МЕНЮ

На те, щоб стати простим може піти ціле життя

Олексій КУЖЕЛЬНИЙ, народний артист України
2 жовтня, 2019 - 16:03
Чим здивували і зацікавили дві театральні новинки у Парижі

Мистецьке життя столиці Франції вирує незалежно від пори року. Театральні канікули щороку скорочуються,  і вже майже сто театрів запрошують на прем’єри або найвідвідуваніші вистави сезону навіть у розпал літа. Повертаючись до дому з Авіньйонського фестивалю, я подивився виставу маленького театру — «Лівого берега» і прем’єру в «Комеді Франсез».

Надзвичайно популярний в цілому світі драматург і письменник Е.-Е. Шмітт очолив (подейкують, придбав) камерний театр не дуже комфортний в архітектурному плані, але надзвичайно пасуючий його затишним малонаселеним п’єсам. В Україні найпопулярніші його п’єси «Загадкові варіації», «Оскар і Рожева пані» вперше були поставлені на київській сцені в  майстерні «Сузір’я».

Нещодавно там само відбулася презентація нової повісті цього багаторазового володаря Премії ім. Мольєра, Кавалера «Ордена мистецтв і літератури», Командора «Ордена Корони Бельгії» та ще низки різноманітних визнань. Видавництво Анетти Антоненко послідовно збагачує український мистецький простір творчістю Е.-Е. Шмітта. А переклади театральної колекції, здійснені І. Рябчієм, виграють порівняно з іншими тонкими відчуттями сценічності мови.

Першопрочитання майже автобіографічної історії «Мадам Пілінська і таємниця Шопена» здійснив кіноактор Паскаль Фабер. Його Е.-Е. Шмітт виконуватиме 30 днів поспіль, як монолог-концерт під супровід блискучого піаніста, одного з найвідоміших у світі виконавців Ф.Шопена, Ніколя Ставі.

Щодо спектаклю «Прощавайте, месьє Гоффман», то автор тексту і постановником виявився не хазяїн театру, а Жан-Філіп Дагерра. У театрі Е.-Е.Шмітта на подив багато п’єс різних драматургів, постановок різних режисерів, яких об’єднує глибина роздумів, легкість їхньої подачі та емоційна насиченість.

...Париж, 1942 рік. Євреїв зобов’язують носити жовту зірку. Ювелір Жозеф Гоффман близький до банкрутства, відправляє родину до Швейцарії і вирішує віддати свою крамницю хвацькому П’єру Віньйо, який давно на нього працює, але за умови, що той ховатиме у крамниці ювеліра-єврея «до кращих часів». П’єр, у свою чергу, висовує умову: ювелір мусить «зробити» дитину дружині П’єра, бо він сам безплідний. Ювеліру доводиться дати згоду — тож у підвалі, де його ховають, він з мадам Віньйо виконує свою частину угоди...

Автор вважає цей текст радше сценарієм, ніж п’єсою. За його словами, він використав «екстраординарну» театральну мову. Саме на вимогу автора костюми і декорації — більш ніж стримані. Точніше, демонстративно прості. Ця простота простежується і в грі акторів, що спочатку дратує, а потім дивує і нарешті захоплює. 2018 року п’єса одержала Премію Мольєра в чотирьох номінаціях. За словами критиків, успіх п’єси — у «густому» письмі, у правильній наративній структурі, а ще — в ідеальному доборі акторського складу, у вишукано елегантному і людяному (чи то простому) підході до складної теми та в увазі до глядача, який не нудьгує ані хвилини. «Прощавайте...» отримала відзнаки в категоріях: кращий приватний театр; кращий живий франкомовний автор; кращий актор другого плану (Франк Демедт); краще акторське відкриття (Жюлі Каванна).

П’єса Лауреата міжнародної Ленінської премії Б. Брехта «Життя Галілея» написана в притаманному йому «експериментаторському» стилі драми, який не стільки зорієнтований на вирішення конфлікту на сцені, скільки на критичне сприйняття побаченого глядачем. Побачене він має раціонально та емоційно оцінити і в реальному житті вирішити конфлікт, заявлений автором п’єси. У такий спосіб розважальна функція театру мала об’єднатися з повчальною. Сам Б. Брехт не встиг закінчити роботу над постановкою цієї драми, але намічений ним образ вченого, людини нового часу, яка при тому не усвідомлює своєї величезної відповідальності перед людством, талановито втілив великий німецький актор Ернест Буш.

З величезної кількості геніїв людства саме постать Галілея набула міфологічного масштабу. Вистава «Життя Галілея» в постановці Еріка Руфа пояснює це подвигом заміщення єдиного світу людини, відкриттям людству безмежності світів. Геніальний вчений світ щоденного життя збагатив світом ідеальних об’єктивних сутностей, що встановлюються математично. Він наголошує: «Твердження Брехта прекрасно збалансовано між засудженням захоплення і питанням про конечність науки».

Про сценографію вистави критики написали: «Комеді Франсез» з набору полотен Рембрандта, Караваджо, Рафаеля зробила декорації, які вторгаються і розтрощують все в драматургії.

Костюми великого модельєра Крістіана Лакруа, натхненні картинами Кранаха та Яна ван Ейка для акторів, які грають придворних дам, служителів церкви, контрастують з кольорами і простотою одягу Галілея і тверезо мислячих вчених.

Критика доволі уїдливо помічає: «Звичайно, по закінченні експлуатації вистави Музей костюмів у Мулен, до якого має відношення К. Лакруа, зможе поповнити свою експозицію».

Центральний елемент декорації — домашня обсерваторія — драбина з підзорною трубою, системою дзеркал, як чарівна паличка, надає інтер’єрам, мальовничим полотнам на горизонті сцени якоїсь невизначеності й безкінечності простору. Побутові предмети — мармурова ванна, в якій Галілей формулює свої сміливі думки, величезний стіл, завалений кресленнями, які шматує зграя опонентів, видаються мізеріями побуту.

Зовнішня надмірність вистави слугує вивищенню простої істини: «Земля обертається навколо Сонця, а разом з нею — всі риботорговці, купці, принци, кардинали і навіть Папа Римський». Істина ця занадто небезпечна в часи фальшивих істин, які у XVII столітті захищав Ватикан.

У буклеті Театру «Комеді Франсез», який до суто комедії має таке ж відношення, як «Пекінська опера», суто до опери, фотографії акторів комедійного жанру позначені особливим символом. Але часто саме комічні дарування додають трагічності драматичним ролям. Це підтверджує прекрасний дует Ерве П’єро і Жана Шевсельє, які виконують ролі Галілея та його малограмотного спільника Андреа.

По виставі мені чомусь згадався «Галілей» В. Плужника, в якому ніякого фактажу про натхненника поеми немає. Але домінанта особистості пронизує текст.

О ноче!

Ти чуєш як стогне

Жаданна моя тишина?

— Бо істини вічної вогник

Дорівнює жмені пшона!