МЕНЮ

Михайло УРИЦЬКИЙ: «Ми працюємо з людськими емоціями»

Тетяна КОЗИРЄВА, «День», Львів. Фото Андрія КУБ’ЯКА
23 липня, 2020 - 11:28
У Львові тривають роботи над виставою «Діти Ноя» за Шміттом

Так і хочеться сказати: як птахи з вирію. Це я зараз про столичних режисерів, котрі, за умов послаблення карантину, повернулися до Львова, аби продовжити перервану карантином роботу.

З відомим режисером-лялькарем, а ще — викладачем Київського університету театру, кіно і телебачення ім. Карпенка-Карого, лауреатом багатьох міжнародних театральних фестивалів і премій — Михайлом УРИЦЬКИМ ми бачилися у Театрі естрадних мініатюр «І люди, і ляльки» у січні, коли розпочалися репетиції  вистави «Діти Ноя» за Еріком-Емманюелем Шміттом. Тоді, пригадую, розпитувала Михайла Яковича, чому взятий до втілення саме Шмітт, адже цього автора доволі часто ставлять у Львові/ (Йдеться про постановки у Першому театрі («Оскар»)  і в Театрі Заньковецької «Фредерік». — Т.К.).

— «Оскар» і «Діти Ноя» — з одного циклу «Невидимі», — пояснив мені Михайло Урицький. — Це невеликі твори, які Шмітт називає романами. У них на декількох сторінках — сага, ціле життя. А загалом цикл «Невидимі» приваблює мене тим, що він — про дуже складні речі, і про ці складності Шмітт говорить дуже просто, з гумором, легко. Це нібито в якомусь сенсі — розважальна література, але після того, як ти легко це прочитаєш, кілька ночей не спиш...

Також тоді сказав Михайло Урицький про те, що «Діти Ноя» — це історія про Голокост. А ставитиме він виставу про спасіння  у глобальному сенсі — спасіння себе, спасіння людства, спасіння народу під час війни і спасіння своєї душі.

То чи змінилося ставлення до концепції постановки отепер, по поверненні до Львова, про дистанційні репетиції та навчання, про досвід постановок інклюзивних вистав, про найближчі творчі плани і не тільки — далі у розмові з Михайлом Урицьким.

«ШМІТТ — ВІЧНИЙ»

— Які відчуття у вас після того, як знову стали до роботи?

— Відчуття таке, що воно трішечки по-новому відбувається. І по-новому зазвучала тема. Бо тема ізоляції, а в цьму випадку ізоляція — заради спасіння, набула актуальності. Хоча наша вистава про інше, але Ковчег Ноя — ізоляція заради спасіння, а це те, до чого ми вдаємося. Рятуємо себе.

Щось ви, пане Михайле, пропонуєте змінити? Чи, можливо, якісь пропозиції надходять від акторів?

— Це процес творчості. Я придумав виставу. Я визначаю, як вона йтиме, як виглядатиме. Але, коли ми потрапляємо на майданчик, включаються акторські індивідуальності, якісь несподівані моменти стосовно можливостей сцени, світла, ляльок... Тобто нові можливості, а може, нові можливості, на які я розраховував раніше, але які зараз не можна втілити... Це процес творчості. Є схема, в якій ми кожного разу з акторами існуємо — тут і зараз. Кардинально ми нічого не змінюватимемо — ставили і ставимо виставу про спасіння. Це вічна тема — тема людських якостей, людської гідності. І вона не залежна від карантину і вимушеної перерви у роботі. 

Я знаю, що частково у вас з акторами відбувалася робота у дистанційному режимі. Як працювалося?

— Ми робили те, що можна зробити дистанційно. Припустимо, попрацювати з музичним оформленням.  Але той процес, котрий народжується на сцені, неможливий онлайн. Тут живе спілкування потрібне.

Чи буде готова вистава до відпустки? Бо театр «І люди, і ляльки» іде у відпустку от-от — на початку серпня.

— Думаю, що ми до відпустки зробимо виставу. Тобто ми її закінчимо і зробимо, як кажуть у театрі, здачу вистави. А вже у вересні, на відкриття сезону, візьмемо два-три дні на те, щоби щось згадати, уточнити, щоби щось напрацювати і показати глядачеві — у новому сезоні... Вічний Шмітт, абсолютно чудовий, абсолютно прекрасний. І та естетика, в якій ми зараз робимо виставу, незвична і для мене, і для акторів — це абсолютно нова естетика. З дуже умовними ляльками, з дуже умовними засобами виразності. І цей процес народження вистави — і мука, і радість.

«ЯК ВИНЯТОК, ДИСТАНЦІЙНЕ НАВЧАННЯ МОЖЕ БУТИ»

— Працюєте, Михайле Яковичу,  в університеті ім. Карпенка-Карого. Напевно ж, проводили і дистанційні лекції, й іспити... Я чому про це питаю? Багато з моїх добрих знайомих-викладачів, а особливо — медичного університету, вважають, що така наука — ні до чого!

