Києва. Також ми мали на показі Емму Андієвську, твори якої нам надали з Луцького музею сучасного мистецтва — Леся і Віктор Корсаки. Ми так само довго її протримали — хотіли, щоби люди подивилися, а особливо — діти. Також не відбулася запланована на осінь наукова конференція — змушені були перекласти її на 2021 рік, і час покаже, коли ми зможемо її зібрати. Не відбулися й виставки, які ми планували на квітень, травень, червень... — і на проспекті Свободи, і на вул. Драгоманова. Все, повторюю, перенесено на 2021-й — з надією, що все реалізуємо. Але, за інформацією, що отримуємо з міністерства, карантинні заходи, ймовірно, триватимуть до... грудня 2021 року. Як насправді буде, покаже час.

— Попри всі негаразди, пов’язані з пандемією, ви мали й великі здобутки, яким «День» присвятив не одну свою шпальту. Зокрема, про святкування 155-річчя вашого фундатора — Митрополита Шептицького.

— Так, ми провели багато заходів до дня народження Владики Андрея. З останнього — міні-виставка художника-самоука Никифора Коваля з Волині, якого підтримував Митрополит, яку ми демонструємо у залах живопису кінця 19 — початку 20 ст. Там же представлений після реставрації портрет прапрадіда Владики Андрія — «Лицарський портрет Атанасія Шептицького». Провели ми й показ з приватної збірки реставратора, митця, музейника, збирача старовини, мецената і колекціонера Петра Лінинського — ці твори, багато з яких пов’язані з іменем Андрея Шептицького, родина пана Петра подарувала музею 2018 року. Представлений також іконостас церкви Покрови Пресвятої Богородиці середини 16 століття зі села Поляна, який був першим надходженням до нашого музею і який врятував пам’ятку, тобто показана меценатська діяльність Митрополита. Виставлені поряд царські врата початку 17 століття зі с. Лінина Мала. Поруч — фігури Золочівського салону після реставрації (шитво золотою і срібною ниткою 15 століття — одна з найдавніших пам’яток у музеях України) .

— А чиїм коштом проводилися реставраційні роботи?

— Коштом громадянки Великобританії Наталки Кенон та її чоловіка Майкла. Тобто ми говоримо про меценатську діяльність Митрополита Шептицького, який врятував іконостас, який придбав Золочівський салон для збірки музею, і також про меценатську діяльність з реставрації, коли були виділені кошти на матеріали й оплату робіт українкою, яка народилася у Великобританії і дбає про українську культуру.

«ПІЗНАЙ ЗРОЗУМІЙ ЗБЕРЕЖИ»

— Окрема тема розмови — проєкт з присвятою Сосенку і Шептицькому...

— Так. Готувався цей проєкт, «Пізнай Зрозумій Збережи», не один рік, а реалізований завдяки фінансовій допомозі Українського культурного фонду — на фотофіксацію позамузейних творів Сосенка (розписів та іконостасів) у храмах Львова та області, видання монографії і каталогу творів Сосенка. Автор монографії — кандидат мистецтвознавства, старший науковий співробітник відділу українського мистецтва 19 — початку 20 століття Олеся Семчишин-Гузнер. Вона ж — куратор виставкового проєкту, подача якого дуже гарна завдяки праці завідувача виставково-експозиційного відділу Романа Зілінка  та художника Ореста Зьомка.  

— Чи ви вже спланувалися на вихід із локдауну?

— До 25 січня експозиції у нас зачинені. Наукові працівники працюватимуть у звичайному режимі. Всі будуть працювати, окрім музейних доглядачів, які виходитимуть на роботу двічі на тиждень для участі у заняттях, мета яких — підвищення рівня культури взаємин з відвідувачами.  Щодо виставкової роботи, то експозиція по Сосенку триватиме у нас до кінця лютого. Сподіваюся, багато людей захочуть її побачити. Маю зазначити, що до запровадження локдауну відвідувачів у музеї було досить багато. І не тільки на Сосенку, а й на постійній експозиції іконопису.

— А як у вас, пане Ігорю, з настроєм у зв’язку з тим усім, що відбувається?

— Проблем, звісно, багато. Але і в час карантинних обмежень ми багато чого зробили. Наприклад, привели до ладу двері до експозиційних залів. Також провели ремонтні роботи. Готуємо до показу твори Романа Петрука  — це буде і кераміка, і скульптура, подаровані музею. Також показуватимемо надбанні хрести з його колекції. І надалі робитимемо виставки колекційних дарунків нашому музею. Є що показувати!

«ТРЕБА НАЛАШТОВУВАТИСЯ НА ПОЗИТИВ»

— Чи пожвавився у карантинний режим сайт Національного музею?

— Так, поза сумнівом. Ми (зокрема, у Фейсбуку і на сайті також) стали більше показувати інформації про музей, про колекції. Відзняли кілька промороликів по Національному музею і наших меморіальних музеях. Хочемо робити це якісно, тому долучили до цієї роботи фахівців, які можуть зробити це добре.

— Готуючи підсумкові, за рік, матеріали по інституціях культури у Львові, з’ясувала для себе доволі цікаву річ. Зокрема, спілкуючись з генеральним директором Львівської національної галереї мистецтв Тарасом Возняком, дізналася, що вони, попри карантин, виконали фінансовий план. У вас як із тим?

— Галерея мала добре закриті фінансові питання з огляду на те, що, попри карантин, замки працювали. Люди, змучені тривалою самоізоляцією, не мали куди податися, то й подалися до Підгорецького, Золочівського та Олеського замків. Та й замки дуже добре попрацювали на вирішення тих питань. Те саме стосується Тустані. До Тустані стояли кілометрові черги машин. Отже, в парках у місті гуляти не дозволялося. А от у замках — будь ласка! Ми ж у тому питанні такої можливості не мали. Ми гейби виконали фінансовий план, але, відверто кажучи, за рахунок тих залишків, що ми їх мали з минулого року. Щодо мого настрою... Життя триває. Треба налаштовуватися на позитив, триматися на позитиві. Карантин — це ж не на завжди. Covid-19 треба пережити і жити далі нормальним життям.