Мій друг Гітлер

Обережно, спойлери!

Що робити 10-річному хлопчику, наполовину сироті, якого зневажають однолітки й гноблять старші хлопці, вважаючи слабаком і дурником?

Видумати уявного друга. Сильного й розуміючого. Який завжди вислухає, дасть добру пораду, розрадить. Такого собі Супермена з коміксів.

Одне уточнення: живе хлопчик у Німеччині. В 1944 році. І як усі благонадійні діти, є членом «Гітлерюгенду». І, відповідно, його уявний друг, Супермен його мрій — Адольф Гітлер власною персоною. Хто ж іще.

«Кролик Джоджо» (англ. Jojo Rabbit ) є екранізацією книжки Крістіни ЛЮНЕНС «Заґратовані небеса». Малого невдаху звати Йоганнес «Джоджо» Бетцлер (чудовий у свої 11 Роман Гріффін ДЕВІС), а «Кролик» — це прізвисько, яке йому дали старші горлорізи, коли не зміг убити кролика. Живе він з мамою Розі, яку грає Скарлетт ЙОГАНССОН. Батько пропав на італійському фронті.

А хто ж грає друга Аді? Сам режисер — Тайка ВАЙТІТІ.

І це один з перших і найбільших, але не останній дотеп фільму.

Вайтіті з боку батька — маорі, корінний новозеландець, по материнській лінії — єврей. У режисурі вже 20 років. Здобув визнання після «Що ми робимо у тінях» (2014) — стилізованої під документалістику (!) саги про життя вампірів. Його «Полювання на дикунів» (2016) стало в Новій Зеландії загальнонаціональним блокбастером, десятикратно окупивши бюджет, а суперзірковий продукт з коміксного всесвіту «Марвел» «Тор 3: Раґнарок» (2017) — мабуть, найкумедніший фільм про кінець світу за останнє десятиліття.

Початкові титри «Кролика», готичним шрифтом, у червоному, білому та чорному — партійних кольорах НСДАП — ідуть на тлі нацистської кінохроніки під більш ніж бадьору музику — Komm, gib mir deine Hand, що можна перекласти як «Я хочу потримати тебе за руку», ранній хіт «Бітлз», спеціально переспіваний четвіркою для гастролей у ФРН. Вайтіті одразу визначає правила: це не історичний фільм, це гра в історію; це драма, яка мімікрує під тінейджерську комедію, щоб розповісти про інфантильну незрілість цілого суспільства та її зовсім не забавні наслідки.

Джоджо — переконаний нацист. Принаймні так він про себе думає. Вірить у те, що в євреїв, наприклад, ростуть роги й що вони слуги диявола. Тим болісніші його подив і переляк, коли він виявляє, що просто в стіні їхнього добропорядного арійського будинку живе справжня єврейка, ненабагато старша за нього. Ельзу (Томасін МАККЕНЗІ) прихистила в сховку Йоганнесова мама, яка дотримується діаметрально протилежних поглядів. До речі, Йоганссон (у паралельному кіножитті — Чорна вдова, секс-символ згаданого «Марвела») якнайточніше змогла передати задум Вайтіті й провести свою героїню тонкою межею між фарсом і жахом; а по сцені, де вона розігрує перед Йоганнесом сімейну сварку між матір’ю та відсутнім батьком, взагалі можна вчити акторській майстерності.

У своїй основі «Кролик Джоджо» являє класичний роман виховання, збадьорений, щоправда, добрячою дозою сатири. Довкілля героя — чистеньке німецьке містечко, його дії — низка нісенітних зіткнень ідеологічно вмотивованого невігластва з реальністю. Але що сильніше обставини змушують Йоганнеса до дорослішання, то більше в кадрі стає темних тонів і прифронтових руїн, а в поведінці уявного Адольфа — дурості й злоби (Вайтіті показав себе ефектним фарсером, хоча й не без відсилок до Чарлі Чапліна з його «Великим диктатором»).

Комедії про Другу світову, навіть про концтабори («Життя прекрасне» Роберто БЕНІНЬЇ (1997) має три «Оскари») — не новина. Провокація Вайтіті в тому, що, граючи Гітлера як екранного друга, він у певному сенсі робить його й нашим другом; перетворюючи картини з буднів Третього рейху на веселий атракціон, усаджує нас із собою на цю карусель. На жаль, він перетиснув з мішурою й легковажністю як у сюжеті, так і у візуальному ряді, не впорався з контрапунктами кошмару, що не прозвучали належно в густій атмосфері нацистського дитсадка; але послання вклав чітке. Адже весь цей анекдот — не лише про давні темні часи, а й про сьогодення. За 75 років ультраправий морок зробив висновки і, притлумивши патос, додав у грайливості. П’ятихвилинки ненависті чергуються тепер з безхмарним вар’єте, риторика величі — з чіпкими пісеньками. Нова обгортка допомогла: що в нових, що в старих демократіях люди голосують за оборонців традиційних цінностей чи безпринципних популістів, яким вистачило клепки опанувати ремеслом сучасної розваги.

Шоу дігіталізованих гітлерів триває. Зупинити його можна лише долаючи власні страхи й забобони, відрізняючи справжніх друзів від нафантазованих.

Звісно, таке кіно, розпочавшись із «Бітлз», мало закінчитися Девідом БОВІ, трікстером, лицедієм і вічним підлітком, що співає за кадром німецькою пісню «Герої», й танцюючими під неї дітьми, колишнім малим «нациком», що виявився розумнішим за багатьох дорослих, і страшною примарою його антисемітських марень, на ділі — рідної душі Йоганнеса.

Хоча нічого, нічого не триматиме нас разом

Ми можемо перемогти їх, віднині й назавжди

О так, ми можемо бути героями хоча б на день

Так, герої.

Скільки «Оскарів» здобуде «Кролик Джоджо», стане відомо 9 лютого.