— Щось у тому є. Але, на щастя, ми змогли провести основну роботу ще до початку карантину. Тобто в мене був дипломний курс, у них — дипломні вистави, які ми встигли поставити до карантину. І нам лишилася теоретична частина, яку ми змогли зробити в онлайн-режимі. З першим курсом, режисерським, коли в них ще якісь одиночні етюди, теж усе гаразд. Але як воно відбуватиметься надалі? Мені важко це уявити. Як виняток, дистанційне навчання може бути, так! Як правило — ні!

— А як щодо вступної кампанії до Карпенка-Карого?

— Іспити проводитимуть в нових умовах — очно, але зі збереженням соціальної дистанції і використанням засобів захисту.  Творчі конкурси і творчі іспити розпочнуться 1 серпня. Сподіваюся, ми наберемо курс. Але от як перебігатиме навчальний процес — велике питання. Нам поки що нічого не зрозуміло. І я не уявляю собі тривалого навчання в режимі онлайн.

У КАРАНТИНІ І ПОЗА НИМ

—  Ми з вами спілкувалися в березні стосовно справ у час суворої самоізоляції. Тоді, пригадую, ви мені, зокрема, говорили, що дивитеся прямі трансляції з Metropolitan Opera , бо вони абсолютно чудові, в неймовірній якості, «і це — справді свято». Можливо, ще щось стало для вас святом у час, коли карантинні заходи послабили?

— Намагався часу не гаяти. Вивчав англійську мову. Звісно, працював зі студентами. Готувався до вистав, які ставитиму. Прочитав все з перекладеного українською Шмітта. Ті плани, які були ще до карантину, — відтермінувалися. Але ж залишилися. Тому продовжую готуватися.

Якщо не таємниця, де і що ставитиме?

— У серпні у Миколаєві — «Ревізора» Гоголя. Також у планах робота в обласному театрі ляльок у Львові, де поставлю виставу для дітей із синдромом Дауна. Це буде мюзикл, який ми представимо у жовтні-листопаді. Ще у мене проєкти у Словаччині — дві вистави: «Снігова королева» за Андерсеном і «Казка про рибалку і рибку» за Пушкіним. Залишається й робота зі студентами. Й аспірантура, де я маю захищати роботу по Шмітту.

ФРАГМЕНТ РЕПЕТИЦІЇ ВИСТАВИ «ДІТИ НОЯ» ЗА ШМІТТОМ У ТЕАТРІ ЕСТРАДНИХ МІНІАТЮР «І ЛЮДИ, І ЛЯЛЬКИ»

«НЕЗВИЧНИЙ І ЦІКАВИЙ ДОСВІД»

— Щодо інклюзії, то це перша ваша така робота?

— Минулого року я ставив у Миколаєві для людей із вадами слуху виставу «Мауглі» за Кіплінгом. Це був дуже незвичний і цікавий досвід. Коли вистава вийшла, ми побачили людей, які прийшли до театру вперше! Вони нам були вдячні! І це — не тільки діти, а й дорослі. І коли я побачив і відчув їхні враження, то вирішив, що це — дуже важлива частина нашої роботи. І я її продовжуватиму.

Чи разом з тими, хто не чує, дивилися виставу й глядачі без вад слуху?

— Так. Ми враховували цей чинник. І робили виставу такою, щоби вона була абсолютно зрозумілою для всіх. Для прикладу: використовували у виставі музику, а для тих, хто не чує, ставили на підлогу спеціальні низькочастотні пристрої, щоби відчувався ритм (вібрація).

Чи використовували жестову мову?

— Так, але по мінімуму. І намагалися якомога більше зробити зрозумілого без тексту. Застосовували етюдний метод. Це те, чого я навчаю студентів. Мова — це тільки один із засобів театрального мистецтва. Багато чого на сцені можна передати і без мови.

Ще перепитаю про таке. Одна справа робити виставу для людей з вадами слуху, інша — для сонячних дітей, зі синдромом Дауна.

— Саме так. Залучаємо до роботи психологів, лікарів-дефектологів, які мають досвід роботи з такими дітьми, і вони нам дають професійні поради. А ми, своєю чергою, пристосовуватимемо свою роботу до тих особливостей.

ХАЙ БУДЕ СВЯТО!

— Ми з вами не інфекціоністи, тому не можемо спрогнозувати подальший розвиток подій з ковідом і не тільки з ним. Але ситуація виглядає на таку, що триватиме і триватиме. А це означає, що театри залишатимуться за межами нормальної роботи — без глядацької зали. Чи є вихід із ситуації? Можливо, потрібно запроваджувати прямі ефіри вистав з продажем квитків?

— Весь час, що існує людство, з’являються якісь небезпечні хвороби. Але людство вчиться їх долати. Тому я сподіваюся, що із ковідом фахівці дадуть собі раду. Щодо трансляцій... Напевно, це частково вихід з положення. Ми передивилися за цей час багато вистав онлайн. Але... Театральне мистецтво — живе мистецтво. Ми працюємо з людськими емоціями. І я за те, щоби ми обмінювалися живими емоціями. Будь-який  онлайн не замінить живого відчуття театрального свята.